Перспективи удосконалення конституційно-правового статусу національних меншин в Україні
Актуальність данного питання є надзвичайно пріоритетним в умовах становлення України як демократичної, правової та соціальної держави, що, в свою чергу, зобов’язує державу до створення відповідних умов для розвитку національних меншин як самостійної складової української по- ліетнічної нації, наслідком чого є утвердження конституційно-правового статусу національних меншин.
Варто нагадати, що Україна не є класично багатонаціональною країною, скажімо, як Індонезія, Росія чи Індія, на території яких проживають десятки автохтонних етносів. Або як Канада, де терени автохтонних народів зайняли переселенці з багатьох країн світу. Але Україна не є і мононаціональною державою. Врешті, однонаціональ- них країн у світі, мабуть, і не існує, адже у Франції, Німеччині, Англії є діаспори різних народів: українців, греків, євреїв, турків, китайців.Поняття «національна меншина» впершее з’явилося в ХІХ столітті. Саме в цей період, з метою опору значним національним рухам, влада Австро-Угорщини, Пруського королівства, а також Османсько і Російської імперії йшла на певні поступки, надаючи самостійності і більших прав багаточисельним етнічним группам, що проживали на цих територіях. І вперше, поняття «національна меншина» на рівні міжнародного договору було закріплено у Генеральному акті Віденського національного Конгрессу у 1814—1815 році[31].
Особливої актуальності проблема національних меншин набула після другої світової війни. Зокрема, було прийнято Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 року, в якому було проголошено зобов’зання для країн, в яких є етнічні, релігійні та мовні меншини, не відмовляти їм у користуванні своєю культурою і мовою, сповідуванні своєї релігії тощо (стаття 27)[32]. Традиційною є точка зору про те, що національні меншини — це етнічно визначені спільноти громадян певної держави, кожна з яких за кількістю осіб, що належать до неї, є меншою аніж та етнічна спільнота, котра дала свою назву цій державі (титульна нація)[33].
О. Биков чітко визначає, що національні меншини України — це громадяни України, які проживають на території України і які не є етнічними українцями та за чисельністю перебувають у меншості, відрізняючись від етнічних українців своєю мовою, культурою і традиціями, виявляючи національне самоусвідомлення. Вони є елементом суспільного ладу, а отже усіх основних систем: політичної, економічної, соціальної, культурної та інших[34]. Стаття 3 Закону України «Про національні меншини» визначає, що до національних меншин належать групи громадян України, які не є українцями за національністю, виявляють почуття національного самоусвідомлення та спільності між собою.
Отже, національні меншини — це групи людей, які є громадянами України, але не мають етнічної належності до України, відрізняються від громадян України мовою, культурою та традиціями, а також є мало чисельнішими відносно титульної нації.
Конституційно-правовий статус національних меншин в Україні визначається Конституцією України, Законами України та міжнародними договорами. Так, стаття 11 Конституції України зазначає, що держава сприяє консолідації та розвитку української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів та національних меншин в Україні. В статті 1 Закону України «Про національні меншини» чітко визначено, що Україна гарантує громадянам республіки незалежно від їх національного походження рівні політичні, соціальні, економічні та культурні права і свободи, підтримує розвиток національної самосвідомості й самовиявлення. Усі громадяни України користуються захистом держави на рівних підставах. При забезпеченні прав осіб, які належать до національних меншин, держава виходить з того, що вони є невід’ємною частиною загальновизнаних прав людини. Законом також визначено, що держава гарантує всім національним меншинам права на національно-культурну автономію: користування і навчання рідною мовою чи вивчення рідної мови в державних навчальних закладах або через національні культурні товариства, розвиток національних культурних традицій, використання національної символіки, відзначення національних свят, сповідування своєї релігії, задоволення потреб у літературі, мистецтві, засобах масової інформації, створення національних культурних і навчальних закладів та будь-яку іншу діяльність, що не суперечить чинному законодавству.
Пам’ятки історії і культури національних меншин на території України охороняються законом[35]. Держава вживає заходів для підготовки педагогічних, культурно-просвітницьких та інших національних кадрів через мережу навчальних закладів. Державні органи на основі міждержавних угод сприяють національним меншинам у підготовці спеціалістів в інших країнах. У роботі державних органів, громадських об’єднань, а також підприємств, установ і організацій, розташованих у місцях, де більшість населення становить певна національна меншина, може використовуватися її мова поряд з державною українською мовою. Громадяни України, які належать до національних меншин, мають право відповідно обиратися або призначатися на рівних засадах на будь-які посади до органів законодавчої, виконавчої, судової влади, місцевого і регіонального самоврядування, в армії, на підприємствах, в установах і організаціях. Держава гарантує національним меншинам право на збереження життєвого середовища у місцях їх історичного й сучасного розселення. Питання про повернення на територію України представників депортованих народів вирішуються відповідними законодавчими актами та договорами України з іншими державами. Громадяни України мають право вільно обирати та відновлювати національність. Примушення громадян у будь-якій формі до відмови від своєї національності не допускається. Кожний громадянин України має право на національні прізвище, ім’я та по батькові. Громадяни, які належать до національних меншин, вільні у виборі обсягу і форм здійснення прав, що надаються їм чинним законодавством, і реалізують їх особисто, а також через відповідні державні органи та створювані громадські об’єднання. Участь або неучасть громадянина України, який належить до національної меншини, у громадському об’єднанні національної меншини не може служити підставою для обмеження його прав. Державні органи сприяють діяльності національних громадських об’єднань, які діють відповідно до чинного законодавства. Національні громадські об’єднання мають право висувати своїх кандидатів у депутати на виборах органів державної влади відповідно до Конституції України), законів про вибори народних депутатів України і депутатів місцевих рад. Громадяни, які належать до національних меншин, національні громадські об’єднання мають право у встановленому в Україні порядку вільно встановлювати і підтримувати зв’язки з особами своєї національності та їх громадськими об’єднаннями за межами України, одержувати від них допомогу для задоволення мовних, культурних, духовних потреб, брати участь у діяльності міжнародних неурядових організацій. Україна сприяє розвиткові міжнародного співробітництва у забезпеченні й захисті прав та інтересів національних меншин, зокрема шляхом укладання й реалізації багатосторонніх і двосторонніх договорів у цій сфері. Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав і свобод громадян за національною ознакою забороняється й карається законом. Контроль за додержанням законодавства про національні меншини покладено на відповідні державні органи та органи місцевого самоврядування. Спеціальним органом ц цій сфері є Державний департамент у справах національностей та міграції Міністерства юстиції України [36].