Правосуб’єктність та принципи правового статусу людини і громадянина
Правосуб’єктність та принципи правового статусу людини і громадянина є елементами правового статусу людини і громадянина. Виходячи зі змісту принципу рівності всіх перед законом, варто визнати, що правосуб’єктність для всіх громадян однакова.
Але для реалізації суб’єктивного права в окремих галузях законодавства потрібні певні передумови, які як відомо, у всіх різні. Правосуб’єктність в загальному розумінні — це здатність фізичних і юридичних осіб у встановленому порядку мати і своїми діями здійснювати суб’єктами права і юридичні обов’язки, тобто бути носіями суб’єктивних прав та юридичних обов’язків. Правосуб’єктність фізичних осіб складається з їх правоздатності та дієздатності[23]. Виходячи з даного визначення варто зазначити, що правосуб’єктність — це наявність прав і обов’язків, реальна спроможність їх реалізація та здатність нести юридичну відповідальність в межах діючого права. Юридичний обсяг правосуб’єктності в суспільстві і державі залежить від кількості і обсягу демократичних прав і свобод та здатності їх реалізації в межах встановлених нормами права. Так, в країнах демократичного світу існує два способи визначення обсягу правосуб’єктності громадянина. Мається на увазі те, що громадянин може реалізувати усі права (особисті, політичні, соціальні, економічні тощо), які закріплено в конституції та законах даної країни. Такий спосіб в науці конституційного права прийнято називати позитивним. Зміст іншого способу визначення правосуб’єктності полягає в тому, що норма конституційного права, регламентує тільки те, що громадянин не може робити, тобто закон встановлює не межі поведінки, а лише регулює межі заборонної поведінки. Тобто спрацьовує принцип «дозволено все, що не заборонено»[24].Конституція України 1996 року, враховуючи загальнолюдські цінності та міжнародно-правові норми в галузі прав людини, які закріплено у Загальній декларації прав людини (1948 р.), Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права (1966 р.), Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (1966 р.), Європейській конвенції про захист прав людини і основних свобод (1950 р.) та інших міжнародно-правових актах, встановлює такі принципи правового статусу людини і громадянина: свободи і рівності людей у своїй гідності та правах; невідчужуваності й непорушності прав і свобод людини; невичерпності конституційного переліку прав і свобод людини і громадянина; гаран- тованості прав, свобод і обов’язків людини і громадянина.
Принцип свободи людини, закріплюється у статтях 21 та 23 Конституції України увібрав у себе ідею ліберальної концепції прав людини про свободу як природний стан людини. Конституційний принцип свободи людини обумовлює її право на вільний розвиток своєї особистості, а межею індивідуальної свободи є права і свободи інших людей. Конституцією України проголошено принцип рівності. Зокрема, визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом (ст. 24, ч. 1). Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (ст. 24, ч. 2) та рівність прав чоловіка і жінки (ст. 24, ч. 3). В ч. 3 статті 8 Конституції України гарантується рівність усіх звертатися до суду для захисту конституційних прав і свобод безпосередньо на підставі Конституції України. Ч. 2. статті 38 проголошує, що громадяни користуються рівним доступом до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування. В ч. 2 статті 43 визначено, що держава гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. Рівність прав і обов’язків у шлюбі та сім’ї кожного з подружжя (ст. 51 ч. 1) та рівність дітей незалежно від походження, а також незалежно від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним (ч. 1 ст. 52) проголошує Конституції України. Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом визначено п. 2, ч. 3, статті 129 Конституції України, що означає рівний судовий захист прав, свобод та інтересів кожної людини. При цьому, варто зазначити, що у країнах з англосаксонською системою права цей принцип обумовлений ще й тим, що суд виступає не тільки правозастосовчим, а і правотворчим органом. На думку М. Баглая, принцип рівно них прав є правило звернене до держави, яка зобов’язана протидіяти будь-якій дискримінації громадян з боку будь-кого. Принцип невідчужуваності та непорушності основних прав і свобод визначено статтями 21, 22 та ч. 1 ст. 157 Конституції України. У той же час, в окремих випадках, передбачених Конституцією України, деякі права та свободи людини і громадянина можуть бути обмежені. Обмеження прав та свобод людини і громадянина можуть бути постійно діючими (наприклад, вони передбачені ч. 3 ст. 30, ч. 3 ст. 34, ч. 2 ст. 35, ст. 37 Конституції України) та тимчасовими, обумовленими надзвичайним станом (ст. 64 Конституції України). Цією ж статтею встановлено перелік тих прав та свобод, які не можуть бути обмежені за жодних умов. Зокрема, не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27,28, 29, 40, 47,51, 52, 55,56, 57,58, 59,60,61,62, 63 чинної Конституції. Принцип єдності основних прав і обов’язків (ст. 23 Конституції України) потрібно розуміти так, що виконання людиною і громадянином своїх обов’язків є передумовою нормального існування суспільства і держави та реалізації нею кореспондуючого обов’язку права. Так, наприклад, відповідно до статті 13 Конституції України, з одного боку, кожний громадянин має право користуватися природними об’єктами права власності народу згідно із законом, але з іншого боку, власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Власне, стаття 66 Конституції чітко визначає, що кожний зобов’язаний не завдавати шкоди природі. Цей принцип не можна зводити до формулювання про те, що якщо людина не виконує певних обов’язків, вона не має прав, оскільки не можна, наприклад, стверджувати, що якщо людина не виконала загальний військовий обов’язок, то її можна позбавити права обирати та бути обраним. Принцип невичерпності прав та свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією України. ІснуванняАКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ цього принципу свідчить про те, що в Україні застосовується так звана змішана система формулювання прав і свобод людини і громадянина, відповідно до якої поєднуються письмове закріплення прав та свобод людини і громадянина з визнанням природних прав (тобто таких, якими людина наділена від народження і які є первинними щодо позитивного права та повинні ним гарантуватися). Аналогічна система формулювання прав і свобод людини і громадянина існує і в багатьох інших країнах (наприклад, у США). Принцип гарантованості прав і свобод людини і громадянина полягає в тому, що конституційні права і свободи гарантуються державою і не можуть бути скасовані, а також при прийнятті нових законів або внесенні до них змін не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Отже, кожен з проаналізованих вище принципів є самостійним принципів, але в сукупності вони становлять єдину систему засад, що лежить в основі структури правового статусу особи.
9.3.