Правова охорона Конституції України

Однією з важливих юридичних властивостей Конституції України є обов’язковість її спеціального правового захисту як одного з найважливіших об'єктів конституційного права. За­кономірно, що Конституція, яка стоїть на захисті суспільного і державного ладу, прав і свобод людини і громадянина та інших конституційних цінностей, є ефективною лише за умови її пра­вової захищеності, гарантованості.

Для вітчизняної конституційної теорії та практики спеці­альні органи захисту конституції були невідомі до 90-х років XX ст. Правова охорона українських радянських конституцій покладалася на вищі органи державної влади та управління, які здійснювали дві основні функції - контроль за дотриманням ра­дянських конституцій і забезпечення відповідності конституцій радянських союзних республік Конституції СРСР^[46].

Зародження інститутів правового захисту конституції в ко­лишньому СРСР прийнято пов’язувати з прийняттям 1 груд­ня 1988 р. Закону СРСР «Про зміни і доповнення Конституції (Основного закону) СРСР», який передбачав створення Комі­тету конституційного нагляду СРСР. Наглядові та контрольні повноваження цього спеціалізованого органу правового захи­сту радянської конституції закріплювалося в Законі СРСР «Про конституційний нагляд в СРСР». Утім розпад колишнього СРСР не дав можливості еволюціонувати Комітету конституційного нагляду СРСР в повноцінний самостійний постійнодіючий орган конституційної юстиції.

В Україні ж, за радянської доби. Комітет конституційного нагляду УРСР, передбачений ст. 112 Конституції УРСР 1978 р., після внесення до неї змін 21 жовтня 1989 р.. узагалі не був сфор­мований. Натомість після внесення змін до ст. 112 Конституції УРСР в 1990 р. передбачалося формування більш прогресивного органу правового захисту конституції - Конституційного Суду УРСР, склад якого мав обиратися Верховною Радою УРСР. Але й ця новація не була реально втілена в життя.

Лише після здобуття Україною незалежності в 1991 р. вдало­ся розпочати формування спеціалізованого органу правового захисту Конституції України — Конституційного Суду України. З липня 1992 р. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про Конституційний Суд України», який визначив порядок фор­мування і основні функції цього органу конституційної юстиції незалежної України.

Утім діяльність Конституційного Суду України в період 1992- 1996 років була малоефективною з огляду на те, що Верховна Рада України обмежилася лише призначенням першого ГЬлови Конституційного Суду України Л. П. Юзькова. Спроби обрати Верховною Радою України заступника ГЬлови Конституційного Суду України та судд ів Конституційного Суду України виявилися безуспішними. У зазначений період основні функції щодо право­вого захисту Конституції України здійснювалися Президентом України і Верховною Радою України.

Після прийняття нині чинної Конституції України від 28 червня 1996 р., що чітко визначила систему правового за­хисту Основного Закону, було прийнято новий Закон України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 р., який і поклав початок реальної діяльності цього єдиного органу кон­ституційної юстиції в Україні. Тобто відлік правового захисту Конституції України, у його вузькому розумінні, слід вести з 1996 р.. коли було сформовано реально діючий Конституційний Суд України.

Правову охорону Конституції України слід розглядати у вузь­кому та широкому значеннях. У першому випадку під охороною Конституції України, у вузькому значенні, спід розуміти ціле­спрямовану, передбачену Конституцією та законами України ді­яльність Конституційного Суду України щодо вирішення питань про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і офіційного тлумачення Конституції України та законів України.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 р., конституційний Суд Укра­їни приймає рішення та дає висновки у справах щодо: 1) кон- ституційності законів та інших правових актів Верховної Ряди України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради АРК; 2) відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість: 3) додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах, визначених статтями 111 та 151 Конституції України: 4) офіційного тлумачення Конституції та законів України.

Але легітимна діяльність Конституційного Суду України, бу­дучи одним із найбільш важливих елементів системи правового захисту Конституції України, не вичерпує всіх можливостей цієї системи. Правову охорону Конституції України слід розглядати не лише у вузькоспеціалізованому. айв широкому значенні.

Отже, правова охорона Конституції України, у широкому розумінні, здійснюється за допомогою спеціальних юридич­них способів і засобів, якими виступають нормативно-правові й організаційно-правові механізми забезпечення правової охоро­ни Конституції України. Сукупність нормативно- і організаційно- правових механізмів правового захисту Конституції України також прийнято називати гарантіями Конституції України.

Правова охорона Конституції України у широкому значенні тотожна гарантіям Конституції України, під якими слід ро­зуміти систему загальних та спеціальних (юридичних) умови і засобів, що забезпечують режим конституційної законності у всіх сферах суспільного 1 державного ладу нашої держави. Система гарантій Конституції України представлена, в першу чергу, загальними та спеціальними (юридичними) гарантіями Конституції України.

Загальні гарантії Конституції України визначаються за осно­вними сферами конституційного ладу України і, відповідно, по­діляються на політичні, економічні, соціальні та культурні (ду­ховні) гарантії належного дотримання і виконання Конституції України. Належний розвиток всіх сфер суспільного і державного ладу держави є загальною умовою діяльності конституції. Навіть найдосконаліша конституція виявиться «паперовою» за умови, коли суспільство та держава будуть не в змозі реалізувати П по­ложення в силу недостатнього розвитку хоча б однієї із зазна­чених сфер суспільного та державного життя.

Спеціальні або власне юридичні гарантії Конститу­ції України умовно виділяються в нормативно-правові та організаційно-правові. Нормативно-правові гарантії Кон­ституції України - це сукупність матеріальних і процесуаль­них конституційних та інших норм права, що визначають порядок прийняття, внесення змін до Конституції України та порядок дії норм Основного Закону в часі, просторі та за колом суб'єктів.

Організаційно-правові гарантії Конституції України є су­купністю суб’єктів конституційного права, на які покладається обов'язок реалізувати Основний Закон. Первинним елементом системи організаційно-правових гарантій Конституції України безперечно є Український народ. Відповідно до ст. 5 Конститу­ції України Український народ є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні. Він здійснює свою владу безпосеред­ньо і через органи державної влади та органи місцевого само­врядування. Власне, й Конституція України, як закріплено в П преамбулі, «від імені всього Українського народу» і є виражен­ням суверенної волі народу, тож цілком закономірно, що народ України і є основним захисником цієї Конституції.

Важливим елементом системи організаційно-правового за­хисту Конституції є громадяни України, як активний елемент народу України. У юридичній науці правова охорона Конституції громадянами розглядається у двох формах: 1) пасивній, що зво­диться до виконання громадянами своїх юридичних обов’язків, що мають пасивний характер, оскільки пропонують лише утри­мання від тих чи інших дій, спрямованих проти конституції: 2) активній, зміст якої полягає у здійсненні громадянами сві­домих цілеспрямованих дій щодо захисту Конституції, які виходять за межі пасивного виконання їх конституційних обов'язків^[47].

Важливим суб'єктом організаційно-правового захисту Конституції України виступає держава. Українська держава здійснює організаційно-правовий захист Конституції України че­рез систему органів законодавчої, виконавчої та судової влади. Конституційний Суд України, як спеціалізований орган конституції України є основним складовим елементом цієї системи.

Важлива роль у системі організаційно-правових гарантій Конституції України відводиться й суб'єктам місцевого самовря­дування, які становлять питому кількість від загальної кількості учасників конституційно-правових відносин.

Існують й інші види гарантій Конституції України. Зокрема, поряд з названими національними спеціальними (юридичними) гарантіями Конституції України можна також виділити спеці­альні міжнародні нормативні та інституційні гарантії Консти­туції України, а також деякі інші гарантії Основного Закону.