Територіальний устрій в Україні та перспективи його удосконалення
У науці конституційного права територіальний устрій розглядають у вузькому та широкому розумінні. У вузькому значенні територіальний устрій є територіальною організацією державної влади, а саме внутрішній поділ території держави на складові частини, їх правовий статус та взаємовідносини між державою та її складовими частинами.
У широкому значенні під територіальним устроєм розуміють форму державного устрою, яка охоплює коло питань, що стосуються державного, економічного, суспільного устрою держави, основ правового статусу людини і громадянина, системи органів держави. Питанням територіального устрою України присвячено розділ 9 Конституції України (статті 132, 133), який і закріпив основні засади формування внутрішньої територіальної організації держави. Саме відповідно до територіального устрою держави і відбувається формування органів державної влади та органів місцевого самоврядування, тобто здійснюється безпосередньо управління державою. Тому питання реформування територіального устрою України було гострим та актуальним з моменту проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року і залишається таким до сьогодні. Основними засадами територіального устрою України є наступні: 1) єдність та цілісність державної території; 2) поєднання централізації та децентралізації у здійсненні державної влади; 3) збалансованість і соціально-економічний розвиток регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій.Єдність і цілісність державної території передбачає, що всі складові частини території держави (адміністративно-територіальні одиниці) перебувають у нерозривному взаємозв’язку і є елементами однієї системи, що характеризуються внутрішньою єдністю.
Поєднання централізації та децентралізації в здійсненні державної влади означає, що центральні органи державної влади забезпечують інтереси загальнодержавного значення, розробляють загальнодержавні програми, визначають державну політику в усіх сферах суспільного життя, в свою чергу місцеві органи державної влади мають достатньо широке коло повноважень по вирішенню питань регіонального і місцевого значення.
Крім того, територіальні громади наділені правом місцевого самоврядування, тобто правом особисто або шляхом формування органів місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення на підставі і в порядку визначеному Конституцією та законами України.Збалансованість і соціально-економічний розвиток регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій полягає в тому, що адміністративно-територіальний поділ здійснено з урахуванням комплексу чинників, зокрема наявність ресурсів, виробничий потенціал, густота населення та ін., з метою створення найсприятливіших умов для подальшого розвитку кожного регіону, як наслідок і держави в цілому.
Соціально-економічна географія пропонує для характеристики просторової організації поняття територіальна суспільна система. Дана система включає компоненти, які в сукупності становлять систему життєзабезпечення із природно-ресурсним потенціалом включно. Інакше кажучи, це усталена на кожному історичному етапі форма регіоналізації суспільства і водночас система територіальної локалізації управлінських функцій держави, закріплених у відповідних законодавчих актах з чітким розподілом управлінських і самоуправлінських функцій та повноважень. Головним системоутворюючими чинниками територіальних суспільних систем виступають усталена поселенська структура, спільність виробничих і комунікаційних зв’язків, єдині принципи природокористування і охорони довкілля, єдині правила цивілізаційного співжиття. У наш час особливого значення набувають оновлення соціальної інфраструктури та проблеми ресурсозбереження, а також далеко не в останню чергу — оптимізація проблем здійснення органами влади й місцевого самоврядування свої політичних і адміністративних повноважень[112].
Отже, в Україні систему територіального устрою складають території — Автономна Республіка Крим, області, райони, та населені пункти — міста, селища, села. Дані адміністративно-територіальні одиниці мають свою внутрішню ієрархію, і можуть в тому числі поділятися на більш дрібні. Саме наявність впорядкованої територіальної організації дає можливість здійснювати управляння, шляхом формування системи органів державної влади та управління, здійснювати політику централізації чи децентралізації влади, формувати систему виборчих округів. Напрямами удосконалення територіального устрю є реформування правового статусу: а) Автономної Респукбліки Крим; б) адміністративно-територіальних одиниць — сіл, населених пунктів, селищ, міст, районів, областей.
17.2.