Виборче право в Україні

Виборче право в Україні може розглядатися у двох значеннях — об’єктивному та суб’єктивному розумінні. В об’єктивному розумінні термін «виборче право» — це сукупність правових норм, якими регулю­ються вибори у конкретній країні (право одержання голосу участі у ви­борах, оскарження результатів і порушень на виборах).

Норми інституту виборчого права встановлюють: принципи вибор­чого права; вимоги до виборців і кандидатів; порядок утворення та ді­яльності виборчих органів; процедуру висування і реєстрації кандидатів; статус виборців та інших суб’єктів виборчого процесу; процедуру веден­ня передвиборної агітації та голосування; порядок визначення результа­тів виборів тощо. Джерелами інституту виборчого права є: Конституція України, закони України: «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» від 3 липня 1991 р., «Про вибори Президента України» від 18 березня 2004 р. (в редакції від 21 серпня 2009 р.), «Про вибори народних де­путатів України» від 7 липня 2005 р. (в редакції від 1 червня 2007 р.), «Про Центральну виборчу комісію» від 30 червня 2004 р., «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних і міських голів» від 10 липня 2010 р. Міжнародні договори України, в яких встановлено загальновизнані норми щодо принципів участі громадян у виборах та згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.

Відповідно до статті 38 Конституції України «громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до орга­нів державної влади та органів місцевого самоврядування. Громадяни користуються рівними правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування». У зазначеній статті Конституції реалізовані вимоги ст. 21 Загальної декларації прав лю­дини, яка проголошує право кожного брати участь в управлінні своєю державою як безпосередньо, так і через вільно обраних представників, а також право на рівний доступ кожного до державної служби у своїй країні. Закріплена норма також цілком закріплена норма відповідає міжнародним нормам, зокрема, передбаченому у п. «а» ст. 25 «Між­народного пакту про громадянські і політичні права «положенню» про право кожного громадянина без будь-якої дискримінації та без обґрунтованих обмежень брати участь у веденні державних справ як безпосередньо, так і за посередництвом вільно обраних представників. Ефективне та безперешкодне здійснення цього права потребує конкре­тизації в законодавстві, встановлення відповідних правил, процедур заходів правового захисту. Вказане конституційне право є невід’ємним демократичним началом в організації управління державою.

Отже, звідси справедливий висновок про те, що право на участь в управлінні державними та громадськими справами є не лише осно­вним принципом взаємовідносин між державою та його громадянином, але й одним із важливих принципів громадянства.

Зважаючи на те, що через вибори реалізується пасивне виборче пра­во, тобто право бути обраним (для представників політичних сил, які прагнуть влади), а також активне виборче право, тобто право виявля­ти свою волю голосуванням (для виборців), то вибори поєднують дві сфери: політичну і громадську.

Отже, виборче право включає пасивне виборче право, а саме право бути обраним, та активне виборче право, право обирати. Останнє перед­бачає не лише можливість голосувати, виражати свою волю щодо або іншої кандидатури «представництва», але і цілу систему інших можли­востей, які слід розподілити на право — поведінки та право — вимоги.

Основною ж можливістю на власні позитивні дії активного вибор­чого права є безперечно, можливість голосувати, а саме безпосередньо виражати своє ставлення до того або іншого кандидата. Можливість на участь у виборах як активної сторони не обмежується лише одним ак­том голосування, який за значущістю, хоч і є ніби «апофеозом» реалізації всієї системи повноважень, що складають дане суб’єктивне право, все ж таки являє лише одним з ланцюгів цієї системи. Активні дії громадян на виборах розпочинаються, як відомо, з моменту висування кандидатів у депутати. Тому можна говорити про можливість участі у висуванні кан­дидата в депутати. Таке повноваження означає як можливість висувати в легітимній формі ту або іншу кандидатуру для внесення до списку для голосування щодо висування кандидатів у депутати, так і самому брати участь в організації передвиборних зборів щодо висування кандидатів.

Реальна можливість на позитивні дії активного виборчого права — це можливість участі в передвиборчій агітації. До основних форм такої участі відносять можливість обговорення кандидата у депутати, агітація за кандидата чи проти нього. При цьому слід пам’ятати, що повнова­ження здійснювати вказані позитивні дії належать всім громадянам, що користуються відповідно до закону виборчими (активними) правами. Наступною групою є можливості, що безпосередньо пов’язані з голо­суванням: можливість знайомитися зі списком виборців та право голо­сувати. Крім можливостей на власні позитивні дії (право-поведінка), активне виборче право включає також і ряд можливостей, пов’язаних із вимаганням виконання юридичного зобов’язання від зобов’язальної особи (право-вимоги).

Розглянуті можливості громадян можна умовно поділити на три під­групи. Перша включає право-вимоги загального характеру, пов’язане з забезпеченням з боку держави дотримання принципів демократичного виборчого права. Друга підгрупа складається з можливостей виборців щодо висування та передвиборчої агітації. Сюди відноситься: право вимагати реєстрації кандидатів у депутати, виготовлення плакатів та інших матеріалів з біографічними даними щодо зареєстрованого кан­дидата. Остання підгрупа включає можливості виборців, що пов’язані безпосередньо з голосуванням. Це право вимагати внесення до спис­ків виборців, отримання виборчого бюлетеня, врахування своєї думки (голосу) при перерахуванні голосів та публікацій результатів виборів.

Що стосується пасивного виборчого права, то воно включає як можливості на власні дії, так і можливості вимоги. Право-поведінка виражається у даному випадку в наступних елементах: можливість ви­сувати власну кандидатуру для внесення до списку для голосування при висуванні кандидатів у депутати, брати участь у передвиборчій кампанії, а саме: виступати на зборах, мітингах, зустрічах та в засобах масової інформації з викладенням своєї передвиборної програми та, насам­кінець, визначати собі довірену особу (осіб). Основний зміст даного права, у відповідності з його характеристикою як пасивного, полягає у праві — вимозі, що з’являється у суб’єкта даного права з моменту його реєстрації як кандидата та, в цілому, характеризуються як право-вимоги щодо забезпечення участі у виборчій кампанії. Сюди слід віднести право кандидата вимагати виділення рівної з іншими кандидатами частини засобів на фінансування передвиборчої компанії, звільнення на цей період від виконання виробничих та службових обов’язків з залишен­ням середньої заробітної плати та забезпечення безкоштовного проїзду, недоторканості, а також право вимагати у державних та громадських органів, посадових осіб сприяння в організації зустрічей з виборцями та надання необхідних довідкових та інформаційних матеріалів.

Принципи виборчого права — це головні ідеї та основні засади його визнання і здійснення, які разом забезпечують реальний характер во­левиявлення народу, легітимність виборних органів і публічної влади. Загальновизнані принципи виборчого права зафіксовані у міжнародних документах. Так, ч. 3 ст. 21 Загальної декларації прав людини встанов­лює: «Воля народу має бути основою влади уряду; ця воля повинна виявлятись у періодичних і нефальсифікованих виборах, що мають про­водитися згідно з загальним і рівним виборчим правом шляхом таємно­го голосування або ж через інші рівнозначні форми, що забезпечують свободу голосування. У ст. 25 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права записано: «Кожний громадянин повинен мати без будь-якої дискримінації та без необгрунтованих обмежень право і мож­ливість: а) брати участь у ведені державних справ як безпосередньо, так і за посередництвом вільно обраних представників; б) голосувати і бути обраним на справжніх періодичних виборах, що проводяться на основі загального і рівного виборчого права та таємного голосування і забезпечують свободу волевиявлення виборців». Конституція України (ст. 71) закріпила такі принципи суб’єктивного виборчого права: прин­цип вільних виборів; принцип загального, рівного і прямого виборчого права; принцип таємного голосування.

Принцип вільних виборів означає, що кожний виборець самостійно, без будь-якого зовнішнього впливу вирішує — брати йому участь у ви­борах чи ні, а якщо брати, то якою мірою. Із принципу вільних виборів випливає відсутність обов’язкового вотуму — юридичного обов’язку виборців брати участь у голосуванні: у встановленні результатів виборів не враховується, яка частка виборців взяла участь у голосуванні, — ви­бори вважаються такими, що відбулися, якщо проголосував хоча б один виборець. З принципом вільних виборів пов’язана проблема абсентеїзму (ухилення від участі голосуванні). Так, залежно від мотивів неучасті у виборах виділяють такі види абсентеїзму, як політичний, економіч­ний, соціальний, аполітичний. Проблема абсентеїзму досить є гострою як в Україні, так і в багатьох зарубіжних країнах: наприклад, у США та Японії абсентеїзм нерідко перевищує 50 відсотків чисельності зареє­строваних виборців. Абсентеїзм майже відсутній в Італії, де встановлені правила обов’язкового голосування, в Австралії та Австрії взагалі вста­новлені відповідно адміністративна та кримінальна відповідальність за абсентеїзм. Це явище фактично відсутнє у країнах тоталітарного по­літичного режиму з відомих причин (КНДР, Куба, Лаос тощо).

Принцип загального виборчого права означає право голосу на всіх виборах мають лише громадяни України. Конституція України ст. 24 за­бороняє будь-які привілеї чи обмеження виборчих прав окремих груп громадян залежно від природних можливостей громадянина України як людини та його громадянських рис. У ст. 70 Конституції України та у виборчому законодавстві України визначають спеціальні умови (ви­борчі цензи або кваліфікації) для отримання права голосу на виборах (активного виборчого права). До них відносять: 1) віковий ценз — ак­тивного виборчого права набувають громадяни України, яким на день виборів виповнилося 18 років; 2) ценз дієздатності — не мають права голосу громадяни, визнанні судом недієздатними.

Принцип рівного виборчого права означає забезпечення рівних для кожного громадянина прав і можливостей впливати на результат ви­борів. Цей принцип випливає із загального конституційного принципу рівноправності громадян, поширюється як на активне так і пасивне виборче право.

Принцип прямого виборчого права означає, що депутати, інші ви­борні особи обираються безпосередньо виборцями і його слід відрізняти від непрямого (багатоступеневого) виборчого права, яке застосовується в деяких країнах світу, наприклад США.

Принцип таємного голосування полягає в забороні зовнішнього нагляду і контролю за волевиявленням виборців у будь-якій формі, будь-якими засобами та будь-якими суб’єктами. Виборцям мають бути створені умови реалізації принципу таємного голосування. Виборче законодавство України передбачає спеціальні організаційні заходи та процедури із забезпечення таємниці голосування, зокрема: а) кожен виборець голосує на виборах особисто. Голосування за інших осіб чи передання виборцем права голосу будь-якій іншій особі забороняється;

б) виборчий бюлетень повинен мати таку форму, яка відкидає можли­вість установити, хто саме його заповнив; в) голосування має прово­дитись у спеціально відведених та об лаштованих приміщеннях, в яких обладнуються кабіни (кімнати) для таємного голосування інших осіб; г) бюлетені повинні заповнюватися виборцем особисто в кабіні (кімнаті) для таємного голосування. Забороняється присутність під час запо­внення бюлетеню інших осіб; д) для випадків голосування за межами спеціально відведених приміщень (для голосування осіб, які за станом здоров’я не можуть прибути до приміщення для голосування) має бути передбачена така процедура, яка виключає порушення таємниці голо­сування або спотворення волевиявлення виборців.

Отже, виборче право існує у вигляді об’єктивного і суб’єктивного. Об’єктивне виборче право — це один із головних конституційно-пра­вових інститутів, якого складають норми, що регулюють суспільні від­носини, пов’язані з формуванням представницьких та інших виборчих органів публічної влади (державної влади і місцевого самоврядування). Суб’єктивне виборче право включає в себе активне і пасивне вибор­че право, а саме право обирати і бути обраним. Останнє передбачає не лише можливість голосувати, виражати свою волю щодо іншої канди­датури «представництва» але і цілу систему інших можливостей, які слід розподілити на право—поведінки, право—вимоги, право—користування і право—притязання. Принципами суб’єктивного виборчого права є: а) вільних виборів; б) загального, рівного, прямого виборчого права;

в) таємного голосування.

11.3.