ВСТУП

Актуальність теми. Конституція України виконує в суспільстві унікальну роль як основа побудови національної правової системи, державотворення, водночас здійснюючи охорону соціальних цінностей, прав і свобод людини і громадянина.

Розв’язанню зазначених та інших проблем конституційного контролю та тлумачення норм Конституції і законів України покликаний досягти Конституційний Суд України, що безпосередньо залежить від розширення процесуального спектра правового регулювання, поглиблення регламентації конституційного судочинства. У зв’язку з цим наука конституційного права посилила увагу до теоретичних та прикладних проблем цього виду процесу, що розуміється як загальноправове явище, притаманне всій системі права. Звернення до аналізу теоретичних та практичних проблем механізму правового регулювання конституційно-правових суспільних відносин на основі вивчення сучасного законодавства про конституційну юрисдикцію та його застосування у практичній сфері є дуже актуальним і своєчасним в умовах підвищеної уваги суспільства до конституційного правосуддя. В конституційному судочинстві знаходить реалізацію верховенство права як провідна ідея і важливий конституційний принцип діяльності органів державної влади у демократичній, правовій державі, а отже, процес відправлення конституційного правосуддя набуває особливого значення, оскільки стосується захисту через право конституційного ладу в державі, цінностей демократії, гарантованих Основним Законом України, визначених ним загальнолюдських цінностей і соціальних пріоритетів, прав і свобод людини і громадянина, суверенітету і цілісності території держави.

Підкреслюючи роль Конституційного Суду України у формуванні системи права, важливо дослідити ефективність реалізації повноважень щодо перевірки на відповідність Основному Закону законодавчих норм та інших нормативно-правових актів, коли відбувається за його рішеннями втрата юридичної сили норм або в цілому актів у певній галузі законодавства. Тим самим через контрольну функцію Конституційним Судом України забезпечується коригування законодавства через джерело вищого права - Конституцію України.

У наукових дослідженнях вітчизняних вчених на рівні кандидатських дисертацій предметом наукового пошуку були питання становлення та функціонування конституційної юстиції (Гергелійник В. О. Правові проблеми становлення та функціонування конституційної юстиції в Україні. - К., 1999), вдосконалення правового становища Конституційного Суду України (Савенко М. Д. Правовий статус Конституційного Суду України. - Х., 2001; Савчин М. В. Конституційний Суд України як гарант конституційного ладу. - К., 2004), окремі теоретичні питання визначення сутності конституційних правовідносин (Данилюк Ю. В. Теоретичні засади конституційних правовідносин в Україні. - К., 2009). У 2008 році на монографічному рівні була проаналізована проблема конфлікту в конституційному праві (Барабаш Ю. Г. Державно-правові конфлікти в теорії та практиці конституційного права: монографія. - Х., 2008;

Єзеров А. Конституційний конфлікт як феномен та процес в Україні. - Одеса, 2008). У 2001 році М. В. Тесленко опублікувала монографію, присвячену проблемам судового конституційного контролю в Україні. Отже, питання визначення сутності, змісту конституційно-процесуальних норм, виявлення тенденцій формування процесуальних відносин у конституційному правосудді, структурна побудова закону про конституційне судочинство не були предметом дослідження жодного українського вченого, залишаючись поза увагою і вчених конституціоналістів і взагалі фахівців з процесуального права.

Звернення до існуючих на цей час зарубіжних публікацій (переважно російських вчених) свідчить про те, що теоретичні проблеми формування процесуального права в конституційному правосудді далеко не збігається з законодавством і теоретичними підходами в Україні.

(Белкин А. А. Теоретические, правотворческие и правоприменительные проблемы конституционной охраны: Обеспечение конституционности

юридических актов и юридической практики в России в 80-х - первой половине 90-х гг. - М., 1995); загальні проблеми конституційного процесу з позицій розвитку державотворення (Бородин В. В. Конституционный процесс: сравнительно-правовой анализ. - С-Пб., 2000); розвиток судового конституційного контролю та окремі проблемні питання конституційного правосуддя у зарубіжних країнах (Брежнев О. В. Судебный конституционный контроль в России: проблемы методологии, теории и практики. - М., 2006; Клишас А. А. Конституционный контроль и

конституционное правосудие в зарубежных странах. - М., 2007;

Овсепян Ж. И. Судебный конституционный контроль в зарубежных странах. - Ростов-на-Дону, 1994); вдосконалення процесуальних основ

конституційного процесу, до якого включено процедури виборів, референдуму, окремі проблемні питання відправлення конституційного судочинства на прикладі Республіки Казахстан (Жакаева Л. С. Конституционный процесс в Республике Казахстан: теоретико-правовые вопросы. - М., 2008); проблеми формування і розвитку конституційної доктрини (Пряхина Т. М. Конституционная доктрина современной России. - Саратов, 2004).

У кандидатських дисертаціях з конституційного права були проаналізовані певні проблемні питання конституційного судочинства. Серед робіт, які стосувались окремих процесуальних аспектів конституційного судочинства, слід відмітити роботи І. С. Назарової, В. В. Цибульського, Р. С. Ярускіна. Досліджуючи питання конституційного судочинства, І. С. Назарова вивчала питання визначення принципів, стадій конституційного процесу, доказування, обґрунтовувала особливості процесуальних правовідносин у конституційному судочинстві (Назарова И.

Российской Федерации. - М., 2000; Яшникова Т. А. Конституционный Суд

Российской Федерации: Анализ деятельности и проблемы. - М., 1994;

Сасов К. А. Проблемы реализации полномочий Конституционного Суда Российской Федерации. - М., 2005; Харитонова Н. Н. Правовое

регулирование осуществления конституционного контроля в Российской Федерации: системно-функциональные и федеративные аспекты. - М., 2006; Батурин П. В. Правовые позиции в конституционном судопроизводстве и проблемы применения международно-правовых норм. - Челябинск, 2007; Нечаева Ж. В. Эффективность использования решений Конституционного Суда РФ. - Томск, 2007).

Науковий доробок російських вчених-конституціоналістів стосувався окремих питань формування конституційної юстиції в умовах федеративного устрою.

Отже, значною мірою актуальність дослідження зумовлена новизною теми. У правовій науці України до цього часу не зверталися до комплексного дослідження теоретичних і практичних проблем конституційно- процесуальних норм і процесуальних відносин, формування моделі конституційного судочинства.

Процесуальне право повинно відображати специфічну роль органів конституційної юрисдикції, яка полягає не лише у правовій охороні Конституції, а значною мірою реалізується також у творчій інтерпретації права відповідно до принципів верховенства права і справедливості, виступаючи тим самим гарантом стабільності системи законодавства, зміцнення конституційно-правової основи діяльності всіх державних органів і посадових осіб.

Основна спрямованість процесуального права полягає у забезпеченні повноважень конституційного правосуддя, що є стрижнем усіх повноважень Конституційного Суду України. Захищаючи Конституцію, в якій відтворені морально-правові цінності, Конституційний Суд захищає право і соціальні пріоритети: народ як джерело влади, права і свободи людини і громадянина, суверенітет і цілісність території, демократичну владу і судовий контроль, рівність кожного громадянина перед законом та інші. У рішеннях Конституційного Суду, заснованих на принципі верховенства права, за змістом мають утверджуватись права людини, не порушуватись свободи, зміцнюватись довіра не лише до самого Конституційного Суду, а й, у його особі, до усіх державних інституцій. Саме тому через реалізацію процесуального конституційного судочинства відтворюється призначення Конституційного Суду, знаходить прояв і формуються можливості реалізації прав та обов’язків кожного учасника судового конституційного провадження, допомагаючи тим самим виявляти зміст норм Конституції та законів України.

Виходячи з доктрини позитивної сфери застосування конституційного провадження, вивчення цього явища спрямовувалося на обґрунтування закономірностей та галузевих особливостей розвитку процесуальних явищ (норм і відносин) у конституційному праві, що становить неабиякий науковий інтерес.

Інститут конституційного судочинства в Україні у сучасному його вигляді був законодавчо закріплений Конституцією України, Законом України «Про Конституційний Суд України» порівняно недавно. Зазначене зумовило пріоритет спрямування наукового пошуку до вивчення загальних проблем формування і функціонування єдиного органу конституційної юрисдикції. Із формуванням демократичних засад розвитку суспільства першочергового значення набуває проблема вивчення правових механізмів функціонування тих інститутів держави, які є ознакою існування та дієвості державного захисту конституційно-правих цінностей та конституційного ладу, зокрема проблема формування та розвитку конституційного судочинства, встановлення законодавчих основ його функціонування.

Багатогранний зміст конституційного судочинства, що піддавався всебічному і повному аналізу проблеми формування і діяльності органів конституційної юрисдикції, поряд із загальними проблемами державотворення на конституційних засадах, стали предметом наукового пошуку автора дисертації.

Науково-теоретичну базу дослідження проблеми сутності конституційного судочинства становлять праці вітчизняних та зарубіжних вчених із загальної теорії держави і права (С. С. Алексеев, М. С. Кельман, В. В. Лазарєв, О. Г. Мурашин, О. Ф. Скакун, Н. Г. Хома, М. В. Цвік, В. В. Колісник та інші), юридичної конфліктології (О. В. Бойков,

Н. М. Варламова, А. В. Дмитрієв, О. Л. Дубовик та інші). Окрема увага зосереджена на дослідженнях вчених, які обстоювали позицію необхідності формування теорії юридичного процесу (В. М. Горшеньов,

Т. М. Добровольська, І. О. Іконицька, В. О. Рязановський та інші), процесуального права (Є. Г. Лук’янова), судового права (І. Є. Марочкін, М. М. Марченко, А. О. Селіванов та інші).

Серед наукових досліджень з конституційного права були використані

напрацювання вчених, які вивчали питання розвитку конституційного нормоконтролю зарубіжних країн (О. С. Автономов, М. В. Вітрук.,

М. С. Горшеньова, Р. В. Єнгібарян, К. О. Закоморна, В. О. Ріяка,

Б. А. Страшун, А. О. Клішас), розбудови конституційного ладу (О. Є. Кутафін, В. Ф. Погорілко, П. М. Рабінович, Ю. М. Тодика та інші), конституційного процесу (В. В. Бородін, Л. С. Жакаєва), змісту державно­правового конфлікту як категорії конституційного права (Ю. Г. Барабаш) та конституційного конфлікту (А. А. Єзеров), загальні питання конституційної юстиції (С. В. Боботов, М. В. Вітрук, В. О. Гергелійник, О. О. Мироненко та інші), статусу органу конституційної юрисдикції в державному механізмі (Г. Г. Арутюнян, Ю. М. Тодика, О. В. Марцеляк, М. Д. Савенко,

М. В. Савчин, Б. С. Ебзеєв, М. І. Козюбра, В. М. Шаповал та інші), конституційного контролю (В. В. Комаров, Ж. І. Овсепян, В. Я. Тацій, Ю. М. Грошевий, Ю. Л. Шульженко, Р. С. Ярускін, В. В. Маклаков, М. В. Тесленко, Ж. В. Нечаєва та інші), формування конституційної доктрини (Т. М. Пряхіна, Т. Я. Харбієва, Т. О. Дураєв, В. О. Лучин та інші), проблеми здійснення конституційного правосуддя (А. О. Селіванов, Б. А. Страшун, І. С. Назарова та інші), конституційного судового процесу (А. П. Воробйов, В. І. Задіора, О. М. Кокотов, М. С. Саліков та інші).

У сучасній конституційно-правовій науці визначилася теоретична позиція, згідно з якою конституційне судочинство врегульоване процесуальним правом, пропонується розглядати як самостійний інститут конституційного процесу. В зв’язку з цим актуальність процесуальних правовідносин у вказаній сфері полягає не тільки у з’ясуванні змісту наукової дефініції, а й у контексті застосування конституційної юрисдикції.

Актуальною проблематикою є визначення сутності конституційного судочинства, особливостей його здійснення Конституційним Судом України, теоретико-методологічна основа побудови моделі ефективного конституційного правосуддя як одного з елементів юридичних гарантій конституційної законності формування правової держави України потребує подальшого наукового опрацювання.

Зазначене зумовило позицію автора щодо необхідності проведення комплексного конституційно-правового дослідження теоретичних та практичних проблем становлення і розвитку конституційного судочинства в Україні. Це пояснюється тим, що поставлена кінцева мета - дослідити механізм реалізації конституційної юрисдикції за допомогою процесуальних норм - зумовлена і практичним завданням - створення Закону України «Про конституційне судочинство».

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження спрямоване на виконання Постанови Верховної Ради України «Про Концепцію судово-правової реформи в Україні» від 28 квітня 1992 року, Указу Президента України від 10 травня 2006 року № 361/2006, якими схвалено Концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, Постанови Верховної Ради України «Про Рекомендації парламентських слухань на тему: «Про стан правосуддя в Україні» від 27 червня 2007 року № 1245-7, а також Резолюції 1549 (2007) Парламентської Асамблеї Ради Європи «Функціонування демократичних інституцій в Україні» (п.п. 13, 14).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у виявленні тенденцій становлення і розвитку конституційного судочинства в Україні, чинників, які впливають на його формування, виявлення складових функціонування нової моделі самостійного регулювання механізму конституційного судочинства, а також його впровадження шляхом розробки науково обґрунтованих рекомендацій щодо вдосконалення конституційного процесуального законодавства та розробки організаційно-правових форм його практичного втілення в діяльність Конституційного Суду України.

Для досягнення поставленої мети дисертантом застосовано методи при розробці цілісної концепції розуміння конституційного судочинства, яке вимагає вирішення комплексу завдань, у поєднанні теоретичного і практичного підходів до структурування процесуальних відносин. Важливо виділити найбільш суттєві з них, які відображені у дисертації:

- здійснено аналіз наукових поглядів на конституційне судочинство та визначено його зміст, особливості і види процесуальних форм, а також їх вплив на формування моделі конституційного судочинства;

- встановлені особливості конституційних процесуальних відносин у сфері відправлення правосуддя Конституційним Судом України;

- визначені ознаки правового спору (конфлікту) як об’єкта конституційних процесуальних відносин та предмета конституційного судочинства, здійснено групування спорів (конфліктів);

- визначені види суб’єктів конституційних процесуальних відносин у сфері відправлення правосуддя Конституційним Судом України;

- встановлені особливості правосуб’єктності суб’єктів і учасників конституційного судочинства та визначені напрями вдосконалення їх процесуальних повноважень;

- сформульовані принципи побудови і формування конституційного судочинства як одного з видів юридичного процесу та окремої процесуальної форми правосуддя;

- досліджено генезис наукових поглядів щодо ролі конституційної доктрини у системі права, зміст категорій “доктрина», “конституційна доктрина» та визначено сутність доктрини конституційного судочинства в реаліях забезпечення ефективного правового статусу Конституційного Суду;

- виділені етапи становлення і розвитку конституційного судочинства у світі;

- надано характеристику сучасного стану правового регулювання відносин у сфері здійснення конституційного судочинства Конституційним Судом України та визначено чинники впливу на розвиток конституційної юрисдикції в Україні;

- сформульовано поняття процесуальної форми реалізації конституційного судочинства та виділено види форм конституційного провадження;

- визначено поняття акта конституційного судочинства, виділено види актів та здійснено їх систематизацію;

- надано обґрунтування запровадженню нових інститутів конституційного судочинства;

- обґрунтовано стадії судового конституційного провадження, які можуть бути покладені в основу його моделі, спрямованої на гарантування належної реалізації основного завдання діяльності єдиного органу конституційної юрисдикції в Україні;

- визначено зміст ефективності здійснення конституційного контролю у вимірі процесуальних форм розгляду судових справ та сформульовано критерії ефективності;

- надано методологічне обґрунтування моделі правового регулювання конституційного судочинства в Україні та її законодавчих основ.

Об'єктом дисертаційного дослідження є суспільні відносини у сфері конституційного судочинства, що пов’язано з проблемами теоретичного і практичного функціонування конституційно-правових процесуальних норм, які регулюють суспільні відносини.

Предметом дослідження є методологія становлення і розвитку конституційного судочинства в Україні, практичні проблеми її реалізації у конституційному законодавстві.

Предметом дисертаційного аналізу є конституційне провадження, яке треба розуміти як комплекс процесуальних інститутів та процесуальних дій, які здійснюються органом конституційного контролю - Конституційним Судом України у розв’язанні конкретних правових ситуацій (конституційних справ) щодо спорів про конституційність актів, їх права, а також здійснення тлумачення норм Конституції і законів України.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є сукупність сучасних методів наукового пізнання, застосування яких ґрунтується на системному та діалектичному підходах. Це дає змогу дослідити сутність конституційного судочинства у процесі аналізу історії його становлення, світового досвіду функціонування.

У роботі застосовуються такі методи наукового пізнання, як: логіко - семантичний - для аналізу та поглиблення понятійного апарату (підрозділи 1.1, 1.4, 2.2, 2.4); класифікації та групування - для систематизації наукових поглядів щодо змісту конституційної юрисдикції (підрозділ 1.1), групування правових спорів як предмета конституційного судочинства (підрозділ 1.2), визначення видів суб’єктів конституційних процесуальних відносин (підрозділи 1.2, 2.3), класифікації актів конституційного

судочинства (підрозділ 2.4); історико-правовий та порівняльно-правовий - для аналізу історії становлення конституційного судочинства, світового досвіду його функціонування, виділення етапів виникнення та становлення (підрозділи 1.1, 2.1); на основі методу правового моделювання, логіко -

семантичного методу формулювались положення щодо моделі конституційного судочинства в Україні (підрозділи 1.3, 1.4, 2.2, 2.5; розділ 3).

Специфіка завдань даного дисертаційного дослідження зумовила особливе значення системно-структурного методу аналізу при з’ясуванні функцій конституційно-процесуальних норм, які визначають усі стадії конституційного провадження.

Нормативним підґрунтям роботи є Конституція України, Закони України «Про Конституційний Суд України», «Про судоустрій України», Регламент Конституційного Суду України, рішення та висновки Конституційного Суду України, конституційне законодавство зарубіжних країн, норми якого регулюють відносини у сфері конституційної юрисдикції. Емпіричну базу дослідження становить судова практика Конституційного Суду України за період з 1997 року до цього часу.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в українській правовій науці проведено комплексне дослідження сучасної проблеми конституційно-правового регулювання процесуальних відносин у сфері застосування конституційного правосуддя з використанням методологічного апарату і оцінки накопиченого і практичного конституційно-правового матеріалу стосовно діяльності Конституційного Суду України. Робота вирізняється науковою новизною з позицій науки конституційного права і теорії юридичного процесу, висвітлюючи тенденції становлення і розвитку конституційного судочинства в Україні, формування концептуальної моделі конституційного судочинства та визначення шляхів її впровадження у чинному законодавстві. Новизну дисертаційного дослідження відображають постановка і вирішення таких складних питань:

- конституційне судочинство проаналізовано з позицій його відповідності ознакам юридичного процесу і доведено, що воно являє собою один із його видів - конституційний процес як система взаємопов’язаних процесуальних форм діяльності Конституційного Суду України: нормоконтрольної, та офіційного тлумачення норм Конституції і законів України, а також попереднього розгляду змін до Основного Закону України як запобіжного засобу проти обмежень прав і свобод людини, територіальної цілісності держави. Усі процесуальні форми реалізації конституційного судочинства взаємопов’язані загальними процедурами розгляду справ конституційної юрисдикції;

- проведено аналіз особливостей формування конституційних процесуальних відносин у сфері конституційного судочинства, наявність яких дає відрізняти їх від інших видів процесуальних відносин - кримінально-процесуальних, цивільних процесуальних, адміністративно - процесуальних, господарських процесуальних. Розглянуто в системному зв’язку матеріальні і процесуальні норми, які регулюють здійснення Конституційним Судом України правосуддя, що дало змогу обґрунтувати гіпотезу самостійного існування конституційного судочинства. Розкрита специфіка процесуального унітаризму у формуванні законодавства в сфері конституційного правосуддя в Україні, а також процесуальна природа виникнення за ініціативою будь-якої зі сторін - учасників правового спору (конфлікту), судової справи, предметом якої є спір про право або конституційний конфлікт, коли згода іншої сторони не є обов’язковою умовою їх виникнення;

- визначено ознаки правового спору (конфлікту) як об’єкта конституційних процесуальних відносин та предмета конституційного судочинства: наявність конституційно-правового елементу (конституційної норми, конституційного процесуального правовідношення), і розв’язання матеріального спору у юридичний спосіб - шляхом прийняття єдиним органом конституційної юрисдикції висновку або рішення, залежно від категорії правового конфлікту, що передбачає дотримання процесуальної форми вирішення конфлікту - справи конституційної юрисдикції. Правові спори згруповані у п’ять груп: 1) спори про право; 2) власне правовий конфлікт; 3) спір про законність процедури; 4) компетенційні спори суб’єктів права; 5) спори захисту прав і свобод людини і громадянина;

- визначені стадії судового конституційного провадження, які представляють процесуальні інститути і в сукупності мають бути покладені в основу його моделі: 1) внесення конституційного подання, конституційного звернення, 2) порушення конституційного провадження або відмова у його порушенні, 3) підготовка справи до судового розгляду, 4) розгляд справи по суті, 5) закрите провадження, голосування, прийняття, оголошення рішення у конкретній справі, опублікування рішення, 6) виконання обов’язкових рішень та ухвал;

- ефективністю здійснення конституційного контролю визначено здатність конституційного судочинства як виду здійснюваної

Конституційним Судом України конституційної процесуальної форми специфічної державної діяльності щодо розгляду і вирішення справ конституційної юрисдикції із винесенням по них законних, обґрунтованих та справедливих рішень, забезпечувати за певних умов досягнення соціально значущої цілі щодо гарантування непохитності суспільного і державного устрою, стабільності правового статусу особи, неухильного виконання конституційних приписів. Ефективність здійснення конституційного контролю єдиним органом конституційної юрисдикції має два аспекти - юридичний та соціальний. Юридичний аспект полягає у відповідності поведінки адресатів конституційно-правової норми тій поведінці, яка вказана у самій нормі. Це означає спроможність конституційного судочинства виступати гарантом запобігання правовим конфліктам та дієвим способом захисту конституційно-правових приписів. Соціальний аспект ефективності полягає у тому, що Конституційний Суд здатний оперативно реагувати на виникнення правових спорів у сфері конституційно-правових відносин, тим самим реалізуючи своє конституційне призначення щодо гарантування конституційного ладу в державі засобами конституційного судочинства. Юридичний і соціальний аспекти ефективності здійснення конституційного контролю єдиним органом конституційної юрисдикції передбачають забезпечення його відповідності таким критеріям: а) доступності правосуддя, здійснюваного Конституційним Судом; б) спроможності досягти мети конституційного судочинства з більшості справ конституційної юрисдикції;

в) спроможності запобігати виникненню конституційно-правових конфліктів;

г) спрямованості рішень на конституційно-правовий захист прав та свобод, у тому числі соціальних, економічних, культурних, політичних, громадянських; д) безсторонність прийняття рішення, незалежність від будь- якої форми тиску на суддів; е) здійснення конституційного контролю єдиним органом конституційної юрисдикції у межах витрат, передбачених державним бюджетом.

У результаті комплексного дослідження правових основ практики правового забезпечення конституційного судочинства набули подальшого розвитку:

- систематизація наукових поглядів щодо змісту конституційної юрисдикції. У науковій думці виділені три групи поглядів щодо сприйняття конституційної юрисдикції як: а) діяльності щодо захисту конституції; б) форми конституційного контролю; в)складової конституційної юстиції (правосуддя);

- характеристика змісту сучасного стану правового регулювання відносин у сфері здійснення конституційного судочинства Конституційним Судом України та визначення чинників впливу на розвиток конституційної юрисдикції в Україні. Нормами чинного законодавства встановлено зміст діяльності, притаманний єдиному суб’єкту конституційно -правової юрисдикції, що якісно різнить його від обмеженого застосування принципів відправлення конституційного судочинства, характерних для європейських моделей конституційної юстиції. Чинниками, які впливають на розвиток конституційної юрисдикції в Україні, виділені: а) активне формування політичного середовища у зв’язку із демократичними процесами, які відбуваються у суспільстві, і пов’язана із цим підвищена політична активність суб’єктів звернення до Конституційного Суду України; б) становлення судової системи і пов’язана із цим потреба забезпечення незалежності судів і суддів; в) якісне і кількісне зростання масиву законодавчих актів, що зумовлює збільшення кількості питань, які є об’єктами конституційного контролю; г) необхідність реалізації гарантій конституційного ладу, захисту прав і свобод громадян як ознаки демократичної держави за умови введення права громадян на конституційну скаргу;

- положення про принципи побудови і формування конституційного судочинства як про основні ідеї, відтворені у нормах конституційного судового процесу, що визначають природу, сутність та зміст конституційного судочинства, його основне призначення щодо здійснення конституційного правосуддя Конституційним Судом України, а також тлумачення Конституції України та законів України. Принципи розділені на дві великі групи за ознакою їх притаманності усім формам правосуддя чи належності їх лише до конституційного судочинства - загальні та особливі. Загальними названі: верховенство права, предметна визначеність, гласність, повний і всебічний розгляд справи, державна мова судочинства, процесуальна рівність сторін. До особливих віднесені: дослідницька діяльність суддів і Конституційного Суду України, відправлення конституційного правосуддя тільки Конституційним Судом України, колегіальність, незмінність його рішень;

- положення про сутність процесуальної форми реалізації конституційного судочинства як сукупності визначених нормами конституційного процесуального права однорідних процедурних вимог до дій учасників судового конституційного провадження, спрямованих на досягнення певного матеріально-правового результату, пов’язаного із здійсненням окремих повноважень Конституційного Суду щодо гарантування конституційного ладу в Україні;

- визначення видів суб’єктів конституційних процесуальних відносин за ознакою місця у судовому конституційному провадженні: 1) Конституційний Суд України як організатор провадження та суб’єкт його здійснення; 2) особи, які мають зацікавленість у розгляді справи Конституційним Судом України, - суб’єкти права на конституційне подання та конституційне звернення, їхні представники, особи, які залучаються Конституційним Судом України до участі у розгляді справи; 3) особи, які залучені до процесу без зацікавленості у розгляді справи: свідки, експерти, перекладачі;

- положення про ознаки конституційного судочинства - спільні та особливі, наявність яких є підставою його визначення окремою формою відправлення правосуддя. Особливими ознаками названі: а) здійснення спеціалізованим органом - Конституційним Судом України, який посідає особливе місце у системі органів судової влади як єдиний орган конституційної юрисдикції; б) специфіка мети і результатів конституційної судово-процесуальної діяльності; в) суб’єктами звернення до

Конституційного Суду України виступають провідні суб’єкти політичної діяльності; г) наявність багатьох видів проваджень, які в окремих випадках позбавлені законодавчої легалізації (так зване письмове провадження справ), або суттєво різняться від інших форм відправлення правосуддя за предметом - певною категорією конституційно-правового спору (конфлікту);

д) притаманність провадженню правовстановлюючого характеру;

е) здійснення конституційного провадження у особливій процесуальній формі. До спільних ознак конституційного судочинства та інших форм відправлення правосуддя віднесені: а) сутність конституційного правосуддя, як і правосуддя, здійснюваного загальними судами, полягає у розгляді і вирішенні тільки судових справ; б) діяльність з відправлення конституційного правосуддя, спрямована на забезпечення гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і громадянина, законних інтересів юридичних осіб, суспільства і держави; в) загальнообов’язковість судових рішень для всіх без винятку на території України. Головною відмінною від інших форм правосуддя особливістю конституційного судочинства є те, що воно не пов’язане із прийняттям рішення про застосування юридичної відповідальності і має правовстановлюючий характер для всіх державних органів. Рішення і висновки Конституційного Суду України приймаються як результат аналітичної форми судочинства.

Аналітична форма конституційного судочинства не тільки поєднує у собі окремі засади існуючих форм судочинства, а й позбавляє деяких принципових форм, зокрема, змагальності, достатнього процесуального забезпечення прав сторін та учасників процесу, що знижує ефективність конституційної форми відправлення правосуддя, які проявляються у наявності двох його аспектів - як політико-юрисдикційного процесу і судової нормотворчості;

- положення щодо сутності доктрини конституційного судочинства, яка є категорією, вужчою за змістом категорії «конституційна доктрина». Доктрину конституційного судочинства в реаліях забезпечення ефективного правового статусу Конституційного Суду визначено як сукупність правових ідей, поглядів, принципів, втілених у правових позиціях Конституційного Суду з метою забезпечення його діяльності як гаранта основ конституційного ладу. Ознаками доктрини конституційного судочинства визначено: а) наявність сукупності ідей, наукових поглядів, принципів щодо процесуальної форми реалізації конституційної доктрини; б) незаперечна (не оскаржувана) державна воля стосовно основ конституційного ладу; в) застосування органом, уповноваженим виражати державну волю - Конституційним Судом через рішення, висновок; г) безпосередній і імперативний вплив на розвиток системи законодавства; д) спрямовуюча визначеність процесуальної форми реалізації юрисдикції через правові позиції Конституційного Суду. Основу доктрини конституційного судочинства становить принцип верховенства права і верховенства Конституції України;

- особлива природа актів конституційного судочинства як офіційних документів, прийнятих Конституційним Судом України, якими закріплюють результати проведеного дослідження і виявлення змісту конституційних норм шляхом процесуальних дій Суду і учасників судового конституційного провадження на кожній його стадії, а також відображають структурну побудову Суду, специфіку предметного розгляду справ у колегіях Суду, підготовчого провадження суддів і порядку їх остаточного прийняття. Виділено чотири групи актів конституційного судочинства залежно від функціонального призначення: а) правореалізаційні акти; б) правозастосовні акти; в) процедурні акти; г) окрема думка судді Конституційного Суду. Найбільшою за кількістю є група процедурних актів. У межах цієї групи виділені такі підгрупи процедурних актів, як: а) процесуальні ухвали та протокольні ухвали; б) акти, пов’язані із забезпеченням судового конституційного провадження доказами; в) інші акти;

- положення про необхідність вдосконалення і набуття у такий спосіб оновленого змісту усіх інститутів конституційного судочинства: а) принципи; б) стадії; в) окремі види провадження. Порівняно із існуючими теоретичними положеннями щодо складу інститутів конституційного судочинства запропоновано конкретизувати статус учасників конституційного судочинства та сторін по справах конституційних спорів. Обґрунтовано напрям розвитку інституту принципів конституційного судочинства - використання усіх загальних принципів судочинства в судовому конституційному процесі. Прагматична дієвість такого підходу ґрунтується на світовому досвіді функціонування конституційного правосуддя, а також тенденціях формування теоретичних основ судового права.

При формуванні перспективних напрямів реформування конституційного судочинства виділено для удосконалення такі сфери:

- виділення етапів становлення і розвитку конституційного судочинства у світі шляхом обґрунтування їх меж, що відповідають світовим тенденціям становлення конституційної юстиції. Виділено чотири етапи. Перший - виникнення конституційного судочинства, який у свою чергу поділено на підетапи. Другий етап - закріплення у законодавстві статусу органу конституційної юрисдикції та початок його функціонування. Третій етап пов’язаний із вдосконаленням законодавчого врегулювання процедур відправлення конституційного судочинства. Четвертий етап - сучасний стан

ТІ виконання органом конституційної юрисдикції повноважень у сфері відправлення конституційного судочинства та ступінь впливу рішень, прийнятих органом конституційної юрисдикції, на вирішення спірних питань, пов’язаних із функціонуванням державного механізму;

- зміст механізму прийняття адекватних правових позицій Конституційного Суду України як сукупності чинників політико-правового, соціально-економічного характеру, а також рівня культури та правосвідомості громадян, які впливають на формування органу конституційної юстиції та результативність процедур відправлення конституційного судочинства, а також самі процедури відправлення конституційного судочинства та порядок офіційного оприлюднення рішень, висновків Конституційного Суду України. Його основу становить перелік критеріїв, яким має відповідати рішення чи висновок: а) конституційно- правова визначеність усіх категорій, які були предметом розгляду в Суді; б) забезпечення основ конституційного ладу в державі; в) відсутність внаслідок прийняття рішення чи надання висновку обмеження гарантованих Конституцією України прав, свобод людини і громадянина, законних інтересів юридичних осіб; г) прийняття у межах повноважень, визначених Конституцією, галузевим законом; д) дотримання процедури прийняття; е) наявність усіх необхідних реквізитів; е) дотримання процедури офіційного оприлюднення.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що висновки можуть бути використані для подальших досліджень загальнотеоретичних питань щодо вдосконалення правового регулювання відносин у сфері відправлення конституційного судочинства. Висновки, сформульовані у дисертації, можуть застосовуватись у законопроектній роботі, зокрема при розробці нових та вдосконаленні чинних нормативних актів, що регламентують відносини у сфері здійснення судового конституційного провадження, його процедурної регламентації. Матеріали дисертаційного дослідження також можуть використовуватись у

навчальному процесі, зокрема при викладанні дисципліни «Конституційне право України».

Особистий внесок здобувача в одержання наукових результатів, викладених у дисертації. Дисертаційне дослідження виконано здобувачем самостійно, з використанням наукового надбання вчених, які досліджували загальнотеоретичні проблеми права, розвитку конституційного права, теорії юридичного процесу, юридичної конфліктології. За результатами дисертаційного дослідження особистим внеском здобувача є:

- уперше конституційне судочинство визначене як один з видів юридичного процесу - конституційний процес, що являє собою систему взаємопов’язаних процесуальних форм діяльності єдиного органу конституційної юрисдикції;

- поглиблено положення про конституційне судочинство як окрему форму відправлення правосуддя;

- дістало розвитку доктринальні положення про принципи побудови і формування конституційного судочинства;

- уперше встановлено особливості конституційних процесуальних відносин у сфері конституційного судочинства та доведено існування системного зв’язку матеріальних і процесуальних норм, які регулюють здійснення Конституційним Судом України правосуддя, що стало підґрунтям гіпотези самостійного існування конституційного судочинства;

- уперше визначено ознаки правового спору (конфлікту) як об’єкту конституційних процесуальних відносин та предмету конституційного судочинства, та здійснено групування спорів (конфліктів);

- уперше доведено сутність категорії ефективності здійснення конституційного контролю єдиним органом конституційної юрисдикції;

- обґрунтовано необхідність оновлення змісту усіх інститутів конституційного судочинства та розвинене положення про запровадження інституту конституційної скарги;

- уперше визначено юридичну конструкцію моделі судового конституційного провадження шляхом виділення його стадій, які являють собою процесуальні інститути;

- визначено зміст механізму прийняття адекватних правових позицій Конституційного Суду України та запропоновано перелік критеріїв, яким має відповідати його рішення чи висновок;

- обґрунтовані стадії судового конституційного провадження, які можуть бути покладені в основу його моделі, спрямованої на гарантування належної реалізації основного завдання діяльності єдиного органу конституційної юрисдикції в Україні;

- визначено зміст ефективності здійснення конституційного контролю у вимірі процесуальних форм розгляду судових справ та сформульовані критерії ефективності;

- надано методологічне обґрунтування моделі правового регулювання конституційного судочинства в Україні та її законодавчих основ.

Апробація результатів дисертації. Дисертацію виконано в Інституті законодавства Верховної Ради України і обговорено на розширеному засіданні Відділу проблем розвитку національного законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України у квітні 2009 року. Основні наукові результати дисертації оприлюднені на п’яти науково-практичних конференціях, у тому числі на двох міжнародних конференціях, трьох тематичних засіданнях круглого столу, а саме: «Нова модель чи зміни в судовій системі?» (м. Київ, 15 квітня 2008 року); «Конституційний Суд на службі Конституції і суспільства» (м. Київ, 29 листопада 2007 року); «Статус Конституційного Суду України як органу конституційної юрисдикції» (м. Київ, 26 жовтня 2007 року); «Специфіка конституційного процесуального права України як окремої галузі права» (м. Хмельницький, 14 березня 2008 року), а також висновки наукової позиції щодо конституційного процесу в Україні доповідалися автором на засіданні Президії Національної академії наук України 2 квітня 2008 року. Тема доповіді «Європейський конституціоналізм і вплив на розвиток правової системи України».

Публікації. Основні положення та висновки дисертації знайшли відображення у 2 монографіях та 24 статтях, які опубліковані у наукових фахових виданнях України з юридичних наук. Додатково відображають результати дослідження виступи автора на конференціях, робочих групах народних депутатів України, обговорення проблематики конституційного правосуддя у засобах масової інформації.

Результати дослідження становлять вагому науково-теоретичну базу для проведення законопроектної роботи в парламенті, і в цих питаннях автором ініційовано розробку законодавчих актів, зокрема, прийнятого Верховною Радою України у першому читанні проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законів України (щодо повноважень Конституційного Суду України, особливостей провадження у справах за конституційним зверненням та недопущення зловживання правом на конституційне подання» (авторський проект за участю народного депутата України О. Лавриновича. Зареєстровано 1 вересня 2008 року, № 2219, який являє собою оригінальний авторський текст, що пройшов офіційне визнання на першому етапі законотворчого процесу (додаток на 24 сторінках). Дисертант входить до складу ініційованої ним у січні 2009 року робочої групи народних депутатів України та залучених фахівців у галузі конституційного права України з метою розробки законопроекту «Кодекс конституційного судочинства України».

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, поділених на підрозділи, висновків і списку використаних джерел. Обсяг дисертації становить 475 сторінок, список використаних джерел складається із 342 найменування і займає 42 сторінки.