Структура, система та функції Конституції України

Структура Конституції України відображає її зміст, дає уяв­лення про основні питання, що підлягають конституційно- правовому регулюванню. Категорія «структура конституції» є складовим елементом такого явища, як форма конституції, під якою прийнято розуміти спосіб організації та упорядкування нормативного матеріалу, який містить кожна окремо взята кон­ституція.

Під структурою Конституції України слід розуміти внутріш­ню взаємоузгоджену побудову Основного Закону як нормативно- правового акта найвищої юридичної сили.

Конституція України 1996 р. належить до кодифікованих кон­ституційних актів. Вона існує у вигляді єдиного нормативно- правового акта, що складається із трьох основних частин: пре­амбули, основної частини, прикінцевих і перехідних положень. У свою чергу, основна частина та прикінцеві і перехідні положен­ня Конституції України складаються із 15 самостійних розділів, позначених латинськими цифрами, що включають 161 статтю (розділи 1-ХІУ) і 14 пунктів (розділ XV). позначених арабськи­ми цифрами. Окремі статті Конституції України складаються з декількох абзаців, що не нумеруються, а при посиланні на них позначаються як частини (ч.) відповідної статті.

Преамбула конституції-це звичайна для світової конститу­ційної практики невелика за обсягом, урочиста, написана навіть із певним пафосом вступна частина до її основного змісту, що має багатофункціональний характер. Вона виконує принаймні дві основні функції: по-перше, вказує на те, хто і в якому порядку прийняв конституцію, і, по-друге, містить коротку характерис­тику умов і мотивів прийняття конституції та покладених при цьому завдань. Тобто преамбула конституції має концептуаль­ний характер.

Преамбула Конституції України декларує: «Верховна Рада України від імені Українського народу - громадян України всіх національностей, виражаючи суверенну волю народу, спираю­чись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім Українським наро­дом права на самовизначення, дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, піклуючись про зміц­нення громадянської злагоди на землі України, прагнучи роз­вивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу, усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власного совістю, попередніми, нинішніми та прийдешніми поколіннями, керую­чись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р..

Преамбула Конституції України 1996 р. визначає основні цілі, задля досягнення яких було прийнято цю Конституцію, а саме: забезпечення прав 1 свобод людини та гідних умов її життя; зміц­нення громадянської злагоди; розвиток і зміцнення демократич­ної. соціальної, правової держави.

Нормативну частину Конституції України 1996 р. складає переважно її основна частина, що складається з 13 розділів та 159 статей. Основну частину Конституції України 1996 р. скла­дають групи норм Конституції, що визначають загальні засади суспільного 1 державного ладу: права, свободи та обов'язки люди­ни 1 громадянина; конституційні основи виборів 1 референдумів; правовий статус вищих органів державної влади - Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України; правовий статус прокуратури; систему та функції судів загаль­ної юрисдикції; особливості адміністративно-територіального устрою України: правовий статус АРК; основи місцевого само­врядування: порядок внесення змін до Конституції України.

Розділ І «Загальні засади» Конституції України містить норми, що визначають основи суспільного 1 державного ладу України. Норми цього розділу Конституції України визначають основні напрямки розвитку громадянського суспільства, основні прин­ципи суспільного життя, пріоритети національного правотво- рення і державотворення, принцип народного суверенітету, пра­ва Українського народу, закріплюють форму держави, пріоритет людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканості і безпеки як найвищої соціальної цінності, основні напрямки зо­внішньополітичної діяльності держави, встановлюють державні символи України тощо.

У Розділі II Конституції України «Права, свободи та обов’яз­ки людини і громадянина» - визначаються основні принципи прав і свобод людини і громадянина. їх загальні та спеціальні (юридичні) гарантії, а також встановлюються громадянські, по­літичні, економічні, соціальні, культурні (духовні, ідеологічні), екологічні та інші права і свободи людини і громадянина в Укра­їні.

Чільне місце в структурі Конституції України займає розділ, присвячений виборам і референдумам (Розділ ПІ «Вибори. Ре­ферендуми»). Цей Розділ, порівняно з іншими, містить незна­чну кількість норм конституційного права, але їх положення визначають механізм безпосередньої реалізації народного су­веренітету. Зокрема, йдеться про норми, що визначають ви­бори, референдуми та інші форми безпосередньої демократії та їх основні принципи, а також деталізують суб'єктивне право громадян України брати участь у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів дер­жавної впа ли та органів місцевого самоврядування, закріплене у попередньому Розділі Конституції України. Розділ ПІ Консти­туції України також визначає юридичний механізм ініціюван­ня всеукраїнського референдуму на вимогу громадян України (ч. 2 ст. 72). питання обов’язкового всеукраїнського референдуму (ст. 73) та питання, що не можуть виноситися на всеукраїнський референдум (ст. 74).

Розділ IV «Верховна Рада України» Конституції України нор­мативно визначає поняття національного парламенту, порядок його формування та діяльності, конституційно-правовий статус народного депутата України, структуру та повноваження Вер- ховної Ради України, суб'єктів законодавчої ініціативи, консти­туційно-правові основи бюджетного процесу, парламентського контролю тощо. Цей Розділ також встановлює національну гро­шову одиницю - гривню (ст. 99) та основні завдання Національ­ного банку України (ст. 100).

У Розділі V Конституції України об’єднані конституційно- правові норми, що визначають правовий статус Президента України, який є главою держави і виступає від її імені. Зокрема, у цьому Розділі закріплено вимоги до кандидата у Президенти України, порядок обрання Президента України та підстави для дострокового припинення його повноважень, у тому числі й у порядку імпічменту, визначено повноваження Президента Укра­їни.

Наступний, шостий розділ Конституції України «Кабінет Мі­ністрів України. Інші органи виконавчої влади» - включає норми конституційного права, що визначають структуру та порядок формування Кабінету Міністрів України, його повноваження, юридичну силу актів Кабінету Міністрів України, а також ви­значає конституційно-правові основи здійснення виконавчої влади на місцях, зокрема визначає правовий статус місцевих державних адміністрацій.

Розділ VII «Прокуратура» закріплює конституційно-право­вий статус Прокуратури України, що становить єдину систему. Конституція визначає лише основні конституційні положення щодо завдань Прокуратури України та порядку призначення та звільнення з посади Генерального Прокурора. Організацію і порядок діяльності органів прокуратури, відповідно до ст. 123 Конституції України, визначає спеціальний закон.

Наступним, восьмим розділом Конституції України є Розділ «Правосуддя», до складу якого входять норми конституційного права України, що визначають основні принципи правосуддя, правовий статус основних суб'єктів правосуддя — Конституцій­ний Суд України та систему судів загальної юрисдикції, консти­туційно-правовий статус суддів судів загальної юрисдикції. Цей Розділ також включає статті, що визначають порядок фінансу­вання та створення належних умов для функціонування судів і діяльності суддів (ст. 1 ЗО), конституційно-правовий статус Вищої ради юстиції (ст. 131) тощо.

Найбільш «лаконічним» структурним елементом основної час­тини Конституції України є Розділ IX «Територіальний устрій України». Він містить лише дві статті, які визначають основні принципи територіального устрою України (ст. 132) та встанов­люють систему адміністративно-територіального устрою нашої держави (ст. 133).

Важливим елементом структури Конституції України є Роз­діл X «Автономна Республіка Крим», присвячений регулюванню конституційно-правового статусу цієї невід'ємної складової час­тини України.

Два останні розділи Конституції України присвячені механіз­му організаційно- і нормативно-правового захисту Основного Закону. Так, Розділ XII «Конституційний Суд України» визначає правовий статус Конституційного Суду України як єдиного орга­ну конституційної юстиції в Україні. Він включає конституційно- правові норми, що визначають основні функції Конституційного Суду України, порядок його організації та діяльності, право­вий статус суддів Конституційного Суду України, встановлює суб’єктів звернення до Конституційного Суду України тощо. Роз­діл XIII Конституції України визначає порядок внесення змін до Конституції України. При цьому процедура внесення змін до Конституції України диференціюється залежно від предмета цих змін. Внесення змін до розділів 1.111, XIII Основного Закону з огляду на їх фундаментальне системоутворююче значення для структури Конституції передбачає більш складну процедуру, ніж внесення змін до інших розділів Основного Закону.

Структура основної частини Конституції України дає підстави вважати, що вона загалом об'єктивізує систему національного конституційного права, а структурні елементи Конституції Укра­їни (розділи) об’єктивно відтворюють основні інститути консти­туційного права України.

Останнім елементом Конституції України є її прикінцеві та перехідні положення, які за своїм змістом слід відносити до нор­мативних гарантій Основного Закону, оскільки вони мають на меті утвердити дату прийняття Конституції України як державне свято та забезпечити комплексну дію Конституції України на період повної адаптації чинного законодавства України до по­ложень нової Конституції України. При цьому слід враховувати, що Розділ XV «Перехідні положення» Конституції України на сьо­годні фактично втратив свою актуальність, оскільки майже усі пункти Перехідних положень уже реалізовані.

Водночас слід звернути увагу, що ст. 160 Розділу XIV «Прикін­цеві положення» визначає інший, особливий порядок набуття Конституцією України чинності, ніж це передбачено ч. 5 ст. 94 Конституції України. Якщо закони України, як правило, набу­вають чинність не раніше дня їх опублікування, то Конституція України набула чинність з дня її прийняття - 28 червня 1996 р. Наступна стаття (ст. 161) цього Розділу визначила дату прийнят­тя Конституції України державним святом - Днем Конституції України. На сьогодні День Конституції України є одним із найви­значніших і найбільш шанованих народом державних свят.

Як відомо. Конституція України, будучи пріоритетним ак­том національного права, залишається не єдиним джерелом конституційного права з відповідною юридичною силою. Таку ж юридичну силу, по суті, мають Акт проголошення незалеж­ності України, рішення всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991р.. яким було затверджено цей Акт, тощо. Зазначене дозво­ляє розмежовувати такі категорії, як «структура Конституції» та «система Конституції».

Тобто система Конституції України - це передусім упоряд­кована сукупність конституційно-правових актів найвищої юридичної сили (нині, окрім чинної Конституції України, до та­ких слід відносити Акт проголошення незалежності України 1991 р„ затвердженийнавсеукралнськомуреферендумі 1 грудня 1991 р.), які синхронно регулюють важливі суспільні відносини політичного характеру.

Кожен із зазначених конституційних актів регулює суспільні відносини, що традиційно є предметом правового регулювання Конституції; має найвищу юридичну силу; прийнятий Верхо­вною Радою України або (та) народом України, тобто виключними суб єктами конституційної нормотворчості; залишається чин­ним на сьогоднішній день, оскільки не скасований у встановле­ному Конституцією та законами України порядку; гарантується державою.

Отже, якщо структура Основного Закону є його внутрішньою побудовою, то система Конституції - це, у першу чергу, система конституційних актів найвищої юридичної сили, пов’язаних між собою, насамперед, функціональними зв'язками^[44].

Структура та система Конституції України обумовлені та тіс­но пов’язані зі своїми функціями. Внутрішня побудова Основно­го Закону є оптимальною юридичною моделлю для ефективного цілеспрямованого впливу Конституції України на суспільні від­носини. що є предметом конституційного права.

Ці функції є життєво необхідними для суспільства загалом, що підтверджує більш ніж двохсотлітня історія існування кон­ституцій у світі. Слід погодитися з О. В. Скрипнюком у тому, що висвітлення функцій Основного Закону стосується не лише Конституції України, а її призначення в суспільстві та державі та функціонування права у суспільстві загалом^[45].

Функції Конституції України - це цілеспрямовані напрям­ки та види впливу Основного Закону суспільства і держави на суспільні відносини.

Конституція України, як і більшість конституцій світу, є багатофункціональною. Вона здійснює, зокрема, політичну, економічну, соціальну, культурну (духовну, ідеологічну) та інші галузеві й об'єктні функції, а також владні функції: установчу, правотворчу. контрольну, охоронну та інші власне конституційні функції.

Основними критеріями класифікації функцій Конститу­ції України с під вважати: 1) об’єкти впливу Конституції України на суспільні відносини; 2) способи і засоби впливу Конституції України на суспільні відносини; 3) умови впливу Конституції України на суспільні відносини тощо.

У першу чергу слід розглянути функції Конституції України за об'єктами впливу норм цього найважливішого нормативно- правового акта на суспільні відносини. Основними об єктами впливу Конституції України є основні сфери суспільного та дер­жавного ладу, а саме — політична, економічна, соціальна, куль­турна (ідеологічна або духовна), а також зовнішньополітична сфери. Відповідно, необхідно розрізняти такі об’єктні функції Основного Закону, як політична, економічна, соціальна, ідеоло­гічна та зовнішньополітична.

Об’єктні функції Конституції України можна класифікувати й за основними інститутами конституційного права, що об’єк- тивізовані в розділах Основного Закону, тобто за предметами конституційно-правового регулювання, що властиві певним гру­пам норм Конституції України. Зокрема, слід розрізняти функ­ції конституційно-правового регулювання основ суспільного і державного ладу: прав, свобод і обов'язків людини і громадяни­на; форм безпосередньої демократії; правового статусу органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також їх службових і посадових осіб; місцевого самоврядування; адміні­стративно-територіального устрою України: правового захисту Конституції тощо.

Функції Конституції України слід також розрізняти за спосо­бами і засобами впливу на суспільні відносини, що є предметом конституційного права. Як і для галузі конституційного права загалом, для Конституції Україні властиві, за способом і засобом, такі функції, як регулятивна, установча, охоронна, контрольна, інтегративна (системоутворююча), правотворча. правозас- тосовча, інформаційна, аксіологічна та ряд інших. Наприклад, інтегративна (системоутворююча) функція Конституції України полягає в тому, що цей нормативно-правовий акт є основою сис­теми національного законодавства.

ЗачасомфункціїКонституцїіУкраїниподіляються на постій­ні та тимчасові Питома вага функцій Конституції України, як і більшості інших конституцій, має постійний характер, оскіль­ки дія положень Основного Закону має безстроковий характер. Тимчасові функції Конституції України, визначені Перехідними положеннями (Розділ XV Конституції України), існували на пері­од. що не перевищував п’ять років з часу прийняття Конституції України. На сьогодні тимчасові функції Конституції України не властиві, що й обумовлює таку її ознаку, як стабільність.

4.