Поняття, види та зміст правового статусу людини і громадянина
На сьогодні, в науці конституційного права існує чотири підходи щодо розуміння правового статусу людини. Зокрема, це — ліберальна концепція, колективістський підхід, мусульманський підхід та підхід, який склався в звичаєвому праві країн Латинської Америки, Океанії та Тропічної Африки.
Отже, в науці відсутній єдиний комплексний підхід щодо поняття, змісту та структури правового статусу людини. Змістом ліберальної теорії є те, що кожна людини наділяється правами з моменту народження. Прихильники колективістського підходу вважають, що пріоритетними є не права людини, а права колективу, тобто права суспільства, класів, об’єднань тощо. Третій підхід прийнято називати «мусульманським» і характеризується він тим, що статус особи визначається законами Шаріату. Щодо наступного, четвертого підходу, який склався в звичаєвому праві країн Латинської Америки, Океанії та Тропічної Африки, то права окремої людини не виділяються, вони не можуть бути реалізовані нею самостійно, без племені. Але, на разі надзвичайно актуальним є пошук єдиного підходу до розуміння правового статусу людини, оскільки права, свободи та обов’язки людини мають в собі відтворювати положення загальноприйнятих міжнародних актів. Варто погодитись з точкою зору Н. Шукліної, яка зазначає, що на сьогодні перспективною є інтеграція основних напрямів юридичної думки-природно-правового та позитивістського змісту. Природно-правові теорії розглядають людину як істоту, яка має певні невід’ємні від її буття права, що випливають або з розуму, або з божественної волі, або з природи людини. Позитивістські теорії підходять до прав людини як до категорії, що встановлюється державою. Поєднання цих двох напрямів здійснюється шляхом прийняття конкретних конституційних положень, що інкорпорують перелік прав людини.Таким чином, права людини, залишаючись морально-політичним імперативом, набувають юридичної форми та стають важливим інститутом конституційного права[18].
Свого часу, автори Конституції України 1996 року спиралися на ліберальну концепцію прав людини. Конституції України (ст. 1) проголосила Україну суверенною і незалежною, демократичною, соціальною та правовою державою, що зобов’язує нашу державу орієнтуватись на визнані усім демократичним світом міжнародні стандарти у сфері прав людини. Так, розвиток держави та суспільства в згаданому напрямі зумовлює актуальність питання чіткої регламентації в праві меж можливої діяльності суб’єктів правовідносин. Серед питань співвідношення суб’єктів у праві надзвичайно важливим є питання правового статусу людини і громадянина.Етимологічно поняття «статус» означає, правовий стан чого-небудь або сукупність прав і обов’язків громадянина або фізичної особи[19]. Зокрема, в юридичній науці мають місце різні точки зору щодо розуміння правового статусу особи. Відомий російський вчений М. Матузов вважає, що правовий статус особи — це юридично закріплене становище особи в суспільстві[20]. На думку, Н Шукліної правове становище громадянина у повному обсязі — це сукупність прав, свобод і обов’язків, якими він наділяється як суб’єкт правовідносин. Кожна галузь права закріплює деяку частину прав і свобод у певній сфері суспільних відносин: трудових, сімейних, фінансових тощо. Конституційне право закріплює основи правового статусу особи. В цілому ж права і свободи людини не є вичерпними[21].
Отже, правовий статус особи — це її юридично закріплене становище в державі й суспільстві, що характеризує зв’язки особи з державою та суспільством в процесі взаємної реалізації прав і обов’язків.
Такі зв’язки виникають у різних сферах життєдіяльності суспільства, між різними категоріями людей і державою та регулюються майже усіма галузями національного права України, що дозволяє виокремити різні види правових статусів за різними підставами. Так, за суб’єктами прийнято розрізняти такі статуси: 1) загальний — поширюється на всіх людей і громадян; 2) спеціальний (родовий) — характеризує особливості становища окремих категорій людей і громадян, наприклад, біженців, студентів, пенсіонерів тощо; 3) індивідуальний — притаманний окремому індивіду.
Залежно від того, нормами якої галузі права визначається положення людини і громадянина, виокремлюють різні галузеві статуси: конституційно-правовий, адміністративно-правовий, цивільно-правовий, кримінально-процесуальний тощо. Найбільш суттєві зв’язки між людиною і громадянином, суспільством та державою отримали закріплення в Конституції України; у своїй сукупності вони являють конституційний статус людини і громадянина. Варто при цьому розмежовувати поняття конституційного і конституційно-правового статусу людини і громадянина. Так, конституційний статус людини і громадянина в Україні перший визначається тільки Конституцією України, а конституційно-правовий статус людини і громадянина визначається Конституцією України та іншими джерелами конституційного права України, наприклад, законами України «Про громадянство України», «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», «Про біженців» тощо. Конституційно-правовий статус людини і громадянина посідає особливе місце в системі галузевих правових статусів. Його особливість полягає в тому, що він є однаковим для всіх людей і громадян та відіграє роль базового, вихідного для усіх інших галузевих статусів.Норми, які в сукупності визначають конституційно-правовий статус людини і громадянина складають загальний конституційно-правовий інститут, що прийнято називати «Основи правового статусу людини і громадянина». За своєю структурою цей інститут відображає структуру конституційно-правового статусу людини й громадянина і складається з кількох головних конституційно-правових інститутів, до яких, зокрема, відносять: 1) конституційні принципи правового статусу людини і громадянина; 2) громадянство; 3) правосуб’єктність; 4) основні права, свободи та обов’язки; 5) гарантії правового статусу[22]. М. Матузов до елементів правового статусу відносить правові норми, статусні правовідносини, юридичну відповідальність тощо.
Отже, правовий статус людини і громадянина існує в науці конституційного права як актуальна проблема з позиції багатоманіття його визначення і елементів змісту т а видів.
9.2.