Стаття 21. Надання безоплатної вторинної правової допомоги адвокатами, які надають безоплатну вторинну правову допомогу на постійній основі за контрактом
1. Після прийняття рішення про надання безоплатної вторинної правової допомоги Центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги призначає адвоката, який надає безоплатну вторинну правову допомогу на постійній основі за контрактом.
2. Під час призначення адвоката враховуються його спеціалізація, досвід роботи, навантаження, складність справ, у яких адвокат бере участь.
3. Повноваження адвоката як захисника при провадженні дізнання, досудового слідства і в розгляді кримінальної справи в суді, для участі у розгляді справи про адміністративне правопорушення та представництва інтересів осіб, які мають право на безоплатну вторинну правову допомогу, в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами підтверджуються дорученням Центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.
Закон передбачає, що за загальним правилом після прийняття рішення про надання безоплатної вторинної правової допомоги Центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги призначає адвоката, який надає безоплатну вторинну правову допомогу на постійній основі за контрактом. Тобто, прерогатива у наданні правової допомоги надається адвокату, який пройшов складнішу процедуру відбору, та який має укладений з Центром контракт.
2. З метою підвищення якості надання правової допомоги Законом передбачено, що під час призначення Центром адвоката враховуються його спеціалізація, досвід роботи, навантаження, складність справ, у яких адвокат бере участь. В даному випадку вказані критерії які є суб'єктивними за своїм змістом.
3. Центр видає доручення для підтвердження повноважень адвоката як захисника при провадженні дізнання, досудового слідства і в розгляді кримінальної справи в суді, для участі у розгляді справи про адміністративне правопорушення та представництва інтересів осіб, які мають право на безоплатну вторинну правову допомогу, в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами.
Як уже зазначалося, в даному контексті Закон містить певну неточність. Зокрема, згідно до ст. 1000 Цивільного кодексу, дорученням є цивільно- правовий договір, за яким одна сторона (повірений) зобов’язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Відповідно з ч. 1 ст. 1007 Цивільного кодексу, довіритель зобов’язаний видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення. Як передбачено ч. 3 ст. 244 Цивільного кодексу, довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.Крім того, в ст. 42 Цивільного процесуального кодексу якою передбачено документи, що посвідчують повноваження представників у цивільному судочинстві доручення відсутнє. Не передбачено можливість ствердження повноважень адвоката дорученням і ст. 44 Кримінально- процесуального кодексу. Аналогічне положення міститься і в ст. 58 Кодексу адміністративного судочинства.