Удосконалення діяльності релігійних організацій
Конституція України (ст. 35) закріплює, що кожнен маєх право на свободу світогляду і віросповідання. Воно включає в себе свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.
Його здійснення може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров’я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа — від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов’язкова. Ніхто не може бути увільнений від своїх обов’язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов’язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов’язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою. Названі положення деталізуються в Законі України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23 квітня 1991 р. Завданнями названого закону України є: а) гарантування права на свободу совісті громадянам України та здійснення цього права; б) забезпечення відповідно до Конституції України, Декларації про державний суверенітет України та норм міжнародного права, визнаних Україною, соціальної справеливості, рівності, захисту прав і законних інтересів громадян незалежно від ставлення до релігії; в) визначення обов’язків держави щодо релігійних організацій; г) визначення обов’язків релігійних організацій перед державою і суспільством; д) подолання негативних наслідків державної політики щодо релігії і церкви; е) гарантування сприятливих умов для розвитку суспільної моралі і гуманізму, громадянської злагоди і співробітництва людей незалежно від їх світогляду чи віровизнання. Закон закріплює слідуючі релігійні організаціями в Україні: а) релігійні громади; б) управління і центри; в) монастирі; г) релігійні братства; д) місіонерські товариства (місії); е) духовні навчальні заклади. До релігійних організацій закон відосить також об’єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об’єднання представляються своїми центрами (управліннями). На інші організації, утворені за релігійною ознакою, дія Закону не поширюється. Правосуб’єктність релігійними організаціями визначається статутами (положеннями). Статут (положення) релігійної організації визначає її правоздатність і підлягає реєстрації у порядку, встановленому Законом. Він приймається на загальних зборах віруючих громадян або на релігійних з’їздах, конференціях і має містити відомості про: 1) вид релігійної організації, її віросповідну приналежність і місцезнаходження; 2) місце релігійної організації в організаційній структурі релігійного об’єднання; 3) майновий стан релігійної організації; 4) права релігійної організації на заснування підприємств, засобів масової інформації, інших релігійних організацій, створення навчальних закладів; 5) порядок внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної організації; 6) порядок вирішення майнових та інших питань у разі припинення діяльності релігійної організації. В Статуті (положенні) може містити й інші відомості, пов’язані з особливостями діяльності даної релігійної організації. Він не повинен суперечити чинному законодавству. Документи, які визначають віросповідну діяльність, вирішують інші внутрішні питання релігійної організації, не підлягають реєстрації в державних органах. Релігійна організація визнається юридичною особою з моменту реєстрації її статуту (положення). Як юридична особа релігійна організація користується правами і несе обов’язки відповідно до чинного законодавства і свого статуту (положення). Для одержання релігійною громадою правоздатності юридичної особи громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її і досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) на реєстрацію до обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а у Автономній Республіці Крим — до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Релігійні центри, управління, монастирі, релігійні братства, місії та духовні навчальні заклади подають на реєстрацію статут (положення) до державного органу України у справах релігій. Орган, який здійснює реєстрацію, в місячний термін розглядає заяву, статут (положення) релігійної організації, приймає відповідне рішення і не пізніш як у десятиденний термін письмово повідомляє про нього заявникам[111].У необхідних випадках орган, який здійснює реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій, може зажадати висновок місцевої державної адміністрації, виконавчого комітету сільської, селищної, міської рад, а також спеціалістів. У цьому разі рішення про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій приймається у тримісячний термін. Перевищення встановленого Законом терміну прийняття рішень про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій може бути оскаржено до суду у порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством України. Зміни і доповнення статутів (положень) релігійних організацій підлягають реєстрації в тому ж порядку і в ті ж терміни, що
і реєстрація статутів (положень). У разі необхідності в розгляді питання про реєстрацію статуту (положення) можуть брати участь з правом дорадчого голосу представники релігійної організації. У реєстрації статуту (положення) релігійної організації може бути відмовлено, якщо її статут (положення) або діяльність суперечать чинному законодавству. Рішення про таку відмову повідомляється заявникам письмово в десятиденний термін. Це рішення може бути оскаржено до суду у порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством України.
Діяльність релігійної організації може бути припинено у зв’язку з її реорганізацією (поділом, злиттям, приєднанням) або ліквідацією. Реорганізація або ліквідація релігійної організації здійснюється відповідно до її власних настанов. Реєстрація статутів (положень) новоутворених після реорганізації релігійних організацій здійснюється в порядку, встановленому Законом.
У разі порушення релігійною організацією, що є юридичною особою, положень Закону та інших законодавчих актів України, статуту (положення) її діяльність може бути припинено за рішенням суду У судовому порядку діяльність релігійної організації припиняється лише у випадках: 1) вчинення релігійною організацією дій, недопустимість яких передбачає: а) не можливість встановлювання обов’язкових переконань і світогляду (ст. 3 Закону); б) порушення вимоги про те, що церква (релігійні організації) відокремлена від держави (ст. 5 Закону); в) порушення правил користування майном, яке є власністю держави, громадських організацій або громадян (ст. 17 Закону); 2) поєднання обрядової чи проповідницької діяльності релігійної організації з посяганнями на життя, здоров’я, свободу і гідність особи; 3) систематичного порушення релігійною організацією встановленого законодавством порядку проведення публічних релігійних заходів (богослужінь, обрядів, церемоній, походів тощо); 4) спонукання громадян до невиконання своїх конституційних обов’язків або дій, які супроводжуються грубими порушеннями громадського порядку чи посяганням на права і майно державних, громадських або релігійних організацій. На нашу думку, до вищеперерахованих підстав слід добавити пункт 5, де закріпити «в разі здійснення інших дій, передбачених Конституцією і законами України, що протирічать діючому законодавству та спричиняють шкоду конституційній свободі совісті». Існують і інші недоліки законодавства про свободу совісті. Бажано б було прийняти Закону України «Про свободу совісті» у новій редакції.Суд розглядає справу про припинення діяльності релігійної організації порядком позовного провадження, передбаченого Цивільним процесуальним кодексом України, за заявою органу, уповноваженого здійснювати реєстрацію статуту конкретної релігійної організації, або прокурора.
Отже, удосконалення діяльності релігійних організацій і громадян щодо забезпечення реалізації конституційних норм та здійснення конституційної реформи передбачає внесення змін до діючого законодавства України та застосування нових функцій, повноважень, форм і методів діяльності релігійних організацій у названій сфері.
16.4.