Вибори як форма народовладдя в Україні
Удосконалення виборчої демократії в Україні в першу чергу залежить від характеристики різних проблем поняття виборів як форми народовладдя в Україні стосовно їх соціальних функцій та критеріїв їх класифікаціцї на види.
У вітчизняній та зарубіжній науці конституційного права існує розмаїття думок з приводу визначення виборів. З дослідженням суспільних відносин останніх років пов’язане поняття професора М. Корнієнка, який слушно визначає вибори як акт самоврядування народу. В. Маклаков визначає вибори як процедуру формування державного органу або надання повноважень посадовій особі, що здійснюється шляхом голосування уповноважених осіб при умові, що на кожний отриманий таким чином мандат можуть претендувати в установленому порядку два чи більше кандидати. Є й інші дефініції інституту виборів, проте найбільш повне і точне поняття виборів може скластись тільки з відображенням ознак цього суспільного явища за суттю, змістом та формою їх здійснення.Отже, вибори в — це одна з форм безпосереднього народовладдя, що характеризується як спосіб формування органів влади чи надання повноважень посадовій особі, що здійснюється шляхом голосовання.
Конституція України 1996 р. закріпила істотні державні перетворення, що сталися в Україні з набуттям незалежності, проголосила народ сувереном, єдиним джерелом влади у державі. Для того щоб таке проголошення не залишалося декларацією, повинні існувати реальні процедури виявлення і здійснення волі народу, перетворення народовладдя з формального атрибуту держави на реальний політико-пра- вовий стан і механізм. Розділ ІІІ Конституції України закріплює такі безпосередні форми демократії як вибори і референдуми. Визнане у Конституції України виключне право народу виступати носієм влади та суверенітету і самому на свій розсуд визначати конституційний лад у державі не може бути узурповане жодними державними органами чи посадовими особами.
Це право головного суб’єкта влади може реалізовуватися виключно шляхом безпосередньої демократії через пряме волевиявлення народу. Процес волевиявлення народу може здійснюватися різними способами: референдумом загальнонаціонального чи місцевого характеру, виборами до органів державної влади чи органів місцевого самоврядування та ін. Положення конституції деталізуються в законах про вибори. З прийняттям Верховною Радою України нових законів України про вибори народних депутатів України, Президента України та депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад сільських, селищних і міських голів склалася якісно нова політична ситуація здійснення громадянами України безпосереднього народовладдя. Безпосередня (пряма) демократія існує в декількох формах. Одною з таких форм є вибори в представницькі органи (ст. 70, 71 Конституція України). Можливість вільно обирати і бути обраним до органів державної влади (народних депутатів України, Президента України) та органів і посадових осіб місцевого самоврядування (депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад, сільських, селищних та міських голів) деталізується у конкретних законах України. Вибори є стародавнім суспільним інститутом, що бере початок ще за часів первіснообщинного ладу. У більшості сучасних держав вибори є невід’ємною частиною безпосереднього народовладдя. Зважаючи на те, що через вибори реалізується пасивне виборче право, тобто право бути обраним (для представників політичних сил, які прагнуть влади), а також активне виборче право, тобто право виявляти свою волю голосуванням (для виборців), то вибори поєднують дві сфери: політичну і громадську. Існуюча за радянських часів антидемократична, деструктивна організація виборчої системи обмежувала політичний плюралізм на користь держави, сприяла клановості політики та автономізації політичних сил. Шляхом виборів формуються різні органи публічної влади, як державні інституції — парламенти, посади глав держав, іноді уряди, судові органи, так і представницькі органи місцевого самоврядування. За умов демократичного суспільства вибори за своєю суттю — це прояв реальної волі народу, процес виявлення і здійснення такої волі. Суспільство як асоціація вільних та рівноправних людей для підтримки свого оптимального функціонування й постійного відтворення мусить певним чином самоорганізовуватися і структуруватися. За умов саме демократичного суспільства існує постійний і самостійний напрям у його діяльності — періодичне формування владних структур, які б задовольняли інтереси й прагнення кожного члена суспільства, а також раціональне існування всього суспільства загалом. Волевиявленням народу задається, насамперед, суспільний (публічний) і політичний характер завдяки реалізації виборів.У загальному вигляді вибори можна тлумачити як волевиявлення народу з метою формування органів державної влади або місцевого самоврядування шляхом голосування. У даному випадку нам представляється важливим визначити саме основні складові (елементи) даного суб’єктивного права, не торкаючись при цьому питань ефективності, демократичності діючої виборчої системи, способів її оптимізації. Для розгляду зазначених питань слід «базуватися» на виборчому праві громадян на участь у формуванні парламенту як найбільш важливої форми реалізації основного елемента представницької демократії. Вибори можна визначити як акт волевиявлення народу, спрямований на формування складу органів державної влади і місцевого самоврядування. У демократичному суспільстві (а тільки в умовах такого суспільства можна говорити про існування реальних і соціально-значимих виборів) вибори за своїм результатом дорівнюють юридичному акту, в якому сконцентрована воля народу. Зрозуміло, що для підтримки свого оптимального функціонування і постійного відтворення суспільство має певним чином самоорганізовуватися і структуруватися.
Отже, за умов саме демократії існує постійний і самостійний напрям у його діяльності — періодичне формування владних структур, з метою забезпечення інтересів і прагнень кожного члена суспільства та раціонального існування всього суспільства взагалі.
Насамперед, це торкається створення державних інституцій, а також формування органів місцевого самоврядування.Способом, яким суспільство організовує владу, тобто приймає рішення про персональний склад представницьких органів для її здійснення всередині самого себе і є вибори. Зміст виборів як політичного суспільно-правового інституту полягяє в тому, що саме волею народу здійснюється конституювання і відтворення як представницьких органів державної влади, так і органів місцевого самоврядування, надання обраним представникам владних повноважень у межах їх законодавчої, передусім конституційної компетенції. Інститути прямого народовладдя тісно пов’язані з реалізацією громадянами України широкого кола представлених Конституцією прав і свобод, і в першу чергу — політичних, основоположним серед яких є право брати участь в управлінні державними справами. Голосування для обрання кандидатів на державну посаду — найбільш наочна форма політичної участі. Тому важливо розглянути різноманітні напрямки участі громадян України у виборчому процесі та при проведенні референдумів. При цьому неможливо уникнути питання про місце виборів і референдумів у системі форм безпосереднього народовладдя. Громадяни можуть брати участь у виборах як одноособово, так і об’єднуючись у політичні партії, тому не можна обминути й питання зростаючого значення політичних партій у цьому процесі, а також пошуку оптимальних виборчих систем для України. Ідея безпосереднього народовладдя ґрунтується на загальному принципі, що в демократичній державі сам народ повинен брати безпосередню участь у прийнятті важливих політичних рішень, у здійсненні влади. До позитивних моментів безпосереднього народовладдя відносять насамперед: більші можливості, порівняно з представницькими інститутами, для вираження інтересів і волі народу; забезпечення стійкої легітимації влади, подолання політичного відчуження громадян і, як наслідок, зростання стабільності політичної системи та ефективності управління; забезпечення контролю за політичними інститутами і посадовими особами, подолання зловживання владою, відриву правлячої еліти від народу, бюрократизації чиновництва (адже бюрократія є свого роду формою невтручання громадян у справи держави) та ін.
Цікаво, що багато з визначних мислителів минулого або зовсім відкидали демократію, або приймали її з серйозними застереженнями. Причиною цього є широкий простір для розвитку такого феномена, який сьогодні називають маніпулюванням масовою свідомістю та поведінкою громадян. За умов демократії рівні права надаються всім громадянам незалежно від рівня їх компетентності («громадянської доброчесності» в термінології Аристотеля), тому саме «розуміння небезпечності необмеженого волевиявлення суверенних мас призвело західні демократії до поступового формування представницьких інститутів, які б обмежували негативні наслідки демократичного правління». Так, за всіх переваг безпосереднє народовладдя має і свої «слабкі місця», а саме: низька ефективність і безконтрольність політичних рішень унаслідок прийняття їх широким загалом; небезпека властивої масам схильності до ущемлення свободи в ім’я рівності; складність і дорожнеча практичного здійснення прямого народовладдя; неможливість залучити більшість громадян до систематичної участі в управлінні без примусу, внаслідок небажання значної частини населення займатися політикою тощо. До того ж у багатьох випадках для прийняття важливих державно-правових рішень необхідна наявність спеціальних професійних знань та досвіду. У різні часи пріоритети щодо надання переваги одній з форм народовладдя змінювалися. За радянських часів перевага надавалася представницькій демократії, що виходило з постулату тотожності інтересів особи і суспільства, громадян та їх представників. З прийняттям Конституції України пріоритетна роль у регулюванні суспільного розвитку надається безпосередньому волевиявленню громадян. Але це положення не є аксіомою й у сучасному світі. Наприклад, у такій європейській країні зі сталими демократичними традиціями як Франція Конституція на перше місце ставить представницьку форму здійснення національного суверенітету.Таким чином, жодну з форм здійснення народовладдя (ні безпосередню, ні представницьку) не можна абсолютизувати, тому що, як і всі явища у світі, вони мають і переваги, і недоліки.
Фундаментальною ідеєю конституціоналізму є те, що «не можна протиставляти форми представницької й безпосередньої демократії, оскільки це може завести до конституційної безвиході». Державу можна вважати справді правовою, якщо в ній безпосередня і представницька форми демократії тісно взаємодіють і врівноважують одна одну. Тому найбільш доцільним є конструктивне поєднання обох цих форм з метою плідного використання їх позитивних проявів та уникнення негативних.Саме вибори і є засобом реалізації представницької форми народовладдя. Вибори можна групувати за різними критеріями. За об’єктами вибори поділяються на: 1) вибори представницьких органів державної влади; 2) вибори представницьких органів місцевого самоврядування. За суб’єктами розрізняють: 1) вибори народних депутатів України; 2) вибори Президента України; 3) вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів. За територією слід розрізняти: 1) загальнонаціональні (загальнодержавні) вибори, що здійснюються на території всієї країни; 2) місцеві вибори до представницьких органів місцевого самоврядування. За часом проведення: чергові, позачергові або дострокові, повторні. За формою держави озрізняють республіканські і монархічні, федеративні і унітарні, демократичівні і недемократичні тощо.
У світі не існує єдиної моделі демократії, і кожна нація потребує такого поєднання інститутів безпосередньої та представницької демократії, яке розраховане на її унікальну культуру та середовище, соціально-економічні, історичні, національні, інституційні умови, рівень політичної культури громадян та їх загальний культурно-освітній рівень, активність громадської думки. Різні види виборів є своєрідним містком поєднання прямої та представницької форм демократії, оскільки вільні, чесні, рівні вибори є найбільш відомим та ефективним способом виявлення і реалізації волі народу, способом формування органів для здійснення наступної, по суті — похідної форми народовладдя — представницької. Роль виборів у системі форм безпосередньої демократії полягає в можливості волевиявлення волі виборців, формування органів влади і ефективності діяльності сформованих органів влади та обраних посадових осіб. Народ, як зазначав А. Шлезінгер, через структурні причини не може правити безпосередньо, він делегує свої повноваження представникам, що реалізується через періодичні вибори до представницьких органів влади. Вибори передбачають делегування народного суверенітету представницькому органу, референдуми дають змогу українському народу безпосередньо, вільним голосуванням приймати важливі імперативні рішення. Тим самим народ має унікальну можливість контролю за діяльністю цих органів, включаючи повну зміну влади. Ефективне та безперешкодне здійснення цього права потребує конкретизації в законодавстві, встановлення відповідних правил, процедур заходів правового захисту. Вказане конституційне право є невід’ємним демократичним началом в організації управління державою. Навіть у країнах з недемократичними формами правління це право формально декларується у конституціях. Слід відзначити, що право, закріплене у ст. 38 Конституції, адекватне кожному громадянину, а не сукупності громадян, асоційованих у народ, тому що народ не бере участі в управлінні, а здійснює владу, виступаючи суб’єктом такої влади (ст. 5 Конституції України). Вільна особа бере активну участь у створенні державної влади, її зміцненні та розвитку, а також у практичній реалізації. Саме в цьому випадку можливе створення всіх підстав для формування високо розвинутої демократичної сучасної держави, яка б змогла забезпечити високий рівень життя суспільства. Якщо ж виходити з протилежних умов формування і здійснення самоуправління народу може відбуватися лише в умовах демократичного режиму, який в достатній мірі може забезпечити виявлення волі значної кількості населення країни. Знову таки, треба торкнутися факторів, що забезпечують високий рівень державного керівництва. Демократичний режим є умовою формування народовладдя з умовою забезпечення демократії, дійсного волевиявлення, а значить і самоуправління народу. Якщо безпосереднє народовладдя позитивно вирізняється широтою залучення народу до вирішення державних справ, то представницькі органи мають свої переваги (вибори до парламенту, Президента України). Парламент України є постійно діючим, виборним органом і створює можливість всебічного обговорення на професійній основі питань, що виникають, співставлення різних точок зору. Внаслідок цього усі представницькі органи мають можливість приймати узгодженні рішення, які є результатом компромісу більшості.
Як один з різновидів представницького органу публічної влади є місцеве самоврядування. Воно здійснюється територіальною громадою як безпосередньо, так і через систему органів місцевого самоврядування. У місцевому самоврядуванні поєднуються форми безпосередньої та представницької демократії. Якщо формами безпосереднього народовладдя територіальних громад є місцеві вибори, місцеві референдуми, загальні збори громадян за місцем проживання, місцеві ініціативи, громадські слухання, відкликання депутатів та виборних посадових осіб місцевого самоврядування, індивідуальні та колективні письмові звернення, опитування та анкетування з питань місцевого самоврядування, громадські експертизи, громадські роботи з благоустрою території на надання послуг соціально незахищеним верствам населення тощо, то формами представницького народовладдя є органи та посадові особи місцевого самоврядування, які сформовані шляхом виборів. Так, органами, що представляють відповідні територіальні громади, є сільські, селищні, міські, районні в містах, районні і обласні ради яким у системі органів місцевого самоврядування належить провідна роль. Дані органи здійснюють від їх іменні та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначенні Конституцією та законами України. Ради як представницькі органи характеризуються таким: по-перше, це виборні органи, які складаються з депутатів, обраних безпосередньо територіальними громадами; по-друге, ради наділені правом представляти інтереси територіальних громад; по- третє, ради приймають рішення від імені територіальних громад. Загальний склад ради залежить від обсягу роботи цього представницького органу, чисельності населення та визначається відповідною радою самостійно в межах, установлених законодавством. Місцеві ради як представницькі органи обираються територіальною громадою. Строк повноважень місцевих рад п’ять років. Інституціоналізація органів державної влади в ході виборів перетворюється в дієвий засіб удосконалення державного механізму. Вибори забезпечують не лише періодичне оновлення персонального складу представницьких органів, але й спадкоємність позитивної політичної діяльності, що переходить від одних депутатів до інших, водночас звільнюючись від популізму та деструктивізму інших.
Отже, функції виборів не обмежуються виключно державотворенням. Вибори відіграють важливу роль, наприклад, як механізм безпосереднього контролю головного суб’єкта влади над органами державної влади. Адже в ході голосування електорат оцінює ефективність діяльності владних інституцій шляхом подовження строку повноважень для ефективної влади та заміни неефективного персонального складу влади на інший. Регулярні та вільні вибори органів державної влади та місцевого самоуправління забезпечують єдино надійний спосіб контролю виборців за діяльністю державних органів та органів і посадових осіб місцевого самврядування. Саме вибори підкреслюють волевиявлення народу, що приймає участь у виборах.
11.2.