СПІВВІДНОШЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ З ІНШИМИ ВИДАМИ ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

На сьогодні загальновизнаними є кримінальна, адміністративна, цивільно-правова, дисциплінарна, матеріальна види відповідальності. За суто галузевим принципом виділяються перші три види відповідальності; функціональний принцип покладений в основу останнього виду відповідальності.

Юридична відповідальність як система складається з елементів, якими виступають окремі види відповідальност. Кожний вид є підсистемою в системі юридичної відповідальності, виступає як самостійна система. Її компоненти - норми, які закріплюють відповідальність в окремих інститутах права. Між елементами юридичної відповідальності, а також усередині кожного з них існує тісний зв’язок та взаємозалежність, взаємопроникнення. Наприклад, за одне і те правопорушення, за певних умов, можна притягти до різних видів відповідальності. Наявністю взаємозалежних зв’язків пояснюється і той факт, що такі види відповідальності, як кримінальна, цивільна, дисциплінарна, адміністративна можуть застосовуватися для захисту норм інших галузей права, зокрема конституційного.

Коротко визначимо особливості кримінальної відповідальності. Кримінальна відповідальність становить собою реальну соціальну взаємодію спеціальних органів держави та особи, визнаної винною у вчиненні злочину, в результаті чого особа терпить обмеження. Згідно з Кримінальним кодексом України, основними принципами кримінальної відповідальності є принцип законності, принцип відповідальності особи за скоєне діяння при наявності вини (до того ж лише особистої) та принцип відповідальності тільки за ті діяння, які визначені кримінальним законом як злочинні.

Характерними ознаками кримінальної відповідальності є її зв’язок тільки із спеціальним видом правопорушення - злочином, обов’язок особи відповідати перед державою за свої злочинні діяння та бути покараною, а також те, що міра відповідальності (покарання) особи за скоєний нею злочин визначається лише судом у відповідності із законом.

Підставою кримінальної відповідальності є склад злочину, тобто наявність у діях чи бездіяльності особи всіх юридичних ознак злочину, визначених кримінальним законом. Думки, прагнення, переконання, якщо вони не були втілені в конкретному протиправному діянні, самі собою не породжують кримінальної відповідальності. Для виникнення кримінальної відповідальності необхідна наявність дій - навмисних чи необережних.

Також це наявність об’єктивних (об’єкт, діяння, причинний зв’язок між ними, час, спосіб, місце, обставини скоєння злочину) та суб’єктивних (суб’єкт, вина, мотиви, цілі, емоційний стан) ознак, що характеризують певне суспільно небезпечне діяння як злочин.

Кримінальна відповідальність передбачає законодавчо обґрунтований обов’язок особи, яка скоїла злочин, піддатися осуду з боку держави та бути покараною у повній відповідності до закону. Такий обов’язок виникає з моменту скоєння особою злочину і створює тим самим кримінальні правовідносини між винною особою та державою. Це означає, що держава, в особі свого органу влади, яким є суд, має право застосувати до правопорушника міри державного примус.

З наведених вище ознак видно, що кримінальна відповідальність, як і конституційна, є певного роду правовідносинами зі своїми об’єктами, суб’єктами, які наділені правами та обов’язками. Але, якщо проаналізувати їх суб’єктивний та об’єктивний склад, то можна побачити, що він відрізняється. Кримінальна відповідальність має своїм об’єктом ті особисті, майнові та інші блага, позбавлення яких передбачається в санкції статті Кримінального кодексу. Що ж до суб’єктів таких відносин, то ними є держава з одного боку та особа, яка скоїла злочин, з іншого.

Кримінальна відповідальність, на відміну від конституційної, є ретроспективною і ніколи не може бути позитивною. Якщо і далі порівнювати ці види юридичної відповідальності, то можна зробити висновок, що кримінальна відповідальність є чітко визначеною й конкретизованою і може бути застосована лише у кримінальному законодавстві. Вона може наставати як за конституційне правопорушення, так і без нього, за аморальний вчинок (позитивна відповідальність); кримінальна - лише за вчинення злочину, передбаченого Кримінальним кодексом. Відповідальність у кримінальному праві також передбачає застосування як основних, так і додаткових покарань (конфіскація майна), що не є характерними для конституційної відповідальності; і зумовлена, у більшості випадків, діяльністю спеціальних компетентних органів держави. Спільними для цих видів є настання негативних наслідків для правопорушника.

Адміністративна відповідальність - це один із видів юридичної відповідальності, якому притаманні всі ознаки останньої (настає при наявності вини, на основі норм права, за правопорушення, пов’язана з державним примусом). Адміністративна відповідальність має публічний державно- обов’язковий характер. Проявляється це в тому, що проступок є порушенням правопорядку, охорона якого - завдання і функція держави. Підставою адміністративної відповідальності є адміністративне правопорушення. Законодавством передбачена адміністративна відповідальність за дії з ознаками злочину, що не мають суспільної небезпеки як злочин. Притягнення до адміністративної відповідальності - це обов’язок державних органів, яким це право надано чинним законодавством.

Суть адміністративної відповідальності полягає ще й в тому, що до винних у скоєнні правопорушення застосовуються адміністративні стягнення - адміністративний штраф, адміністративний арешт, конфіскація майна (речей, грошей), попередження, сплатне вилучення предмета, позбавлення спеціального права, виправні роботи, відшкодування майнових збитків. Законодавством встановлений особливий порядок притягнення до адміністративної відповідальності. Він спрощений, що створює умови для його оперативності та економічності; надаючи в той же час необхідні гарантії здійснення права на захист.

Адміністративна відповідальність має в більшості випадків репресивний характер. Звідси її специфіка, яка передбачає встановлення вини, що є проявом волі фізичної особи. Це вид юридичної відповідальності детально врегульований нормами адміністративного права, в яких подається вичерпний перелік адміністративних вчинків, адміністративних стягнень та органів, уповноважених їх застосовувати. До адміністративної відповідальності притягуються порушники загальнообов’язкових правил (норм), встановлених повноважними органами. Суб’єктами адміністративного правопорушення можуть бути як фізичні особи - громадяни і посадові особи, так і юридичні. В адміністративній відповідальності знаходять прояв обидва аспекти правової відповідальності: позитивний та ретроспективний. Норми, що встановлюють адміністративну відповідальність, мають допоміжне значення щодо багатьох галузей права.

Співвідношення адміністративної відповідальності та конституційної відповідальності виражається насамперед у тому, що в них проявляються два аспекти - позитивний та ретроспективний. Це пояснюється тим, що вони відносяться до сфери державного управління, виконавче-розпорядчої діяльності. І якщо для адміністративної відповідальності ця сфера є основною, то для конституційної вона є складовою частиною. Адміністративна відповідальність у позитивному аспекті передбачає виховання почуття морального обов’язку, внутрішньої потреби виконувати правові приписи, заборони.

Цивільно-правовій відповідальності притаманні всі ознаки юридичної відповідальності. До них можна віднести такі, які вказують, що вона є однією з форм державного впливу, застосовується лише до осіб, які скоїли правопорушення, реалізується компетентними органами держави та полягає у застосуванні до правопорушника цивільно-правових санкцій. Цивільно-правова відповідальність настає в результаті порушення як абсолютних, так і зобов’язальних прав. Порушення абсолютного правовідношення означає невиконання абсолютного обов’язку, який покладається законом на громадян й організації і в силу якого вони повинні утримуватися від порушення абсолютного права, що спричиняє за собою позадоговірну відповідальність у вигляді небажаних майнових наслідків.

Цивільно-правова відповідальність виникає за таких основних умов: а) наявність майнових збитків; б) протиправність дій, які заподіяли шкоду; в) причинний зв’язок між протиправною дією і шкодою; г) вина особи, яка заподіяла шкоду.

Головна функція, яку виконує цей вид відповідальності, - відновлення порушених прав чи інтересів, що можуть бути матеріальними або такими, що не мають матеріального прояву - особисті немайнові права. З цього випливають санкції - це, по-перше, виплата витрат, зроблених кредитором, втрата чи пошкодження його майна; по-друге, неодержані доходи, які кредитор мав би одержати, коли б боржник виконав зобов’язання, тобто відшкодування “позитивної шкоди в майні” та “втраченої користі” у вигляді пені чи неустойки. Для виникнення цивільно-правової відповідальності дія чи бездіяльність, якими заподіяно шкоду, повинні бути протиправними, тобто забороненими законом. У сфері цивільних правовідносин протиправні дії (бездіяльність) порушують не лише об’єктивну норму права, а й суб’єктивне право тієї чи іншої особи. Необхідною умовою виникнення цього виду відповідальності є наявність певного причинного зв’язку між протиправною дією та шкодою. Для того, щоб визнати особу відповідальною за шкоду, необхідно, щоб ця шкода була результатом саме її дії або бездіяльності. Це безпосередньо випливає із змісту ст. 203,440 ЦК України.

Таким чином, коли цивільно-правова відповідальність дійсно має місце, то вона становить собою невигідні майнові наслідки, встановлені законом чи договором на випадок невиконання абсолютного обов’язку, а також неналежного його виконання.

Цивільно-правова відповідальність встановлюється з виховною метою, оскільки спонукає боржника належним чином виконувати зобов’язання під загрозою зазнати небажаних матеріальних наслідків, а отже, й сприяє зміцненню договірної дисципліни, належного виконання завдань господарськими організаціями, задоволенню інтересів громадян; і для відновлення майнового стану кредитора, зокрема, шляхом відшкодування завданих йому збитків, тобто виступає як у позитивному, так і в ретроспективному аспектах.

Основною особливістю при вирішенні питання про співвідношення конституційної та цивільної відповідальності є те, що остання носить переважно майновий характер і спрямована, як правило, на захист майнових інтересів осіб як фізичних, так і юридичних. У більшості своїх визначень вони протилежні один одному і відносяться до різних сфер правового регулювання: конституційна - до публічної, а цивільна - до приватної. Але не зважаючи на відмінності, можна визначити і їх спільні риси. Перша - це можливість настання відповідальності без вини. У цивільному праві - за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, а у конституційному - неспроможність належним чином виконувати свої обов’язки та ін. Друга ж полягає в тому, що санкції конституційно-правових та цивільно-правових норм, на відміну від санкцій норм кримінального права, мають неординарний характер. Одні з них становлять собою міри відповідальності, інші - міри захисту правопорядку та суб’єктивних прав. Отже, можна зазначити, що цивільна та конституційна відповідальність більш схожі у контексті їх розуміння як юридичної відповідальності з її основними рисами.

На відміну від інших видів юридичної відповідальності, дисциплінарна спрямована на забезпечення дисципліни. Вона полягає в застосуванні у встановленому законодавством порядку мір дисциплінарного стягнення до робітника чи службовця, які скоїли дисциплінарний проступок.

Підставою застосування засобів дисциплінарної відповідальності є, як правило, скоєння дисциплінарного проступку. На жаль, дисциплінарне законодавство, на відміну від кримінального та адміністративного, не дає чіткого визначення дисциплінарного проступку і не містить за рядом винятків, конкретних його складів, що суттєво відрізняє цей вид юридичної відповідальності від інших. Але в дисциплінарному законодавстві мають місце ті чи інші ознаки, які можна об’єднати поняттям складу дисциплінарного проступку. Ці ознаки характеризують його з точки зору об’єкта посягання, об’єктивної сторони, суб’єкта і суб’єктивної сторони.

Дисциплінарний проступок - протиправне, винне діяння, що посягає на державну дисципліну, скоєне при виконанні трудових обов’язків і за яке законом передбачається відповідальність.

В юридичній літературі дисциплінарну відповідальність поділяють на загальну і спеціальну. Спеціальна дисциплінарна відповідальність відрізняється від загальної: за суб’єктами на яких вона поширюється і якими застосовується; за засобами впливу; за порядком провадження. Спеціальна дисциплінарна відповідальність може бути: а) в порядку підпорядкованості; б) за статутами про дисципліну; в) за особливими положеннями та правилами. У державному апараті дисциплінарну відповідальність, в залежності від органів, до яких вона застосовується, можна поділити на відповідальність: а) в органах державного врядування; б) судових органах; в) в органах прокуратури.

У межах зазначених видів дисциплінарної відповідальності застосовуються різні засоби дисциплінарного впливу, які можуть бути класифіковані за різними підставами. В юридичній літературі немає єдності в питанні про те, які засоби впливу за дисциплінарні проступки можна вважати дисциплінарною відповідальністю. Одні автори до дисциплінарної відповідальності відносять лише дисциплінарні стягнення, інші - будь-які дисциплінарні засоби.

При віднесенні тих чи інших засобів впливу до дисциплінарної відповідальності з точки зору Л.І.Антонової, Б.І.Кожохіна повинні врахуватися три головних критерії: 1) чи пов’язаний проступок із службою тієї чи іншої особи; 2) чи покладається засіб впливу в порядку службової підлеглості; 3) чи є реальним перетерпіванням негативних наслідків.

Керуючись цими критеріями, дисциплінарною відповідальністю слід вважати всі засоби перетерпівання, які застосовуються в порядку службової підлеглості, як правило, за скоєння проступку по службі. Ці засоби різноманітні, їх можна класифікувати за такими підставами: в залежності від головної мети застосування; за суб’єктом, до якого засоби впливу застосовуються; за характером перетерпівання та ін. У залежності від мети застосування, міри дисциплінарної відповідальності можна поділити на три групи: 1) засоби дисциплінарного присічення; 2) засоби дисциплінарного стягнення; 3) засоби дисциплінарного поновлення. Головною метою застосування засобів дисциплінарного присічення є присічення скоєння проступку. Головна мета застосування засобів дисциплінарного покарання (дисциплінарних стягнень) - кара за скоєний проступок. Засоби дисциплінарного поновлення, на думку автора, ставлять за мету: поновлення порушеного правопорядку, відшкодування заподіяної шкоди (до таких засобів слід віднести відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації).

Слід зазначити, що коло суб’єктів дисциплінарного провадження не обмежується тільки правопорушниками і органами (посадовими особами), що застосовують засоби дисциплінарного впливу. До них слід віднести також індивідуальних і колективних суб’єктів, які порушують норми про притягнення тих чи інших робітників державного апарату до дисциплінарної відповідальності. До суб’єктів дисциплінарного провадження слід віднести також законних представників, свідків, експертів та інших осіб, які беруть, участь у дисциплінарному провадженні, в тому числі й осіб, які забезпечують виконання дисциплінарних стягнень.

На жаль, законодавство не фіксує обставин, які виключають дисциплінарне провадження. До них слід було б віднести: 1) відсутність події і складу дисциплінарного проступку; 2) неосудність особи, яка скоїла протиправне діяння (у формі дії чи бездії); 3) дії особи в стані крайньої необхідності; 4) видання акта, який усуває застосування дисциплінарного стягнення; 5) скасування акта, який встановлював дисциплінарну відповідальність; 6) закінчення строків, які передбачені для покладання дисциплінарного стягнення; 7) припинення службових (трудових) відносин; 8) смерть особи, стосовно якої було розпочато дисциплінарне провадження.

Дисциплінарне провадження розподіляється на ряд стадій: 1)

дисциплінарне розслідування; 2) розгляд справ про дисциплінарні проступки; 3) оскарження та опротестування рішень з дисциплінарних справ; 4) виконання рішень про застосування засобів дисциплінарного впливу. Крім того, дисциплінарне провадження можна поділити на звичайне (загальне) та особливе, передбачене для окремих категорій робітників державного апарату.

Отже, порівнюючи дисциплінарну відповідальність з конституційною, слід зауважити, що перша будується на взаємовідносинах між працівником та власником підприємства, організації, установи чи уповноваженим ним органом і має ряд характерних ознак. До них можна віднести такі: встановлення деліктоздатності суб’єкта, протиправності його діяння, причинного зв’язку між діянням та його протиправними наслідками. Також основною рисою є те, що вона настає лише у разі скоєння дисциплінарного проступку. Отже, можна зробити висновок, що дисциплінарна відповідальність має об’єктом впливу трудові правовідносини, відносини по забезпеченню дисципліни праці та внутрішнього розпорядку підприємства, організації, установи. Конституційна відповідальність відрізняється від дисциплінарної як за об’єктним так і суб’єктним складом, а також за умовами її настання. Деякі спільні їх риси можна виявити проаналізувавши такий правовий інститут як відставка. Відставка як міра конституційної відповідальності іноді дуже схожа на дисциплінарну як за формою, так і за порядком застосування. Різниця тут полягає лише в тому, що дисциплінарна відповідальність застосовується за порушення трудової (службової) дисципліни, а конституційна - має більш широке коло передумов. Ще однією спільною рисою є те, що як для конституційної відповідальності, так і для дисциплінарної головним є сам факт скоєння певної дії (а не настання суспільно небезпечних наслідків).

Самостійним видом юридичної відповідальності є також і матеріальна відповідальність. Цей вид відповідальності ставить за мету - відшкодування збитків, яких зазнали підприємства, установи, організації в результаті винних протиправних дій своїх робітників, в тому числі посадових осіб.

Обов’язок робітника - відшкодувати збитки. Межі матеріальної відповідальності і порядок стягнення регулюються чинним законодавством України. Матеріальна відповідальність за нормами трудового права настає лише в тому випадку, якщо шкода підприємству заподіяна його робітниками, тобто особами, які перебувають з цим підприємством у трудових відносинах. У випадку заподіяння збитку особами, що не перебувають у трудових відносинах з підприємством, настає цивільно-правова відповідальність за нормами Цивільного кодексу України. Матеріальна відповідальність застосовується і в тих випадках, коли робітник після заподіяння шкоди припинив трудові відносини з підприємством, установою, організацією (звільнився за власним бажанням чи звільнений за ініціативою власника або уповноваженого ним органу).

Основними умовами застосування матеріальної відповідальності у відповідності з чинним законодавством є: 1) наявність прямого дійсного збитку для підприємства; 2) протиправність поведінки (дії чи бездіяльність) робітника; 3) причинний зв’язок між поведінкою робітника і збитками, що виникли; 4) вина робітника. Відсутність хоча б однієї з цих умов виключає можливість покладання на робітника матеріальної відповідальності. Під прямим дійсним збитком, зокрема, розуміють втрату, погіршення чи зниження цінності майна, яке належить підприємству; необхідність зробити додаткові витрати на придбання або поновлення майна чи інших цінностей; зробити надмірні виплати, наприклад, у зв’язку із стягненням штрафів, виплатою заробітної платні за час вимушеного прогулу робітнику, якого неправильно звільнили за ініціативою власника чи уповноваженого ним органу тощо.

Чинне законодавство знає два основних види матеріальної відповідальності - обмежена та повна. Остання є свого роду винятком і може застосовуватися лише у випадках, які прямо передбачені законом.

Матеріальна відповідальність може застосовуватися разом з дисциплінарною, адміністративною та кримінальною. Тобто виступає не лише як основний вид реагування на скоєння правопорушення, а й як додатковий.

Щодо порівняння матеріальної відповідальності з конституційною, слід зазначити, що перша побудована за функціональним принципом і за своїми ознаками є обслуговуючою (може нести додатковий характер), найбільш пов’язаною з дисциплінарною відповідальністю. Основна мета матеріальної відповідальності (на відміну від конституційної) - відшкодування нанесених збитків, а отже й санкція її - це виплата грошової суми, яка може покладатися як на фізичних, так і на юридичних осіб. Як і конституційна, матеріальна відповідальність також може виступати у позитивному та ретроспективному значенні.

Важливо мати на увазі, що не дивлячись на суттєві розбіжності видів відповідальності, конституційна відповідальність має риси, спільні для юридичної відповідальності всіх видів. Це, як зазначає Т.Д.Шон “негативна оцінка державою діяльності громадянина, державного органу, посадової особи”. Однак, на думку Ю.А.Дмитрієва та Ф.Ш.Ізмайлової, в цьому і полягає основна складність покладення конституційної відповідальності: її

встановлення відноситься до компетенції вищих органів самої державної влади. Практично ж мова йде про необхідність встановлення відповідальності вищими органами і посадовими особами стосовно самих себе.

У чому ж полягає принципова різниця конституційної відповідальності (кримінальної, цивільно-правової, адміністративної, дисциплінарної і матеріальної)? Перш за все в її змісті. Конституційна відповідальність - це відповідальність за неналежне здійснення публічної влади. А звідси витікає специфічний набір підстав для встановлення конкретної відповідальності органу чи посадової особи і перелік санкцій, які за своїм характером суттєво відрізняються від санкцій, що використовуються в інших видах юридичної відповідальності. При цьому конституційна відповідальність не має практичного сенсу, якщо в країні відсутня система контролю за діяльністю державних органів, яка також включає своє коло засобів, прийомів і методів.

Слід зазначити також, що наявність у конституційному праві “власної відповідальності не заперечує того загально визнаного положення, що на захист даної галузі спрямована вся система права в цілому. Такий “посилений” захист саме і пояснюється особливістю конституційно-правової відповідальності, яка інтегрує основні засади - “орієнтири” відповідальності в інших галузях права (таке орієнтування можливе лише в єдиній цілісній системі). У систему конституційно- правової відповідальності як складовий елемент включається сукупність приписів, які містяться в нормах конституційного права і вказують на

можливість примусового впливу до винних суб’єктів, що порушили конституційно-правові норми, а також визначають засоби поновлення порушених суспільних відносин. У разі порушення даної групи норм, відповідальність реалізується в конкретних конституційно-правових відносинах. Мірою відповідальності в цьому випадку служать санкції, закріплені безпосередньо в нормах конституційного права.

Отже, розвиток конституційно-правової відповідальності як порівняно нового галузевого виду відповідальності породжує певні проблеми співвідношення окремих видів відповідальності (підсистем) в системі юридичної відповідальності. Проблемою, що виникає в результаті розвитку конституційної відповідальності є можливість різних взаємозв’язків цього виду відповідальності та інших видів галузевої відповідальності (що ще раз підкреслює системний характер юридичної відповідальності).

В одних випадках відповідальність за конституційним правом виключає застосування галузевої відповідальності. Так, звільнення з посади усуває питання про притягнення винного суб’єкта до дисциплінарної відповідальності. Можливі випадки, коли конституційно-правова відповідальність застосовується одночасно з галузевою - причинний зв’язок між ними може бути різним.

ВИСНОВКИ ДО ЧЕТВЕРТОГО ПИТАННЯ

Отже, дослідження юридичної відповідальності як складної системи дозволяє зробити висновок про те, що вона включає як самостійний елемент конституційно-правову відповідальність, яка відіграє подвійну роль у механізмі забезпечення норм права: по-перше, як основа формування відповідальності в інших галузях права і, по-друге, як негативні наслідки, які примусово застосовуються до порушників конституційних норм.

Таким чином, конституційна відповідальність є самостійною галуззю в системі права, має певні особливості, які проявляються в предметному критерії, методі правового регулювання, характерній внутрішній і зовнішній формі, особливому механізмі регулювання суспільних відносин. Тому конституційно- правову відповідальність можна подати як складний за структурою, комплексний за змістом, охоронний за призначенням інститут системи.