Поняття органів виконавчої влади та їх система

Після проголошення незалежності України та визнання одним із провідних принципів національного державного будівництва принципу поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову (ст.

Особливість виконавчої влади серед гілок державної влади, на думку В. Б. Авер’янова, полягає в тому, що саме у процесі її реа­лізації відбувається реальне втілення в життя законів та інших нормативних актів держави, практичне застосування важелів державного регулювання і управління важливими процесами суспільного розвитку^[69]. Але за умов реалізації конституційної реформи, що вступила в силу з 1 січня2006 р.. органи державної виконавчої влади в Україні, поряд з «важелями регулювання й управління», отримують якісно нові важелі впливу на суспільне життя - політичні, державно-владні. Вони фактично реалізують політику коаліції депутатських фракцій, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного скла­ду Верховної Ради України на загальнодержавному та місцевих рівнях.

Тривала і багато в чому схоластична наукова дискусія щодо визнання за органами виконавчої влади в Україні правового статусу «органів державного управління» чи «органів державної влади» втрачає свою актуальність, оскільки в сучасних політич­них реаліях Кабінет Міністрів України і, дещо меншою мірою, центральні та місцеві органи виконавчої влади, стають, у першу чергу, політичними органами державної виконавчої влади.

Отже, органи виконавчої влади в Україні - це система цен­тральних і місцевих, одноособових і колегіальних, органів ви­конавчої влади загальної та спеціальної компетенції на чолі з Кабінетом Міністрів України, що відповідно до Конституції та законів України забезпечують виконання Конституції України, законів України, указів Президента України, постанов Верхо­вної Ради України в найважливіших сферах суспільного і дер жавного життя України.

За сутністю та змістом органи виконавчої влади України від­різняються від інших органів державної влади, передусім законо­давчих і судових, саме своїм призначенням, змістом, суб’єктами, формами, способами і засобами здійснення своєї діяльності. Навіть етимологія назви цих органів - «виконавчі» - свідчить про їх основне призначення в суспільстві та державі - виконан­ня Конституції України, законів України та нормативних актів Президента України та Верховної Ради України. Але ця функція не є єдиною для органів виконавчої влади.

Об’єктами діяльності, впливу органів державної виконавчої влади в Україні є. насамперед, політична, господарська, соці­альна, культурна (духовна) та інші найбільш важливі сфери сус­пільного життя.

За суб'єктами діяльності органи виконавчої влади Украї­ни представлені системою органів державної влади України у складі: 1) Кабінету Міністрів України: 2) міністерств та інших центральних органів виконавчої влади: 3) місцевими органами виконавчої влади (обласні, районні адміністрації. Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. Рада міністрів АРК. а також територіальні органи міністерств та інших цен­тральних органів виконавчої влади).

За формою діяльності органи виконавчої влади України, як правило, є єдиноначальними. Тобто органи виконавчої влади очолюються керівником, який самостійно організовує та несе відповідальність за його діяльність.

За способами діяльності органи виконавчої влади в Укра­їні здійснюють систему функцій: управлінську, виконавчу, бюджетно-фінансову, матеріально-технічну, контрольну, пра­воохоронну діяльність тощо.

Здійснюючи свої функції, органи виконавчої влади діють від імені держави, для чого їх наділено державно-владними повно­важеннями. Вони не тільки реалізують нормативні положення Конституції, законів України. указів Президента України. поста­нов Верховної Ради України, але й самі мають право видавати нормативно-правові акти, зокрема постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, які є обов’язковими для виконання іншими органами виконавчої влади, і вживають заходи щодо забезпечення реалізації вимог цих актів.

Діяльність органів виконавчої влади ґрунтується на пев­них принципах - керівних засадах їх організації та діяльності. На жаль. Конституція України не визначила цих принципів, а відсутність на сьогодні закону України про міністерства та інші центральні органи виконавчої влади переводить проблему принципів організації та діяльності органів виконавчої влади в теоретичну площину. Щоправда проект Закону України «Про міністерства та центральні органи виконавчої влади» розробле­но Міністерством юстиції України і в установленому порядку передано до Кабінету Міністрів України як суб'єкта законодавчої ініціативи.

Водночас у Законі України «Про Кабінет Міністрів України» від 16 травня 2008 р. закріплені принципи діяльності Кабінету Міністрів України, які також можуть застосовуватись до інших органів виконавчої влади. Серед таких принципів Закон виділяє: принцип верховенства права, законності, поділу державної вла­ди. безперервності, колегіальності, солідарної відповідальності, відкритості та прозорості.

Загальними принципами організації та діяльності органів виконавчої влади в Україні є принципи демократії, верховенства права, поваги до прав і свобод, честі та гідності людини і грома- дянина. єдиноначальності та колегіальності, гласності, громад­ського контролю, компетентності, територіальності та ін.

Традиційним для організації та діяльності органів виконавчої влади був принцип позапартійності органів виконавчої влади, але за умов повної реалізації конституційно-правової реформи в Україні цей принцип зазнав відповідних змін, принаймні щодо організації та діяльності Кабінету Міністрів України, оскільки члени Кабінету Міністрів України, на відміну від усіх інших посад у системі органів виконавчої влади, є політичними посадами.

Органи виконавчої влади знаходяться на бюджетному фінан­суванні і є юридичними особами, тобто мають цивільну право­здатність. Діючи у межах своєї компетенції, вони користуються відносною юридичною самостійністю. їх взаємодія із законодав­чими (представницькими) і судовими органами здійснюється у різноманітних організаційних формах таких, як представни­цтво. погоджувальні комісії, взаємоінформація тощо. Будучи визначеними в Конституції України як самостійний вид держав­них органів, вони як такі відрізняються від виконавчих органів системи місцевого самоврядування, а також виконавчих орга­нів комерційних і некомерційних організацій та громадських об’єднань.

Органи виконавчої влади мають особливий склад (комплекта­цію). Вони, здебільшого, складаються з державних службовців, між якими розподіл посадових обов’язків закріплюється нор­мативними актами, а кожен з держслужбовців має відповіда­ти встановленим вимогам щодо рівня професійної підготовки, стажу і досвіду роботи тощо. Державні службовці обіймають посади і виконують свої функції відповідно до законодавства про державну службу.

Органи виконавчої влади є досить різноманітними. їх можна класифікувати за такими критеріями, як походження, порядок організації та діяльності, характер компетенції, час дії. назва тощо. За походженням - первинні (Кабінет Міністрів України) та похідні (центральні та місцеві органи виконавчої влади); за порядком організації та діяльності - колегіальні (Кабінет Міні­стрів України та ін.) та єдиноначальні (міністерства, державні комітети та ін.); за характером компетенції - загальної (Кабінет Міністрів України), галузевої (Міністерство охорони здоров я та ін.), міжгалузевої (Міністерство фінансів України та ін.), спеці­альної (Служба безпеки України та ін.): за часом дії - постійні (Кабінет Міністрів України та ін ), тимчасові (спеціально ство­рені органи); за назвою — кабінет, рада, міністерство, державний комітет, служба тощо.

Порядок організації та діяльності органів виконавчої влади в Україні визначається Розділом VI Конституції України та за­конами України. До прикладу, законами України «Про Кабінет Міністрів України» та «Про місцеві державні адміністрації». Кон­ституцією АРК та ін.

Утім, до сьогодні в Україні не існує спеціального інституцій- ного закону про центральні органи виконавчої влади, хоча його прийняття прямо передбачене ст. 120 Конституції України. Тож прийняття такого закону є одним із першочергових завдань Вер­ховної Ради України на сучасному етані.

2.