<<
>>

Поняття системи конституційного права та її складові елементи

Поняття системи конституційного права сформувалося Іс­торично під впливом здобутків загальної теорії права в процесі дослідження проблем права та його системи. Але кожній істо­ричній формації було властиве своє розуміння системи права.

Зокрема, ще давньогрецькі філософи 1 римські юристи ви­словлювалися за поділ права на галузі відповідно до власти­востей самого права (Аристотель) або суспільних інтересів (Д. Ульпіан). У Давньому Римі право поділялося на приватне і публічне, залежно від того, якою мірою і чиї інтереси воно репре­зентувало. Як відомо, Д. Ульпіан висловлював думку щодо поділу права на приватне право (jus privatum) та публічне право (jus publicum) з огляду на Інтереси суб’єктів, покладені в основу цих правовідносин. У середньовічній Європі поділ права на приватне і публічне, обґрунтований Ульпіаном, майже не використову­вався, натомість актуальності набув поділ права на світське та церковне (канонічне). За радянської доби система державного (конституційного) права стала визначатися як сукупність норм державного права, об’єднаних у державно-правові інститути в певній послідовності.

Після проголошення незалежності України почала форму­ватися якісно нова система національного права. Відмова від лінійної, одномірної публічної системи права сприяла пошуку нових підходів до пізнання цієї системи. Українські вчені визна­ли багатомірність системи національного права, виділяючи такі його підсистеми (рівні), як природне та позитивне, матеріальне і процесуальне, національне і міжнародне право, загальна час­тина та особлива частина, типове та колізійне конституційне право тощо9.

Система конституційного права України (з грецьк. ауотчца - поєднання, утворення) - це історично сформована та обумовлено, об’єктивними чинниками суспільного розвитку система природного та позитивного, загальної та особливої частини, матеріального і процесуального, типового та колізій­ного.

національного та міжнародного (європейського) консти­туційного права, які в свою чергу складаються з інститутів і нррлі конституційного права і регулюють політичні, економічні, соціальні, культурні (духовні), екологічні й інші найважливіші суспільні відносини, що є предметом конституційного права України і виступають системоутворюючою складовою націо­нальної правової системи.

Система конституційного права України як правова кате­горія має здебільшого об'єктивний характер, але визнання об'єктивності системи конституційного права не означає її фа­тального характеру, оскільки на формування і розвиток цієї сис­теми впливають і суб’єктивні чинники.

Категорія «система конституційного права» тісно пов’язана з категорією «структура конституційного права». Структура кон­ституційного права - це внутрішня побудова конституційного права, спосіб (закон) зв'язку утворюючих його елементів - норм, інститутів та інших елементів і рівнів (зрізів) конституційного права.

При цьому внутрішня побудова системи конституційного пра­ва України має визначену послідовність формування своїх рівнів (зрізів). Така послідовність визначається історичною традицією послідовної структуризаціі права загалом: від його поділу на приватне та публічне - до сучасних складних різновимірних систем права.

Так, до прикладу, система конституційного права України і нині містить у своєму складі окремі елементи публічного і при-

ватного права. Розглядаючи систему конституційного права в зрізі поділу на приватне і публічне право, слід констатувати, що більшість норм конституційного права можуть бути відне­сеними до публічного права, але в структурі конституційного права містяться і норми приватного характеру. У першу чергу, це норми, що регламентують конституційні основи приватної власності, визначають і гарантують право особи на згаданий вид власності та свободу підприємницької діяльності.

Синхронним щодо зародження в світі конституційного права став і його поділ на природне та позитивне право.

У сучасному ж конституційному праві України дуже складно виділити інсти­тути природного права, які б не отримали свого позитивного закріплення. Отже, говорячи про природне і позитивне право як складові системи національного конституційного права, ми традиційно виділяємо позитивно закріплені інститути природ­ного права, пов'язані з народним суверенітетом, правами і сво­бодами людини, місцевим самоврядуванням тощо і відносимо до інститутів позитивного конституційного права ті з них. що безпосередньо пов'язані з організацією та діяльністю держави та обов'язками громадян.

У системі сучасного конституційного права України також можна виділити як складові елементи загальну й особливу час­тини конституційного права. Таку галузеву структуру має біль­шість галузей права, вона знайшла своє місце і в галузевих коди­фікованих актах. На відміну від Кримінального кодексу України, Конституція України не містить чітко структурованої загальної та особливої частини, але їх існування як на рівні системи права, так і на рівні системи Конституції є логічним, оскільки в сис­темі конституційного права містяться норми, що визначають загальні принципи і понятійно-правові категорії властиві кон­ституційному праву (загальна частина).

Очевидно, що загальна частина конституційного пра­ва втілюється у всьому національному конституційному законодавстві - Конституції України, законах та підзаконних нормативно-правових актах і представлена інститутами пред­мета і методу конституційного права, принципів конституційно­го права, системи конституційного права (у вузькому розумінні), джерел конституційного права, функцій конституційного права, конституційно-правових відносин, конституційно-правової від­повідальності тощо.

Інститути загальної частини конституційного права зна­ходять свій остаточний цілеспрямований вираз у самому дусі конституційного права як галузі національного законодавства, юридичній науці та юридичній навчальній дисципліні. Тобто загальна частина конституційного права України представле­на передусім функціональними інститутами конституційного права, що забезпечують упоряд кованість і дієвість предметних інститутів особливої частини конституційного права, виража­ють дух національного конституціоналізму

Система конституційного права України представле­на й матеріальним і процесуальним зрізами.

Матеріаль­не конституційне право об'єднує конституційно-правові норми та інститути, що визначають зміст конституційно­го права, предмет конституційно-правового регулювання. Що ж до конституційного процесуального права, то це по­няття є багатозначним і його вживають принаймні в трьох значеннях: а) конституційний процес як устрій і система усіх конституційно-процесуальних відносин, тобто як тер­мін тотожній конституційно-процесуальному праву в його об’єктивному значенні загалом; б) конституційний про­цес як сукупність процедурних стадій розробки, прийняття та зміни конституції; в) конституційний процес у значенні конституційно-судового процесу, тобто як сукупність послідов­них стадій конституційного провадження під час здійснення конституційного судочинства[10].

Очевидним є те, що будь-який процес є процедурою, але не всяка процедура є процесом. Новоутворювана підгалузь, а в перспективі й галузь процесуального права, подібно до адмі­ністративного. кримінального, цивільного та господарського процесів, передбачає не лише можливість, а й перспективу оскарження правотворчої та правозастосовної діяльності чи бездіяльності учасників конституційного процесу в судовому порядку, на основі визначального процесуального принци- пу-змагальності та рівності сторін. У першу чергу, в порядку здійснення конституційного та адміністративного судочин­ства[11].

Така структурна ланка конституційного права, як типове та колізійне право є новою для юридичної науки, хоча утвердже­ною впродовж масштабної політико-правової кризи в Україні в 2006-2009 роках. Власне, типове конституційне право - це вся система взаємоузгоджених між собою норм та інститутів конституційного права. Натомість новонароджене колізійне конституційне право (від лат. соїіізіо - зіткнення) в Україні нині представлене системою матеріальних і процесуальних норм цієї галузі права, спрямованих на вирішення колізій у конституцій­ній правотворчій і правозастосовчій діяльності. При цьому в процесі подолання конституційних колізій утворюється новий вид норм цієї галузі права - конституційні колізійні норми

Система конституційного права також, у перспективі може бути поділена на національне і наднаціональне (міжнародне) конституційне право, за умови формування останнього.

Незва­жаючи на невдалі спроби кодифікувати конституційне право ЄС у проекті Конституції Європейського Союзу в 2005 р. та так званих «Ліссабонськихугодах» в 2008 р., перспективи створення наднаціонального конституційного права, а саме - Конститу­ційного права ЄС. є не лише реальними, а й частково реалізо­ваними.

Наведений перелік рівнів (елементів) системи конституцій­ного права не є вичерпним. Можна виділяти й інші рівні (зрізи) цієї системи - конституційне право та «неправо» тощо.

Багатоаспектна система конституційного права України вза­ємодіє з багатьма іншими системними явищами і процесами: системою конституційних правовідносин, системою Конституції України, системою конституційного законодавства, системою конституційно-правової науки і освіти тощо[12]. Хоча між згада­ними системами є й суттєві відмінності.

Система конституційного права не співпадає із системою Конституції України, а тим більше не може ототожнюватися з нею. Система конституційного права значно ширша, ніж сис­тема Конституції, оскільки: 1) система конституційного права об’єднує в єдине ціле сукупність усіх норм конституційного пра­ва. що виражені не лише в Конституції, а й у системі чинного конституційного законодавства; 2} в системі конституційного права застосовано більш високий рівень об’єднання норм за предметним принципом в інститути конституційного права, які не виділяються в системі Конституції; 3) системі елемен­тів конституційного права властиві більш глибинні генетичні та функціональні зв’язки, ніж системі елементів Конституції: 4) система конституційного права є більш гнучкою та дина­мічною. ніж система Конституції. Вона рефлекторно реагує на суспільно-економічні зміни незалежно від волі законодавця, тоді як зміна системи Конституції передбачає складну і тривалу за часом юридичну процедуру, що доводять спроби здійснення конституційної реформи в Україні; 5) нормативним приписам, що об’єднані в систему конституційного права, притаманний високий рівень абстрагованості, тоді як нормативний матеріал Конституції здебільшого має характер конкретних правових приписів.

Утім Конституція України має значний вплив на формування системи національного конституційного права. Саме в такому кодифікованому акті, як Конституція України система консти­туційного права отримує своє логічне завершення. В окремих випадках елементи системи Конституції обумовили формування та розвиток відповідних норм системи конституційного права. Зокрема, нормативні положення Конституції України про Упо­вноваженого Верховної Ради України з прав людини (п. 17 ст. 85. ст. 101} сприяли формуванню в системі конституційного права України інституту омбудсмана. Після конституційної реформи 2004-2006 років в Україні утверджуються інститути парламент­ської коаліції, парламентської опозиції тощо.

Найбільш повно сутність і зміст системи національного конституційного права розкривається передусім в інститутах і нормах конституційного права України. Адже саме інститути і норми цієї галузі права є основою її системи.

2.

<< | >>
Источник: Погорілко В.Ф., Федоренко В.Л.. Конституційне право України. Вид-во "Правова єдність",2009. - 429 с.. 2009

Еще по теме Поняття системи конституційного права та її складові елементи: