Предмет і метод конституційного права

Предмет будь-якої галузі права визначається якостями сус­пільних відносин, що регулюються нормами цієї галузі права. Для конституційного права України також властиве особли­ве коло суспільних відносин, що є предметом конституційно- правового регулювання.

У вітчизняній конституційно-правовій науці проблема пред­мета відповідної галузі права тривалий час залишалася мало- дослідженою. В. Ф. Мелащенко одним із перших у незалежній Україні дослідив питання предмета конституційного права й запропонував розуміти під цією категорією «...суспільні відно­сини, які виникають і діють в процесі здійснення основ повно­владдя народу України»^[3]. Ці відносини В. Ф. Мелащенко поділяв на чотири групи (блоки):

1. Відносини, які складають основоположні засади народо­владдя, народний суверенітет.

2. Відносини, які розкривають побудову, устрій держави як організації влади народу і для народу.

3. Відносини, які визначають основоположні засади функці­онування держави (діяльний, «робочий» аспект держави).

4.Відносини, що визначають характер зв’язків між державою І конкретною особою.

На думку Ю М. ТЬдики предметом конституційного права України є. передовсім, суспільні відносини: встановлення, пе­редачі. реалізації державної влади. її розділення і розподілу між органами влади й іншими політичними структурами; встанов­лення меж державної влади, гарантії прав і свобод громадян. При цьому, на думку Ю. М. Тодики. специфіка предмета кон­ституційного права полягає в тому, що його норми регламен­тують суспільні відносини, які складаються у всіх сферах жит тєдіяльності суспільства: політичній, економічній, соціальній. духовній¹. Схожі точки зору щодо сутності та змісту предмета конституційного права висловлюють й інші вітчизняні вчені- конституціоналісти.

Узагальнюючи погляди вчених-конституціоналістів щодо предмета конституційного права, можна стверджувати, що предметом конституційного права України є політичні та інші найважливіші суспільні відносини в Україні.

Переважна більшість суспільних відносин, які є предметом конституційного права, мають політичний характер. Але не всі суспільні відносини, що мають політичний характер, підлягають конституційно-правовому регулюванню. Зокрема, не можуть бути віднесені до предмета конституційного права суспільні відносини, що повязані з внутрішньопартійною діяльністю, внутршіньорганізаційними питаннями діяльності органів дер­жавної влади та органів місцевого самоврядування.

сько^°-^0^^ІН-^Єс 9^° ^{УкраІНИ: ПируЧ}-' ^За Р^{ад Ю}-^м ІЬлики. В. С. Журав-

Предметом конституційного праві України е лише ті суспільні відносини політичного характеру, що пов'язані зі здійсненням політичного влади основними суб'єктами володарювання - наро­дом України, державою, суб'єктами місцевого самоврядування. Конституційні процесуальні відносини, іцо не пов'язані безпосе­редньо зі здійсненням влади у суспільстві та держав та не визна­чені положеннями чинної Конституції України, не можуть бути віднесені до предмета національного конституційного права.

Водночас конституційне право України регулює значне коло суспільних відносин неїюлітнчного характеру. Цс найважливіші суспільні відносини економічного, суспільного. культурного (ду­ховного. ідеологічного), екологічного характеру. Предметом кон­ституційного права, зокрема, виступають суспільні відносини, пов’язані з економічними, соціальними, культурними та еколо­гічними правами і свободами людини і і ромадяпипа. формами власності, національними відносинами, відносинами в галузі освіти, науки та культури, екологічними відносинами тощо.

Суспільні відносини, що є предметом конституційного права, можна виділити зпоміж інших суспільних відносин за певними ознаками (критеріями). Вони характеризуються наявністю го­ризонтальних чи вертикальних відносин між суб'єктами кон­ституційного права: характерним колом суб'єктів суспільних відносин, що дозволяє ідентифікувати такі відносини як кон етитуційно-правові; об'єктами відносин, що є конституційними цінностями (благами): способами та засобами здійснення цих відносин і. найголовніше, важливістю цих відносин дія суспіль­ства і держави.

Важливість суспільних відносин, що слід віднести до пред­мета конституційного права, визначається не часом та місцем їх виникнення, існування та припинення, а насамперед визна­нням тих чи інших явищ політичного, економічного, соціально­го. культурного (духовного, ідеологічного) та іншого характеру національними цінностями, пріоритетами, проблемами, загро­зами у сфері народного та державного суверенітету, мови, землі та інших природних ресурсів, національних спільностей, форм безпосередньої демократії, прав і свобод людини і громадянина, основних принципів і порядку організація та діяльності органів державної влади, основ місцевого самоврядування тоїїіп— як уже зазначалос я раніше, багато важливих суспіЛь'йИх ліпне-, 9-1131

сини з тих чи інших причин залишилися поза межами предмета конституційного права України.

Отже, предмет конституційного права - це складне право­ве явище, представлене системою політичнил, економічнил", соціальних, культурних (духовних), екологічних та. інших, тісно пов'язаних із ними найважливіших суспільних відносин.

Конституційне право України, поряд із предметом, має свій метод правового регулювання. Метод конституційного права зна­чною мірою зумовлюється предметом конституційно-правових відносин, в основі яких лежать владні суспільні відносини по­літичного характеру. Власне, говорячи про категорію «метод конституційного права», слід взяти до уваги, що йдеться не про один метод, а про систему методів конституційно-правового ре­гулювання.

Термін «метод конституційного права» є умовним, оскільки він: 1) опосередковує систему методів нормативно-правового регулювання суспільних відносин нормами конституційного права, тобто під цим терміном слід розуміти сукупність методів конституційного права: 2) стосується правового регулювання суспільних відносин і не існує абстраговано від цих відносин, тобто мова йде про метод конституційно-правового регулюван­ня.

Отже, метод конституційного права, або метод консти­туційно-правового регулювання - це система способів, прийо­мів цілеспрямованого юридичного впливу норм конституційного права на суспільні відносини, що є предметом конституційно- правового регулювання.

Метод конституційно-правового регулювання є похідним від методу правового регулювання як способу впливу юридичних норм на суспільні відносини. Йому властиві ті самі загальні озна­ки (кваліфікації), що й методу правового регулювання загалом. Він стосується тільки юридичних норм; забезпечує єдність пра­вового регулювання; гарантується у необхідних випадках засо­бами державного примусу; є одним з основних критеріїв поділу норм права на галузі.

Водночас методу конституційного права властиві й спеціальні ознаки, що дозволяють розмежовувати цю галузь національного права з іншими, виявляють її особливості, специфічні якості, а саме: регулює найважливіші політичні, економічні, соціальні. культурні (духовні) та інші, тісно пов’язані з ними суспільні від­носини; обумовлений функціями конституційного права; має, здебільшого, імперативний (категоричний) характер; сприяє реалізації інтегративної функції конституційного права стосовно інших галузей національного права; представлений сукупністю різноманітних способів (методів) спеціального впливу на консти­туційно-правові відносини тощо.

Для конституційного права традиційно характерним методом правового регулювання є метод субординації або імперативний метод, що передбачає регулювання суспільних відносин зверху донизу на власно-імперативних началах.

Утім Імперативний метод або метод субординації в сучасному конституційному праві втрачає свої виняткові позиції. Це позна­чилося на тому, що багато суб’єктів конституційного права не пе­ребувають між собою в імперативно-субординаційних зв’язках. ТДк, відповідно до Конституції України, місцеве самоврядування на сьогодні відділене від держави, а органи та посадові особи місцевого самоврядування не перебувають між собою у прямих субординаційних зв’язках. Натомість, характерною ознакою сучасного конституційного права стала юридична рівність бага­тьох суб’єктів конституційного права, зокрема народу України і національних меншин та інших соціальних спільнот; державної влади та місцевого самоврядування: вищих органів державної влади між собою. Навіть відносини між особою та державою на сьогодні втратили імперативний характер. Ці тенденції розвитку сучасного конституційного права сприяли активному практи­куванню диспозитивного методу правових відносин, що є пред­метом конституційного права.

Утім методи конституційного права продовжують зберігати імперативний характер, що обумовлюється визнанням домі­нування в конституційно-правових відносинах двох основних суб’єктів, наділених абсолютним суверенітетом - народу України і Української держави. Усі інші суб’єкти конституційного права прямо чи опосередковано перебувають у стані субординації з цими суб’єктами і залежать від народного суверенітету і дер­жавного суверенітету. Тож для сучасного конституційного права 2- властиве органічне поєднання двох основних методів правового регулювання — субординаціиного і координаційного, із доміну­ванням імперативного методу

Загальними методами здійснення юридичного впливу права на суспільні відносини, що активно застосовуються і в конститу­ційному праві. є метод позитивного зобов’язання, метод дозволу та метод заборони.

Метод конституційного зобов’язання виявляється в спону­кальному щодо суб’єктів конституційного права характері кон­ституційних приписів.

Метод конституційного дозволу знаходить своє нормативне вираження в положеннях чинного конституційного законодав­ства України про міру можливої правової поведінки суб’єктів конституційного права. Так. ч. 1 ст. 41 Конституції України за­кріплює: «Кожен має право володіти, користуватися й розпоря­джатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності».

Значно рідше в конституційному праві застосовується метод заборони. Як правило, цей метод передбачає юридичне обме­ження правосуб’єктності учасників конституційно-правових відносин, що має на меті упередження конституційного делікту. Наприклад, ст. 74 Конституції України забороняє проведення всеукраїнського референдуму з питань податків, бюджету та амністії.

Окрім загальних методів правового регулювання в конститу­ційному праві застосовуються спеціальні методи конституційно- правового регулювання, що властиві виключно або переважно саме цій галузі національного права. До таких методів консти­туційного права можна віднести, насамперед, метод консти­туційного установлення, зміст якого полягає в нормативному установленні, визначенні основ суспільного і державного ладу, безпосередньої демократії, правового статусу людини, органі­зації та функціонування органів державної влади, загальних засад місцевого самоврядування тощо. Цей метод, зокрема, об єктивізується в конституційних нормах-принципах і нормах- дифенщіях. Прикладом застосування в Україні установлюючого методу є ст. 1 Конституції України: «Україна є суверенна і неза­лежна, демократична, соціальна, правова держава».

Метод конституційного нормування, на думку О. Ф. Фрицько- го. є характерним для закріплення правового статусу особи (за винятком політичних прав) у межах та обсязі конституційного закріплення без конкретизації цього інституту. Не виключається можливість виявлення й інших методів конституційно-право­вого регулювання.

Загальні та спеціальні методи регулювання найважливіших суспільних відносин, що є предметом конституційного права, перебувають у стійких структурно-функціональних зв’язках і утворюють систему методів конституційно-правового регулю­вання, більш відому в юридичній науці як категорія «метод кон­ституційного права».

3.