Суб'єкти конституційно-правових відносин

Первинним елементом конституційно-правових відносин є суб’єкти, тобто учасники правовідносин, що виникають, зміню­ються чи припиняються на підставі дії конституційно-праинних норм.

Суб’єкти конституційного права - це учасники суспільних відносин, наділені конституційною правосуб'єктністю, тоб­то правоздатністю і дієздатністю, що визначається нормами конституційного права. Конституційна правоздатність вира­жається у системі конституційних прав і обов’язків учасників конституційно-правових відносин, а конституційна дієздатність полягає у здатності реалізовувати ці права і обов’язки.

При цьому конституційна правосуб’єктність може як установ­люватися, так і визнаватися нормами конституційного права. Зокрема, за рядом колективних суб’єктів конституційних право­відносин правосуб’єктність визнається і в окремих випадках не потребує спеціального законодавчого закріплення. Наприклад, згідно зі ст. 11 Конституції України держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, тради­цій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України, тобто Українська держава визнає основні при­родні права національних і етнічних спільнот.

До суб’єктів конституційно-правових відносин, як правило, відносять такі найбільш поширені види суб’єктів: 1) спільності (народ, нація, національні меншини, корінні народності, тери­торіальні громади тощо): 2) держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, депутати, службові та по­садові особи: 3) політичні партії, громадські організації та блоки (асоціації); 4) громадяни України, іноземці, особи без громадян­ства, жителі, біженці: 5) підприємства, установи, організації: 6) міжнародні органи і організації; 7) органи самоорганізації населення: 8) засоби масової інформації (ЗМІ).

Пріоритетним суб’єктом системи конституційно-правових відносин є Український народ.

Наступним колективним суб’єктом конституційного права є територіальна громада. Відповідно до ч. І ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування» 1997 р.. територіальна громада - це жителі, об’єднані постійним проживанням у межах села, сели­ща. міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об’єднання жителів кількох сіл. що мають адміністративний центр.

Самостійним суб’єктом конституційно-правових відносин є Українська держава. Відповідно до ст. 1 Конституції Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, право­вою державою.

Суверенітет України, що виражає зміст правосуб’єктності Української держави, поширюється на всю її територію, а сама територія держави в межах існуючого кордону є цілісною і не­доторканою. Українська держава виступає гарантом, тобто бере на себе виключні конституційні обов’язки дбати про людину. її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпеку (ч. 1 ст. З Конституції); утверджує і забезпечує права і свободи лю­дини та відповідає перед людиною за свою діяльність (ч. 2 ст. З Конституції); гарантує місцеве самоврядування в Україні (ст. 7 Конституції); забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій терито­рії України (ч.

Важливим суб'єктом конституційно-правових відносин є органи державної влади, які від імені держави здійснюють її державно-владні повноваження. Органи державної влади фор­муються безпосередньо народом (шляхом виборів) чи державою, мають чітко визначені в чинних нормативно-правових актах по­вноваження і мають свою внутрішню організаційну структуру.

Існують різні види органів державної влади, які можна кла­сифікувати за різними критеріями. За способом формування виділяють виборні (Верховна Рада України. Президент України) та призначувані органи державної влади (Конституційний Суд України. Кабінет Міністрів України, Генеральна Прокуратура України, Вища рада юстиції. Центральна виборча комісія. На­ціональна рада телебачення і радіомовлення, місцеві державні адміністрації та ін.); за територією, на яку поширюється їх юрис­дикція, виділяють загальнодержавні (Верховна Рада України, Президент України. Верховний Суд України та ін.) та місцеві, локальні (Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, місцеві суди та ін.) органи державної влади; за часом дії виділяють постійно діючі (Верховна Рада України. Президент України, Кабінет Міністрів України, Верхо­вний Суд України та ін.) та тимчасові (спеціальні комісії Верхо­вної Ради України тощо) органи державної влади; за складом виділяють колегіальні (Верховна Рада України, Конституційний Суд України) та одноособові (Президент України, Уповноваже­ний Верховної Ради України з прав людини) органи державної влади; за характером повноважень виділяють державні органи загальної компетенції (Кабінет Міністрів України) та спеціальної (Міністерство юстиції України) компетенції: за видами державної влади поділяють на законодавчі (Верховна Рада України), вико­навчі (Кабінет Міністрів України, місцеві державні адміністрації) та судові (Верховний Суд України) державні органи влади; за функціями та правовими формами діяльності виділяють пра- вотворчі (Верховна Рада України, Президент України.

Особливим суб'єктом конституційних правовідносин є органи та посадові особи місцевого самоврядування. Так ст. 7 Консти­туції визначає, що в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування. Відповідно до п. 1 ст. 2 Закону

України «Про місцеве самоврядування в Україні» 1997 р. міс­цеве самоврядування - це гарантоване державою право та ре­альна здатність територіальної громади - жителів села чи до­бровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл. селища, міста - самостійно, або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.

Самостійними суб’єктами конституційно-правових відносин є політичні партії, громадські організації та їх блоки, а також профспілки. Зазначені суб’єкти мають собі на меті представ­ляти. реалізувати і захищати політичні, економічні, соціальні, культурні та екологічні права і свободи людини і громадянина в Україні.

Останнім часом, правознавці та юристи-практики все більше апелюють до такого суб'єкта, як громадянське суспільство та його інститути. Громадянське суспільство слід розглядати як самоорганізовану і саморегульовану сферу публічно-правових відносин у державі, утворювану вільними і рівними індивіда­ми та створеними ними об’єднаннями громадян які функціону­ють, формуючи соціальний капітал та здійснюючи контроль за органами державної влади, служать підґрунтям демократії та визначальним чинником у розбудові правової держави Тобто громадянське суспільство не може ототожнюватися з якимось одним суб'єктом публічно-правових відносин, оскільки ця ка­тегорія позначає передусім систему суспільних відносин, які виникають, змінюються та припиняються між множиною їх різнопорядкових учасників.

На нормативному рівні інститути громадянського суспіль­ства вперше були визначені в «Порядку сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади», затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2008 р.

Важливим учасником конституційних правовідносин в Укра­їні нині є й релігійні організації. їх функціонування у суспільстві має об’єктивний характер і сприяє задоволенню релігійних по­треб людей^[49]. При цьому церкви і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов’язкова.

Наступним суб’єктом конституційно-правових відносин є фізичні особи - громадяни України, іноземці, особи без грома­дянства та біженці. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про громадянство України» 2001 р. громадянин України - це осо­ба. яка набула громадянство України в порядку передбачено­му законами України та міжнародними договорами України: іноземець - особа, яка не перебуває в громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав; особа без громадянства - особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином.

Суб'єктами конституційно-правових відносин також є підпри­ємства, установи, організації незалежно від форм їх власності. Традиційно ці суб’єкти відносяться правознавцями виключно до учасників господарсько-правових відносин, але конститу­ційне законодавство України визначає їх і як суб’єктів консти­туційних правовідносин. Наприклад, п.

Суб єктами конституційно правових відносин є також міжна­родні органи та організації. Зокрема, важливий вплив на пере­біг референдної кампанії в 2000 р. та конституційної реформи 2009 р. в Україні мав моніторинговий комітет ПАРЄ Європей­ської комісії «За демократію через право», більш відомий як «Ве­неціанська комісія».

До суб’єктів конституційно-правових відносин також необхід­но відносити органи самоорганізації населення - жителів певно­го регіону, об'єднання населення за місцем проживання, трудові колективи, колективи виборців, релігійні громади, асоціації міст і місцевих влад тощо. Коло цих суб’єктів є досить широким, а їх функції, як правило, законодавчо не визначені.

На сьогодні ні у кого не викликає сумніву конституційна правосуб'єктність засобів масової інформації як повноцінних учасників конституційно-правових відносин. Саме ЗМ1 на сьо­годні формують громадську позицію всіх суб’єктів конституційно- правових відносин, загострюють найбільш актуальні проблеми суспільного та державного будівництва.

Нині утверджуються й інші суб’єкти конституційних пра­вовідносин. До прикладу, лобісти і утворення лобістів^[50]. За­кріплення їх правового статусу передбачене Концепцією про­екту Закону України «Про вплив громадськості на прийняття нормативно-правових актів», затвердженої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 22 квітня 2009 р. № 448-р. Існу­ють й інші суб’єкти конституційно правових відносин.

Із суб’єктами конституційно-правових відносин тісно пов’язаний інший елемент складу конституційно-правових від­носин - права і обов'язки учасників конституційно-правових відносин. Права учасників конституційно-правових відносин полягають у можливості певної діяльності або поведінки, на­буття. володіння, користування певними політичним та ін­шими цінностями. Також можна погодитись і з твердженням Ю. В. Данилюка. що конституційне право відношення є вольовим відношенням, у якому загальна воля, виражена в нормі права, є волею його учасників^[51].

Суб'єктивним правам властиві такі ознаки: суб’єктивні права визначають вид і міру можливої правомірної поведінки учасни­ка конституційно-правових відносин; зміст суб’єктивних прав визначається нормами конституційного права; суб єктивне право виступає способом реалізації інтересів учасників конституційно-правових відносин; суб єктивні права одних учасників конституційно-правових відносин породжують юри­дичні обов’язки інших суб’єктів конституційно-правових від­носин тощо.

Права суб'єктів конституційно-правових відносин об'єктиві- зуються в їх повноваженнях, що закріплюються Конституцією та законами України й деталізуються в підзаконних нормативно- правових актах. Наприклад, ст. 85 Конституції України визначає повноваження Верховної Ради України, ст. 106 - Президента України і т. д.

Обов'язки суб'єктів конституційно-правових відносин - це нормативно визначена міра належної діяльності або поведінки учасників правовідносин у сфері конституційних правовідносин. Юридичний конституційний обов’язок має три основні форми: а) утримання від заборонених дій, що суперечать інтересам ін­ших учасників конституційно-правових відносин: б) здійснення конкретних дій чи дотримання конкретної поведінки; в) обме­ження в правах особистого, майнового чи організаційного ха­рактеру (заходів юридичної відповідальності).

Юридичні конституційні обов'язки поділяються на загальні та спеціальні. Загальні юридичні конституційні обов’язки по­ширюються на всіх суб’єктів конституційно-правових відносин. Зокрема, такі загальні обов’язки визначаються в статтях 65-68 Конституції України: неухильно додержуватись Конституції та законів України: не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей; сплачувати податки і збори у порядку і розмірах, встановлених законом: подавати щорічно до податкової адмі­ністрації декларації про майновий стан та доходи за минулий рік; не заподіювати шкоди природі, культурній спя дитині та від­шкодовувати завдані збитки; захищати Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України; відбувати військову службу відповідно до закону.

Спеціальні юридичні обов'язкиу конституційно-правових від­носинах покладаються на спеціальні категорії суб’єктів цих пра­вовідносин - народних депутатів України, Президента України, суддів Конституційного Суду України та суддів судів загальної юрисдикції тощо.

Слід розрізняти юридичний і фактичний зміст конституцій­них правовідносин, що співвідносяться як абстрактна і конкрет­на правові категорії. Юридичний зміст конституційно-право­вих відносин виражається в нормативно визначених правах і обов’язках учасників конституційно-правових відносин. Як правило, норми права визначають систему суб’єктивних прав і систему юридичних обов'язків стосовно кожного суб’єкта кон­ституційно-правових відносин, що дає можливість обрати певну конкретну модель правомірної поведінки цього суб’єкта. Така модель поведінки і буде фактичним змістом конституційно- правових відносин.

3.