Проблема демонополізації методології юридичної науки і віднайдення «неплюралістичної» істини

ОТЖЕ, У ВІДВЕДЕНИХ РАМКАХ монографії ми змогли у найзагальніїпому вигляді з теоретико-методологіч- них позицій окреслити лише деякі обриси концептуального фундаменту пошуку істини у дослідженнях феномена рево­люційного конституціоналізму короткого, але, безумовно, най­складнішого і найсуперечливішого у її життєписі періоду.

Методологічний вакуум, що виник після "рішучого вигнан­ня" з історичних та історико-правових досліджень діалекти- ко-матеріалістичної системи принципів і способів організації наукових пошуків істини, своєрідної обструкції марксистсько- ленінській спадщині, на жаль, стрімко заповнюється не онов­леною науковою методологією, а просто ідеологічним сміттям, що навіяно відчайдушним прагненням колишніх викладачів історії КПРС чи марксистсько-ленінської теорії і історії дер­жави і права змити з себе "ганебні плями" зведенням у ранг святих колишніх “негідників" і шельмуванням ними ж зроб­лених “героїв", а сучасних більш молодих їх учнів — будь- яким чином влитись у генерацію обслуговуючого персоналу нових провідників держави і таким же чином, як і їх поперед­ники, забезпечити собі сите існування. Подібні лакейські праг­нення, помножені на методологічну невизначеність, методо­логічну прогалину історико-правової науки усередині держави та войовничу агресивність зарубіжної діаспори чи їх нащадків, що керуються емоційно-ейфоричним нестерпним відчуттям реваншу за колишню "неповагу", призводять, у кращому ви­падку, до метушливого блукання у тенетах випадкових істо­ричних фактів, захоплення "сенсаційними відкриттями" дру­горядного, невміння відокремити його від визначального, героїзації всього свого, українського і огульного хаяння всього, що пов'язано з "чужинцями", особливо з Росією, а у гіршому — до повної втрати громадянської відповідальності за написане, безсоромного нав'язування історико-правових міфів, завідо- мо брехливих нових чи старих державницьких ідеологем.

На нашу думку, окреслене теоретико-методологічне бачен­ня проблеми, що зводиться до аналізу революційного консти­туціоналізму 1917 — 1920 рр. крізь призму спокійного, вива­женого, глибокого концептуального усвідомлення сутності тогочасних "партійних", "доктринальних", фактичних і юри­дичних конституцій, певною мірою допоможе, особливо мо­лодим дослідникам, уникнути у своїх пошуках підсунутих ра­ніше і агресивно нав'язуваних тепер оманливих ідеологічних догм, наповнить розглядуваний період історії держави і права України новими знаннями, новою істиною, яка базуватиметь­ся головним чином на новому сприйнятті, а може, й на ново­му змісті.

Викладене у монографії не можна, звичайно, вважати за якусь "вичерпну" теоретико-методологічну базу історико-пра- вового дослідження зазначеного періоду. Чимало питань вже добре апробованого методологічного інструментарію залиши­лось поза межами стиснутої обсяговими рамками роботи. Зок­рема, не вистачило у ній місця для характеристики соціаль­них, економічних (особливо земельних), міжнародних та деяких інших внутрішніх і зовнішніх факторів, які значною мірою, часто вирішальною, впливали на право- і державотворчі про­цеси 1917 — 1920 рр. У цьому аспекті нас втішає те, що ці та інші реалії буття того кривавого часу, які мають неабияке методологічне значення, добре проаналізовані у фаховій літе­ратурі^[CCXCVI].

Висвітлення явища українського революційного конституці­оналізму періоду 1917 — 1920 рр. на підставі глибокого аналізу діючих тоді фактичних, "партійних", "доктринальних" консти­туцій, проектів юридичних конституцій має вирішальне зна­чення для розмежування абсолютно переплетених нині загаль- ноісторичних і спеціальних історико-правових розвідок, присвячених цій добі, що з методологічних позицій є невиправ­даним. "Чисті" історики беруться за суто юридичні дослід­ження, будують усілякі юридичні конструкції і навіть пишуть навчальні посібники з історії держави і права, роблячи це, звісно, непрофесійно, а "чисті" юристи захоплюються описом відносин і фактів періоду 1917 — 1920 рр., без їх належної і необхідної юридизації, тобто надання цим фактам і відноси­нам правового характеру, а то й таких, які власне не є і не можуть бути об'єктом і предметом правознавчого аналізу, і, природно, висококваліфіковано теж це зробити не можуть.

Методологія юридичної науки полягає не лише в ефектив­ному застосуванні упорядкованої у мисленні сукупності чи системи філософсько-світоглядних, загальнонаукових, спеціаль­них підходів, методів і способів дослідження державно-право­вих явищ, не тільки у глибокому оволодінні вченням про ок­ремі такі методи чи про методику правильної організації роботи думки, доцільного шляху наукового пізнання, правильного напряму пошуку істини, віднайдення раціонального способу і характеру мислення тощо. Методологія юридичної науки — це ще й створення фундаментальних теоретичних засад, спи­раючись на які, дослідник на підставі виключно документаль­них джерел може збагачувати знання про той чи інший пері­од еволюції держави і права України.

Саме таке завдання ставив перед собою автор у цій моно­графії. Дослідникові пропонуються теоретико-методологічні, загальнодоктринальні засади вивчення як феномена українсь­кого революційного конституціоналізму 1917 —■ 1920 рр., так і процесів розвитку держави і права України у згаданий період взагалі. У концептуальній платформі читач не знайде позитив­них і негативних героїв, патріотів чи ворогів українського на­роду, оскільки такий поділ, характерний практично для всіх розвідок минулого і сучасного, й призводить до заідеологізо­ваності, "одержавленості" методології, "методологічного свавіл­ля", що неминуче викривляє віднайдену істину, наперед зумов­лює відповідну інтерпретацію стриманих результатів досліджен­ня.

Запропонована читачеві теоретико-методологічна основа подальшого наукового пізнання процесу вітчизняного консти­туціоналізму розглядуваного періоду спрямована: 1) на вста­новлення специфічних державно-правових закономірностей на підставі методологічного плюралізму і в умовах повної сво­боди наукової творчості; 2) на віднайдення єдиної об'єктивної істини серед багатоликого скупчення висновків, навіяних гру­повими потребами та інтересами, тобто одиничної, "не плю­ралістичної" істини через методологічну множинність, мето­дологічний плюралізм; 3) на піддорядкування об'єкту і предмету дослідження вільно обраних методів наукового пошуку; 4) на очищення методології лише від жорсткої державної ідеології, а не від логіки, фактології, потреб практики чи внутрішніх світоглядних переконань дослідника.

Об'єктивна істина, віднайдена у процесі дослідження фе­номена революційного конституціоналізму чи не найскладні­шого, найсуперечливішого періоду українського державотво­рення і права, безумовно, сприятиме у формуванні практично корисних висновків для сьогодення, у пізнанні глибинної при­роди сучасних державно-правових явищ.