Перспективи реформування контрольно-наглядових органів в умовах захисту Конституції України

До системи конституційних контрольно-наглядових органів, на нашу думку, слід віднести: а) прокуратуру; б) Рахункову палату; в) Уповно­важеного Верховної Ради України з прав людини; г) Раду національної безпеки і оборони України; д) Центральну виборчу комісії України; е) Вищу раду юстиції України.

Прокуратура України становить єдину систему органів, на які покла­даються: а) підтримання державного обвинувачення в суді; б) представ­ництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; в) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; г) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян. На перехідний період в Україні за прокуратурою залишаються функції попереднього розслідування і загального нагляду. Організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом. Сьогодні діє Закон України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р. Згідно з цим зако­ном прокуратура України: 1) становить єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням ниж- честоящих прокурорів вищестоящим; 2) здійснює свої повноваження на підставі додержання Конституції України та чинних на території республіки законів незалежно від будь-яких органів державної влади, посадових осіб, а також рішень громадських об’єднань чи їх органів; 3) захищає у межах своєї компетенції права і свободи громадян на засадах їх рівності перед законом, незалежно від національного чи соціального походження, мови, освіти, ставлення до релігії, політичних переко­нань, службового чи майнового стану та інших ознак; 4) вживає заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлен­ня порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення; 5) діє гласно,

інформує державні органи влади, громадськість про стан законності та заходи щодо її зміцнення.

Вона має свою систему яку становлять: а) Генеральна прокурату­ра України; б) прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних); в) міські, районні, міжрайонні прокуратури; г) інші прирівняні до них прокуратури; д) військові прокуратури. До органів військових прокуратур належать військові прокуратури: а) гарнізонів (на правах місцевих); б) регіонів; в) Чорноморського флоту; г) Військово-Морських Сил України (на пра­вах обласних).

Генеральна прокуратура України — це центральний орган, що здій­снює діяльність по керівництву регіональними і місцевими прокурату­рами та очолюється Генеральним прокурором України. Структуру Гене­ральної прокуратури України та Положення про її структурні підрозділи затверджує Генеральний прокурор України. Він затверджує штатну чисельність органів прокуратури України у межах фонду заробітної плати. У Генеральній прокуратурі України утворюється колегія у складі Генерального прокурора України (голова), його першого заступника, заступників, прокурора Автономної Республіки Крим, інших керівних працівників органів прокуратури. Персональний склад колегії затвер­джується Верховною Радою України за поданням Генерального про­курора України. При Генеральній прокуратурі України створюється і діє Науково-методична рада (далі рада). Це дорадчий орган при Ге­неральній прокуратурі України. Вона розглядає наукові рекомендації та інші пропозиції щодо поліпшення організації та діяльності органів прокуратури, вдосконалення законодавства, в тому числі пов’язаних з реформуванням прокуратури відповідно до положень Конституції Укра­їни. У разі необхідності науково-методичні ради можуть створюватися при прокуратурах Автономної Республіки Крим, областей і прирівня­них до них прокуратурах. Прокуратуру України очолює Генеральний прокурор України, який призначається на посаду і звільняється з по­сади за згодою Верховної Ради України Президентом України.

Прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, районні, міжрайонні, міські і районні в місті прокурату­ри забезпечують нагляд за додержанням законодавства на місцях. Їх очолюють відповідні прокурори. Прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя та інші прокурори (на правах обласних): а) призначають на посади і звільняють працівників, крім тих, яких призначає Генеральний прокурор України; б) за погодженням з Генеральним прокурором України вносять зміни до встановлених штатів підлеглих їм прокуратур у межах затвердженої чисельності та фонду заробітної плати.

Отже, Конституція і чинне законодавство передбачають певний порядок організації і діяльності органів прокуратури. Значна частина законів та підзаконних нормативно-правових актів у цій сфері діяль­ності прокуратури не відповідає нормам Конституції України 1996 р. і найближчим часом має бути приведена у відповідність з Основним Законом. Це сприятиме зміцненню законності у цілому в державі, гро­мадянському суспільстві і, зокрема, у системі правоохоронних органів.

Останнім часом питання, пов’язані зі складанням та виконанням Державного бюджету України, стали в країні без перебільшення цен­тральними економічними проблемами. Це пояснюється тим, що Дер­жавний бюджет — це фактично фінансовий план доходів та видатків держави. За цих умов особливого значення набуває парламентський контроль у бюджетно-видатковій сфері. З цією метою і було створе­но Рахункову палату, яка діє від імені Верховної Ради України (далі — Рахункова палата). Останнім часом питання, пов’язані зі складан­ням та виконанням Державного бюджету України, стали в країні без перебільшення центральними економічними проблемами. Це пояс­нюється тим, що Державний бюджет — це фактично фінансовий план доходів та видатків держави. За цих умов особливого значення набуває парламентський контроль у бюджетно-видатковій сфері. З цією метою і було створено Рахункову палату, яка діє від імені Верховної Ради України (далі — Рахункова палата). Насамперед зазначимо, що організаційний і правовий статус Рахункової палати Верховної Ради передбачений ст. 98 Конституції України та Законом України «Про Рахункову палату Верховної Ради України» від 11 липня 1996 р., іншими актами законо­давства України, які не суперечать їх нормам. Саме вони визначають правові основи діяльності Рахункової палати, її статус, функції, повно­важення та порядок їх здійснення.

Отже, Рахункова палата України є самостійним державним органом, що утворюється Верховною Радою України і діє від її іменні та здійснює парламентськицй контроль за виконанням державного бюджету. Кон­ституційний статус, порядок утворення та функціонування Рахункової палати закріплюється в Основному Законі та інших законах України. Реформування Рахункової палати України передбачає удосконалення законодавства і практики бюджетного контролю в Україні.

Конституція України вперше в історії розвитку нашого суспільства запровадила самостійний інститут парламентського контролю за до­держанням конституційних прав і свобод людини і громадянина. Такий контроль і захист прав і свобод кожного на території України на постійній основі здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (далі — Уповноважений). У своїй діяльності він зобов’язаний керуватися Конституцією і законами України, чинними міжнародними догово­рами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України іншими діючими нормативно-правовими актами. Статус Уповнова­женого визначається статтями 55 і 101 Конституції України, законами України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23 грудня 1997 р. та «Про державну службу» від 17.11.2011 р. (набуде чинності з 1 січня 2013 р.), деякими іншими актами законодавства Укра­їни. Сферою компетенції та діяльності Уповноваженого є відносини, що виникають при реалізації прав і свобод людини і громадянина лише між: а) громадянином України, незалежно від місця його перебування, та органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими і службовими особами; б) іноземцем чи особою без грома­дянства, які перебувають на території України, та органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими і служ­бовими особами. Метою парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина, що здійснюється Уповноваженим, є: 1) захист прав і свобод людини і громадянина, про­голошених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами України; 2) додержання та повага до прав і свобод людини і громадянина всіма органами державної влади та місцевого самовряду­вання, їх посадовими особами; 3) запобігання порушенням прав і свобод людини і громадянина або сприяння їх поновленню; 4) сприяння при­веденню законодавства України про права і свободи людини і громадя­нина у відповідність з Конституцією України, міжнародними стандар­тами у цій галузі; 5) поліпшення і подальший розвиток міжнародного співробітництва в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина; 6) запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалізації лю­диною своїх прав і свобод; 7) сприяння правовій інформованості насе­лення та захист конфіденційної інформації про особу^[92]. Уповноважений здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів і по­садових осіб. Діяльність Уповноваженого доповнює існуючі засоби за­хисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, не відміняє їх і не спричинює перегляду компетенції державних органів, які за­безпечують захист і поновлення порушених прав і свобод. Повнова-

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ ження Уповноваженого не можуть бути прилинеш чи о6мєжєні у разi закінчення строку повноважень Верховної Ради України або її розпуску (саморозпуску), запровадженння воєнного або надзвичайного стану в Україні чи в окремих її місцевостях. Уповноважений має печатку із зо­браженням малого Державного Герба України та своїм найменуванням. Місце перебуванням Уповноваженого є столиця України — місто Київ.

Отже, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини здійснює парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі. Його конституцій­ний статус закріплюється в Конституції та законах України.

Конституційним контрольним органом є Раду національної без­пеки і оборони України (РНБО). Нормативне регулювання РНБО здійснюється ст. 107 Конституції України та Законом України «Про Раду національної безпеки і оборони України» від 5 березня 1998 р. Вона визнається координаційним органом з питань національної без­пеки і оборони при Президентові України. РНБО координує і контр­олює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони. РНБО керується у своїй діяльності Конституцією та законами України, міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, актами Президента України, та деякими іншими підзаконними нормативно-правовими актами. Головою РНБО є Президент України. У разі дострокового припинен­ня повноважень Президента України (ст. 108—111 Конституції Украї­ни — відставка; неможливість виконувати свої повноваження за станом здоров’я; усунення з поста у порядку імпічменту, смерть) виконання обов’язків Голови РНБО на період до обрання і вступу на пост нового Президента України покладається на Прем’єр-міністра України. Пер­сональний склад РНБО формує Президент України. Конституцією України передбачено, що до її складу за посадою входять Прем’єр- міністр України, Міністр оборони України, Голова Служби безпеки України, Міністр внутрішніх справ України, Міністр закордонних справ України. Крім того, її членами можуть бути керівники інших центральних органів виконавчої влади за рішенням Президента Укра­їни. Головними завданнями РНБО є: 1) забезпечення реалізації єдиної

державної політики у сфері національної безпеки і оборони України; 2) аналіз стану і тенденцій розвитку зовнішньо-та внутрішньополітичної ситуації, визначення на цій основі стратегії та пріоритетних напрямів забезпечення національної безпеки і оборони; 3) комплексна оцінка та прогноз потенційних і реальних загроз державному, економічному, суспільному, оборонному, інформаційному, ядерному, екологічному та іншим видам і об’єктам безпеки України; 4) планування, організація та контроль за здійсненням заходів політичного, економічного, воєн­ного, соціального, науково-технічного та іншого характеру, адекватних цим загрозам; 5) розгляд питань фінансування витрат на національну безпеку і оборону, а також контроль за витрачанням відповідних коштів; 6) розгляд проектів законів України та указів Президента України, інших нормативних актів, наказів і директив Верховного Головнокоманду­вача Збройних Сил України, концепцій, доктрин, державних програм у сфері національної безпеки і оборони України тощо; 7) підготовка пропозицій щодо вдосконалення системи забезпечення національної безпеки та організації оборони України, у тому числі щодо утворен­ня, реорганізації та ліквідації органів виконавчої влади у даній сфері; 8) підготовка пропозицій щодо оголошення стану війни, загальної або часткової мобілізації, введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, а також щодо оголошення у разі потреби окремих місцевостей України зонами надзвичайної екологічної ситуації; 9) координація наукових досліджень у галузі національної без­пеки і оборони; 10) розгляд і вирішення інших актуальних проблем національної безпеки і оборони України.

РНБО відповідно до покладених на неї завдань координує і контр­олює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпе­ки і оборони, а також Комісії з питань ядерної політики та екологічної безпеки при Президентові України, Генеральної військової інспекції при Президентові України, Координаційного комітету по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю при Президентові України, інших органів у даній сфері, утворених при Президентові України. Функціями РНБО є: 1) внесення пропозицій Президентові України щодо реалізації засад внутрішньої і зовнішньої політики у сфері національної безпеки і оборони; 2) координація та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони у мир­ний час; 3) координація та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони в умовах во­єнного або надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України. Відповідно до зазначених функцій РНБО має такі повноваження: 1) розробляє та розглядає на сво­їх засіданнях питання, які відповідно до Конституції та законів України, Концепції (основ державної політики) національної безпеки України, Воєнної доктрини України належать до сфери національної безпеки і оборони, та подає пропозиції Президентові України щодо: а) визначення стратегічних національних інтересів України, концептуальних підходів та напрямів забезпечення національної безпеки і оборони у політичній, економічній, соціальній, воєнній, науково-технологічній, екологічній, інформаційній та інших сферах; б) проектів державних програм, док­трин, законів України, указів Президента України, директив Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України, міжнародних договорів, інших нормативних актів та документів з питань національної безпе­ки і оборони; в) вдосконалення системи забезпечення національної безпеки та організації оборони, утворення, реорганізації та ліквідації органів виконавчої влади у цій сфері; г) проекту Закону України про Державний бюджет України за статтями, пов’язаними з гарантуванням національної безпеки і оборони України; д) матеріального, фінансового, кадрового, організаційного та іншого забезпечення виконання заходів з питань національної безпеки і оборони; е) заходів політичного, економічного, соціального, воєнного, науково-технологічного, екологічного, інформаційного та іншого характеру відповідно до масш­табу потенційних та реальних загроз національним інтересам України; є) доручень, пов’язаних з вивченням конкретних питань та здійсненням відповідних досліджень у сфері національної безпеки і оборони, органам виконавчої влади та науковим закладам України; ж) залучення контр­ольних, інспекційних та наглядових органів, що функціонують у системі виконавчої влади, до здійснення контролю за своєчасністю та якістю виконання прийнятих Радою національної безпеки і оборони України рішень, введених у дію указами Президента України; з) забезпечення і контролю надходження та опрацювання необхідної інформації, її збе­реження, конфіденційності та використання в інтересах національної безпеки України, аналізу на її основі стану і тенденції розвитку подій, що відбуваються в Україні і в світі, визначення потенційних та реальних за­гроз національним інтересам України; і) питань оголошення стану війни, загальної або часткової мобілізації, введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або окремих її місцевостях, оголошення в разі потреби окремих місцевостей України зонами надзвичайної екологічної ситуації;

2) здійснює поточний контроль діяльності органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони, подає Президентові України відповідні висновки та пропозиції; 3) залучає до аналізу інформації по­садових осіб та фахівців органів виконавчої влади, державних установ, наукових закладів, підприємств та організацій усіх форм власності; 4) ініціює розробку нормативних актів і документів з питань національної безпеки і оборони, узагальнює практику їх застосування та результати перевірок їх виконання; 5) координує і контролює переведення цен­тральних і місцевих органів виконавчої влади, а також економіки країни на роботу в умовах воєнного чи надзвичайного стану; 6) координує і контролює діяльність органів місцевого самоврядування у межах нада­них повноважень під час введення воєнного чи надзвичайного стану; 7) координує та контролює діяльність органів виконавчої влади з відбиття збройної агресії, організації захисту населення та забезпечення його життєдіяльності, охорони життя, здоров’я, конституційних прав, свобод і законних інтересів громадян, підтримання громадського поряд­ку в умовах воєнного та надзвичайного стану та за виникнення кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України^[93].

Основною організаційною формою діяльності РНБО є засідання, які проводяться за рішенням Голови не рідше як один раз на місяць. Присутність членів її персонального складу на засіданнях є їх обов’язком. Крім того, на засіданнях РНБО її члени голосують особисто. Делегуван­ня ними обов’язку бути присутніми на засіданні РНБО іншим особам не допускається. У засіданнях РНБО може брати участь Голова Верхо­вної Ради України. На запрошення Голови РНБО у її засіданнях можуть брати участь голови комітетів Верховної Ради, інші народні депутати України, керівники центральних органів виконавчої влади (міністерств, державних служб, державних інспекцій, інших органів виконавчої вла­ди) та інші особи, які не є членами РНБО. На її засіданнях ведеться протокол або стенограма. Її рішення приймаються не менш як двома третинами голосів її члені в. Прийняті рішення вводяться в дію указами Президента України. Голова Верховної Ради України може висловлюва­ти думку щодо прийнятих рішень, яка протоколюється.

Ключова роль в організації діяльності РНБО належить її Голові. Відповідно до чинного Закону України «Про Раду національної без­пеки і оборони України» від 5 березня 1998 р. Голова РНБО має такі повноваження: 1) спрямовує діяльність і здійснює загальне керівництво роботою Ради національної безпеки і оборони України; 2) затверджує перспективні та поточні плани роботи Ради національної безпеки і оборони України, час і порядок проведення її засідань; 3) особисто головує на засіданнях Ради національної безпеки і оборони України; 4) дає доручення членам Ради національної безпеки і оборони України, пов’язані з виконанням покладених на неї функцій; 5) заслуховує поточ­ну інформацію Секретаря Ради національної безпеки і оборони України про хід виконання її рішень, у разі потреби виносить питання про стан виконання рішень Ради національної безпеки і оборони України на її засідання; 6) затверджує Положення про апарат Ради національної безпеки і оборони України, його структуру і штати; 7) здійснює інші повноваження, передбачені законодавством України. Окремі члени РНБО мають такі повноваження: 1) вносять до РНБО пропозиції щодо розгляду будь-яких питань, що входять до її компетенції; 2) здійснюють попередню підготовку питань та беруть участь у їх розгляді РНБО; 3) вносять зауваження та пропозиції, голосують з питань, що розгляда­ються РНБО; 4) у разі потреби висловлюють свою окрему думку щодо проектів рішень РНБО; 5) беруть участь у плануванні роботи РНБО; 6) координують та контролюють у межах своїх посадових повноважень виконання рішень РНБО.

Організує роботу РНБО її секретар до повноважень якого відно­сяться те, що він: 1) готує пропозиції щодо перспективного і поточного планування діяльності РНБО; 2) подає на розгляд Президента України проекти актів Президента України про введення у дію її рішень, у тому числі щодо пропозицій і рекомендацій з реалізації засад внутрішньої і зовнішньої політики у сфері національної безпеки і оборони;

3) організовує роботу, пов’язану з підготовкою та проведенням засідань Ради національної безпеки і оборони України та контролем за виконан­ням прийнятих нею рішень; 4) інформує Президента України та членів Ради національної безпеки і оборони України про хід виконання рішень Ради; 5) координує діяльність робочих та консультативних органів Ради національної безпеки і оборони України; 6) за дорученням Голо­ви Ради національної безпеки і оборони України представляє позицію Ради національної безпеки і оборони України у Верховній Раді Укра­їни, у відносинах з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, з політичними партіями і громадськими організаціями та засобами масової інформації, з міжнародними організаціями. Крім названих повноважень він здійснює ще такі: 1) формує плани її ро­боти, порядок денний її засідань, координує підготовку матеріалів і проектів рішень до розгляду Президентом України та РНБО, прово­дить робочі наради з членами Ради; 2) доповідає Президентові України пропозиції з усіх питань національної безпеки та оборони; 3) узгоджує з відповідними органами проекти указів щодо введення в дію її рішень та подає їх на підпис Президентові України; 4) організовує розробку кон­цептуальних підходів до проведення єдиної державної політики у сфері національної безпеки і оборони; 5) здійснює функції радника Прези­дента України з питань національної безпеки і оборони; 6) представляє за дорученням Президента України його інтереси з питань національної безпеки і оборони в органах виконавчої влади, а також у відносинах з іноземними державами та міжнародними організаціями; 7) забезпе­чує підготовку матеріалів з питань національної безпеки і оборони для щорічних і позачергових послань Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України; 8) здійснює заходи щодо забезпечення взаємодії Президента України та РНБО з Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування з питань національної безпеки і оборони; 9) координує роботу з підготовки проектів законодавчих актів, які вносить Президент України до Верховної Ради України з питань національної безпеки і обо­рони, та бере участь в опрацюванні проектів актів Президента України з цих питань; 10) організовує розробку та запровадження заходів щодо захисту територіальної цілісності, зміцнення державної безпеки та гро­мадського порядку, додержання прав і свобод людини, підвищення рівня роботи правоохоронних органів; 11) спрямовує підготовку проектів Во­єнної доктрини, концепції та державних програм будівництва Збройних Сил, інших військових формувань України, положень щодо їх струк­тури, чисельності, дислокації та розташування, розвитку озброєнь та військової техніки, повноважень, організації та порядку діяльності органів військового управління; 12) забезпечує координацію і контр­оль діяльності органів виконавчої влади, на які покладено функції здійснення зовнішньої політики, зовнішньоекономічних зв’язків, військового, військово-технічного та інших напрямів співробітництва України з іноземними державами; 13) здійснює контроль за виконан­ням указів Президента України, якими вводяться у дію її рішення; 14) організовує документальну перевірку роботи органів виконавчої влади щодо забезпечення безпеки і оборони держави; 15) здійснює за дорученням Президента України та РНБО інші повноваження, що стосуються підтримання національної безпеки і оборони України.

Отже, РНБО є координуючим і контролюючим державним органом в галузі національної безпеки і оборони у мирний час і у разі військових дій. Вона підпорядкована Президентові України. Її статус, порядок утво­рення і функціонування закріплюється у Конституції і законах Украї­ни. Реформа РНБО полягає у необхідності подальшого удосконалення нормативногорегулювання і функцій, повноважень, форм і методів її роботи.

Важливим контрольним конституційним органом є Центральна ви­борча комісія України. Конституційний статус Центральної виборчої комісії України (далі ЦВК) урегульовано Конституцією та законами України. Закон України «Про центральну виборчу комісію» від 30 червня 2004 р. визначає її як постійно діючий колегіальний державний орган, який діє на підставі Конституції України, та законів України і наділений повноваженнями щодо організації підготовки і проведення виборів Президента України, народних депутатів України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів, всеукраїнського і місцевих референдумів в порядку та в межах, встановлених законами України. ЦВК очолює систему виборчих комісій та комісій з референдуму, які утворюються для організації підготовки та проведення виборів Президента Украї­ни, народних депутатів України, всеукраїнського референдуму. Вона здійснює контроль за діяльністю та консультативно-методичне забез­печення виборчих комісій, які утворюються для організації підготовки та проведення виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів, та комісій з місцевих референдумів. ЦВК є юридичною особою, має печатку із своїм найменуванням. ЦВК відповідно до своїх повноважень забезпечує дотримання передбачених Конституцією України та законами України принципів і засад виборчого і референдного процесів, реалізацію ви­борчих прав громадян України та права на участь у референдумі, одна­кове застосування законодавства України про вибори і референдуми на всій території України. Вона будує свою діяльність на принципах верховенства права, законності, незалежності, об’єктивності, компе­тентності, професійності, колегіальності розгляду і вирішення питань, обґрунтованості прийнятих рішень, відкритості і публічності. Верхо­вна Рада України призначає на посаду терміном на сім років та у будь який час може припинити повноваження членів ЦВК за поданням Президента України. У поданні Президента України про призначення на посаду членів ЦВК враховуються пропозиції депутатських фрак­цій і груп, утворених у поточному скликанні Верховної Ради України. До складу ЦВК входять 15 членів. Кандидатури осіб на посади членів ЦВК попередньо обговорюються в депутатських фракціях і групах, а їх призначення проводиться за наявності висновків відповідного профіль­ного комітету Верховної Ради України. Із числа членів ЦВК в порядку, передбаченому законом, обираються Голова ЦВК, два його заступники та секретар. Голова ЦВК, його заступники, секретар, а також не менше п’яти інших членів ЦВК повинні мати вищу юридичну освіту. ЦВК працює на постійній основі, її члени є державним службовцем. Членом ЦВК може бути громадянин України, який на день призначення досяг двадцяти п’яти років, має право голосу, проживає в Україні не менше п’яти останніх років та володіє державною мовою, якою відповідно до ст. 10 Конституції України є українська мова. Не може бути призначений до складу ЦВК громадянин України, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встанов­леному законом порядку, або який визнаний у встановленому порядку недієздатним чи обмежено дієздатним. Член ЦВК не може бути народ­ним депутатом України або мати інший представницький мандат, вхо­дити до складу інших виборчих комісій та комісій з референдумів, бути членом ініціативної групи всеукраїнського чи місцевого референдуму, займатися підприємницькою діяльністю, бути повіреним третіх осіб у справах ЦВК, виконувати роботу на умовах сумісництва (крім науко­вої, викладацької та творчої діяльності), входити до складу правління чи інших виконавчих органів організацій, що мають на меті отримання прибутку. Член ЦВК не може входити до складу органів виконавчої вла­ди та виконавчих органів місцевого самоврядування. Член ЦВК не може бути кандидатом у Президенти України, кандидатом у народні депутати України, депутати місцевої ради чи Верховної Ради Автономної Рес­публіки Крим, кандидатом на посаду сільського, селищного, міського голови, їх довіреною особою, представником чи уповноваженою особою політичної партії (виборчого блоку партій), що беруть участь у виборах. При набутті членом ЦВК зазначеного статусу ЦВК приймає рішення про зупинення його повноважень на період перебування у відповідному статусі. Член ЦВК, який до свого призначення на посаду був членом будь-якої політичної партії, на час здійснення своїх повноважень зу­пиняє членство у цій партії. Він не може брати участі в її діяльності чи виконувати доручення партії, будь-якого її органу або посадової особи.

Отже, Центральна виборча комісія є постійно діючий колегіальний державний орган, який діє на підставі Конституції України, та законів України і наділений повноваженнями щодо організації підготовки і проведення виборів Президента України, народних депутатів Украї­ни, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів, всеукраїнського і місцевих референдумів в порядку та в межах, встановлених законами України. Реформування законодавства та практики реалізації повно­важень ЦВК сприятиме зміцненню демократії в Україні.

Конституційним контрольним органом у сфері правосуддя є Вища рада юстиції України. У відповідності з Конституцією в Україні утво­рюється і діє Вища рада юстиції. Вона утворюється у складі двадцяти членів. Верховна Рада України, Президент України, з’їзд суддів України, з’їзд адвокатів України, з’їзд представників юридичних вищих навчаль­них закладів та наукових установ призначають до Вищої ради юстиції по три члени, а всеукраїнська конференція працівників прокуратури — двох членів. До її складу входять за посадою Голова Верховного Суду України, Міністр юстиції України, Генеральний прокурор України. До відання Вищої ради юстиції належить: 1) внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад; 2) прийнят­тя рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності; 3) здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів;

4) розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відпо­відальності суддів апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів^[94]. Порядок діяльності Вищої ради юстиції закріплюється і регулюється Законом України «Про Вищу раду юстиції» від 15 січня 1998 року та Регламентом Вищої ради юстиції. Закон визначає, що Вища рада юсти­ції це колегіальний, незалежний конституційний орган, що відповідає за: а) формування високопрофесійного суддівського корпусу, здатно­го кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя на професійній основі; б) прийняття рішень стосовно призначення на посаду та звільнення з посади голови та заступників голови суду (ст. 29—1,32—1 Закону); в) прийняття рішень стосовно порушень суддя­ми і прокурорами вимог щодо несумісності та у межах своєї компетенції про їх дисциплінарну відповідальність. Вища рада юстиції призначає суддів на посади голови суду, заступника голови суду в порядку, вста­новленому Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 р. Кандидатури на посади голови суду, заступника голови суду вносяться до Вищої ради юстиції за поданням відповідної ради суддів та розглядаються на засіданні Вищої ради юстиції персонально. Під час та­кого засідання Вищої ради юстиції з кандидатом проводиться співбесіда. Рішення про призначення на посаду голови суду, заступника голови суду приймається за результатами розгляду кандидатури на засіданні Вищої ради юстиції відкритим голосуванням. Рішення про призначення судді на посаду голови суду, заступника голови суду вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більше половини членів Вищої ради юс­тиції від її конституційного складу. Вимоги до оформлення документів про призначення судді на посаду голови суду, заступника голови суду, а також порядок підготовки та розгляду зазначеного питання у Вищій раді юстиції затверджуються актами Вищої ради юстиції (ст. 29—1 За­кону). На Вищу раду юстиції покладено повноваження про звільнення з посад голову суду, заступника голови суду в порядку, встановленому Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 р. Питання про звільнення з посад голови суду, заступника голови суду розглядається за поданням ради відповідних спеціалізованих судів на за­сіданні Вищої ради юстиції, на яке запрошується голова суду, заступник голови суду, якого пропонується звільнити з посади. У разі неможливості взяти участь у засіданні Вищої ради юстиції з поважних причин голова суду, заступник голови суду, питання стосовно якого розглядається, може надати письмові пояснення, які додаються до матеріалів спра­ви. Письмові пояснення голови суду, заступника голови суду оголо­шуються на засіданні Вищої ради юстиції в обов’язковому порядку. Повторне нез’явлення голови суду, заступника голови суду, питання стосовно якого розглядається, є підставою для розгляду справи за його відсутності. Рішення про звільнення з посади голови суду, заступника голови суду вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало біль­ше половини членів Вищої ради юстиції від її конституційного складу. Вимоги до оформлення документів про звільнення з посади голови суду, заступника голови суду, а також порядок підготовки та розгляду зазна­ченого питання у Вищій раді юстиції затверджуються актами Вищої ради юстиції (ст. 32—1 Закону) ^[95]. На нашу думку, з метою конституційності названих положень слід внести зміни до ст. 131 Конституції України, до­повнивши ч. 1 ст. 131 п. 2—1 такого змісту: «прийняття рішень стосовно призначення на посаду та звільнення з посади голови та заступників голови суду».

Строк повноважень членів Вищої ради юстиції, крім тих, хто вхо­дить до її складу за посадою, становить шість років. Вона є юридичною особою. Видатки на її утримання визначаються окремо у Державному бюджеті України. Структурно Вища рада юстиції складається з голови, заступника, секретарів секцій і членів. Для попереднього вивчення ма­теріалів в ній утворюються такі секції: а) з питань підготовки подань для призначення суддів уперше та звільнення їх з посад; б) для здійснення дисциплінарного провадження, розгляду скарг на рішення про при­тягнення до дисциплінарної відповідальності і прийняття рішення про порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності. Голова, заступник Голови, секретарі її секцій працюють на постійній основі. Керівництво Вищою радою юстиції здійснює її голова. Він обирається з членів Вищої ради юстиції на три роки, без права переобрання, на пер­шому її засіданні таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів з будь-якою кількістю кандидатур, запропонованих членами Вищої ради юстиції, крім тих, які входять до її складу за посадою. Перше засідання Вищої ради юстиції відкриває і веде Голова Верховного Суду України до обрання Голови Вищої ради юстиції, а в разі його відсутності — Мі­ністр юстиції України. Обраним на посаду Голови вважається кандидат за якого проголосувало більше половини від конституційного складу Вищої ради юстиції. Голова Вищої ради юстиції представляє її у зно­синах з іншими органами та організаціями і має інші повноваження, а саме: а) організує її роботу та головує на її засіданнях; б) координує роботи секцій і членів Вищої ради юстиції; в) призначає її засідання;

г) надсилає подання про призначення суддів Президентові України і про звільнення їх з посади; д) здійснює загальне керівництво апаратом Вищої ради юстиції; е) розпоряджається бюджетними асигнуваннями, що виділені на утримання і забезпечення її діяльності; є) здійснює інші повноваження, що передбачені законами і її регламентом. Заступник Голови Вищої ради юстиції обирається в такому ж порядку, що і голова для виконання обов’язків Голови в разі його відсутності та забезпечення підготовки справ до розгляду, здійснення інших повноважень, перед­бачених законом та регламентом Вищої ради юстиції. Новоутворена Вища рада юстиції на першому своєму засіданні приймає рішення про утворення секцій та про їх персональний склад. Організація роботи сек­ції здійснюється її секретарем, який обирається відкритим голосуван­ням з кандидатур, запропонованих членами Вищої ради юстиції, крім тих, які входять до неї за посадою. Секція приймає висновки в межах її компетенції та подає їх на розгляд Вищої ради юстиції. Організаційною формою роботи Вищої ради юстиції є її засідання та засідання її секцій. Правомочним засідання буде тоді, коли на ньому присутні не менш як дві третини від конституційного складу Вищої ради юстиції. Засідання проводяться відкрито. За рішенням більшості від її конституційного складу можуть проводитися і закриті засідання. На засіданні ведеть­ся протокол. Вони можуть стенографуватися чи фіксуватися іншими аудіо і відео-технічними засобами. Вища рада юстиції приймає такі правозастосовчі акти: а) подання про призначення суддів; б) подан­ня про звільнення суддів з посади; в) рішення про порушення вимог щодо несумісності; г) рішення про дисциплінарну відповідальність;

д) рішення по скарзі на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності; е) рішення про увільнення члена Вищої ради юсти­ції у випадках, передбачених законом. Крім актів правозастосування Вища рада юстиції приймає деякі процедурні акти, а саме: а) ухвали про відкриття дисциплінарного провадження; б) ухвали про відкриття провадження щодо вимог законодавства про несумісність; в) рішення про відмову в поданні про призначення; г) рішення про відвід (само­відвід) члена Вищої ради юстиції; д) інші процедурні акти, необхідні для здійснення її функцій. Для здійснення своїх повноважень з розглянутих на засіданні питань Вища рада юстиції приймає рішення, подання та інші акти. Вони приймаються більшістю від її конституційного складу, якщо інше не передбачено законом. Приймаються названі акти у при­міщенні, в якому можуть бути присутніми тільки члени Вищої ради юстиції і забороняється присутність інших осіб. Засідання секції Ви­щої ради юстиції вважається правомочним, якщо на ньому присутні не менш як три четвертих від її складу. По розгляду питань секція при­ймає висновки. Висновки приймаються більшістю її членів, які взяли участь у засіданні. Закон передбачає певні випадки за яких члену Вищої ради юстиції може бути заявлений відвід чи він сам повинен заявити самовідвід. До таких випадків закон відносить такі підстави: а) якщо буде встановлено, що він особисто, прямо чи побічно заінтересований в результаті справи; б) коли він є родичем особи, стосовно якої роз­глядається питання; в) якщо будуть встановлені інші обставини, що викликають сумнів у його неупередженості. Відвід може бути заявлений особою: а) за поданням якої розглядатиметься питання; б) стосовно якої вирішується питання; в) що подала скаргу. Відвід може бути заявлено в будь-який час до прийняття Вищою радою юстиції рішення. Він по­винен бути мотивований і викладений у письмовій формі. Вища рада юстиції про відвід (самовідвід) приймає рішення більшістю її членів, які беруть участь у засіданні, таємно в нарадчій кімнаті, за відсутності члена Вищої ради юстиції, питання про відвід (самовідвід) якого вирішується. Для здійснення своїх повноважень Вища рада юстиції може витребу­вати та одержувати необхідну інформацію та судові справи від судів, підприємств, установ, організацій, громадян та їх об’єднань. Судові справи, розгляд яких не закінчено, надаються її членам на їх вимогу для ознайомлення у зв’язку з виконанням доручень з перевірки конкретних справ Голови або заступника Голови Вищої ради юстиції. Член Вищої ради юстиції має право знайомитися з матеріалами, поданими на роз­гляд ради, брати участь у їх з’ясуванні та перевірці, заявляти клопотання, наводити свої мотиви, подавати відповідні документи. Закон, також, встановлює юридичну відповідальність посадових осіб за невиконання чи несвоєчасне виконання актів Вищої ради юстиції, ухилення від по­дання або порушення строків подання Вищій раді юстиції витребуваних документів та матеріалів.

Таким чином, діюче законодавство встановлює структуру Вищої ради юстиції, компетенцію її посадових осіб та робочих органів та види актів які вона приймає на своїх засіданнях і на засіданнях секцій. З метою реформування діяльності Вищої ради юстиції необхідно внести зміни до ст. 131 Конституції України.

Далі розглянемо організацію роботи Вищої ради юстиції при ви­рішенні окремих питань щодо: а) формування суддівського корпусу; б) розгляду питань про звільнення суддів; в) вирішення питань про порушення вимог законодавства стосовно несумісність суддів і прокуро­рів; г) дисциплінарного провадження відносно суддів Верховного Суду України і вищих спеціалізованих судів; д) розгляду скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів та прокурорів.

Вища рада юстиції приймає участь у формуванні суддівського кор­пусу шляхом розгляду і прийняття рішення щодо подання про призна­чення на посаду судді вперше. За рекомендацією кваліфікаційної комісії суддів вона вносить подання Президенту України про призначення громадянина України на посаду судді. До подання додаються такі до­кументи: а) рекомендація кваліфікаційної комісії; б) особовий листок з обліку кадрів та автобіографія кандидата на посаду судді; в) копії дипло­мів про освіту, науковий ступінь чи вчене звання; г) примірник реферату з питань правознавства, підготовлений кандидатом на посаду судді; д) рецензія на реферат; е) копія декларації про доходи за останній рік. Розгляд кандидатури на посаду судді здійснюється персонально після доповіді члена Вищої ради юстиції, який діє за дорученням відповідної секції, де попередньо вивчалися матеріали щодо кандидата. Пропозиція щодо внесення подання Президентові України про призначення суддею приймається на засіданні Вищої ради юстиції відкритим голосуванням і вважається прийнятою, якщо за неї проголосувало більше половини від конституційного складу Вищої ради юстиції.

Питання про звільнення з посади суддів може розглядатися за звер­ненням: а) народний депутат України; б) Уповноважений Верховної Ради України з прав людини; в) відповідна кваліфікаційна комісія суд­дів; г) член Вищої ради юстиції. Не може брати участь у голосуванні при прийнятті рішення член Вищої ради юстиції, який порушив питання про звільнення з посади судді перед Вищою радою юстиції. Закон закріплює подання про звільнення судді за: а) загальними обставинами; б) особли­вими обставинами. Загальні обставини мають місце у разі: а) закінчен­ня строку, на який його обрано чи призначено; б) досягнення суддею шістдесяти п’яти років; в) неможливості виконувати свої повноважен­ня за станом здоров’я; г) припинення його громадянства; д) визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим; е) подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням. Вища рада юстиції за пропозицією кваліфікаційної комісії суддів або за власною ініціативою вносить подання про звільнення суддів з посади до органу, який їх призначив або обрав. Рішення щодо пропозицій про звільнення суддів за звичайних обставин, приймається на її засіданні більшістю голосів її членів, які брали участь у засіданні. У разі звернення судді з заявою про звільнення з посади за власним бажанням Вища рада юстиції вносить подання про його звільнення до органу, який його при­значив або обрав, після обов’язкового попереднього з’ясування дійсного волевиявлення судді та перевірки того чи не мав місце сторонній вплив на нього або чи не було психічного чи фізичного примусу стосовно судді, що подав заяву. Особливими обставинами закон вважає: а) порушення суддею вимог щодо несумісності; б) порушення суддею присяги; в) на­брання законної сили обвинувальним вироком щодо нього. Питання про звільнення судді за особливих обставин Вища рада юстиції розгля­дає після надання кваліфікаційною комісією відповідного висновку або за власною ініціативою. Запрошення судді, справа якого розглядається, є обов’язковим. Рішення щодо звільнення судді за особливих обставин приймається не менш як двома третинами голосів членів Вищої ради юстиції, що прийняли участь у голосуванні, а у випадку набрання за­конної сили обвинувальним вироком щодо нього — більшістю голосів членів від конституційного складу Вищої ради юстиції. Питання про порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності їх посад із заняттям діяльністю, забороненою Конституцією та законами України Вища рада юстиції розглядає на своєму засіданні і може прийняти такі рішення про визнання: а) заняття суддею або прокурором іншою ді­яльністю, не сумісною з подальшим перебуванням на посаді судді або прокурора, і запропонувати йому у встановлений нею строк визначитися з питанням про продовження роботи на посаді судді або прокурора чи заняття іншою діяльністю з повідомленням Вищої ради юстиції; б) по­рушення суддею або прокурором вимог щодо несумісності їх посади із заняттям іншою діяльністю і надіслати подання відповідним органам про звільнення їх з посади.

Суб’єкти звернення стосовно порушення вимог законодавства щодо несумісності діяльності судді чи прокурора із займаною посадою можуть бути: а) народний депутат України; б) Голова Верховного Суду України; в) голови вищих спеціалізованих судів; г) Міністр юстиції України — щодо суддів; д) Генеральний прокурор України — щодо прокурорів;

е) кваліфікаційні комісії суддів. На підставі наявних у неї матеріалів Вища рада юстиції має право за власною ініціативою розглянути пи­тання щодо несумісності мандатів. Рішення про несумісність посади судді із заняттям іншою діяльністю приймається на засіданні більшістю голосів конституційного складу Вищої ради юстиції і є обов’язковим для

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ негайного виконання суддею або підставою для внесення подання про звільнення судді з посади. Рішення про несумісність посади прокурора із заняттям іншою діяльністю приймається на засіданні Вищої ради юс­тиції більшістю голосів від конституційного складу Вищої ради юстиції і є обов’язковим для негайного виконання відповідними керівниками прокуратури, яким воно направляється.

Вища рада юстиції може притягнути до дисциплінарної відповідаль­ності Голову, заступників Голови та суддів Верховного Суду України, Голову і заступників Голови та суддів вищих спеціалізованих судів за по­рушення ними присяги та закону України «Про статус суддів» і накласти на цих суддів такі стягнення: а) догану; б) пониження кваліфікаційного класу. Вона може прийняти рішення про невідповідність судді займа­ній посаді та надіслати це рішення до органу, який призначив чи обрав суддю. Закон закріплює, що підставами для відкриття дисциплінарного провадження є подання: а) народного депутата України; б) Уповно­важеного Верховної Ради України з прав людини; в) члена Вищої ради юстиції за результатами перевірки повідомлень. Провадження по дис­циплінарним справам включає такі стадії: а) перевірка даних про дис­циплінарний проступок; б) відкриття дисциплінарного провадження; в) розгляд дисциплінарної справи; г) прийняття рішення. Перевірка здійснюється за дорученням Вищої ради юстиції, Голови або його за­ступника одним із її членів шляхом одержання письмового пояснення від судді та інших осіб, витребування та ознайомлення з матеріалами судових справ, одержання іншої інформації від будь-яких органів, ор­ганізацій, громадян чи їх об’єднань. За результатами перевірки склада­ється довідка. В ній викладаються фактичні обставини, що виявлені під час перевірки, висновки і пропозиції. З довідкою і матеріалами пови­нен бути ознайомлений суддя, стосовно якого проводилася перевірка. Довідка і всі матеріали перевірки передаються до Вищої ради юстиції для вирішення питання про доцільність порушення дисциплінарного провадження. Дисциплінарного провадження щодо Голови, його за­ступника чи судді Верховного Суду України, а також Голови, його за­ступника чи судді вищого спеціалізованого суду при наявності підстав відкривається за постановою Вищої ради юстиції в десятиденний строк з дня одержання даних про дисциплінарний проступок судді, а в разі,

якщо ці дані потребують перевірки, в строк, не більший десяти днів з дня закінчення перевірки. Розгляд дисциплінарної справи здійснюється на найближчому засіданні після надходження висновку та матеріалів перевірки. Рішення приймається за відсутністю особи, щодо якої роз­глядається дисциплінарна справа, шляхом таємного голосування біль­шістю від конституційного складу Вищої ради юстиції. Воно повинно містити прізвище, ім’я, по батькові і посаду судді, який притягається до дисциплінарної відповідальності, обставини дисциплінарного про­ступку, пояснення судді та відомості, що характеризують його особу, мотиви прийнятого рішення з посиланням на докази, вид дисциплінар­ного стягнення, застосованого до судді, або підстави закриття справи, а також порядок і строк оскарження рішення. При притягненні до дис­циплінарної відповідальності і покладанні стягнення слід враховувати характер проступку, його наслідки, особу судді, ступінь його вини та інші обставини, що впливають на відповідальність. Вища рада юстиції, вирішуючи питання про дисциплінарну відповідальність судді, пови­нна вислухати його пояснення. Слухання справи щодо судді за його відсутності допускається лише у разі нез’явлення його на засідання без поважних причин. Строки застосування дисциплінарного стягнення не повинні перевищувати шести місяців після виявлення проступку. В цей термін не враховується час тимчасової непрацездатності судді або перебування його у відпустці. Всього термін притягнення до дис­циплінарної відповідальності не повинен перевищувати одного року з дня вчинення проступку. Дисциплінарного стягнення погашається якщо суддю протягом року з дня накладення на нього дисциплінар­ного стягнення не буде піддано новому дисциплінарному стягненню. В такому випадку він вважається таким, що не має дисциплінарного стягнення. Дисциплінарне стягнення може бути достроково зняте Ви­щою радою юстиції за заявою судді, на якого накладено дисциплінарне стягнення, але не раніше шести місяців з дня накладення стягнення. За­коном покладаються на Вищої ради юстиції повноваження по розгляду скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів спеціалізованих, апеляційних та місцевих судів та прокурорів. Розгляд таких скарг здійснюється нею не пізніше одного місяця з дня їх надходження, а в разі додаткової перевірки обставин та матеріалів справи — не пізніше трьох місяців з дня надходження скарги. Скарга може бути подана до Вищої ради юстиції не пізніше одного місяця з наступного дня після вручення судді такого рішення. Строк для подачі скарги може бути продовжено Вищою радою юстиції якщо вона визнає, що місячний строк був порушений з поважних причин. За доповіддю члена дисциплінарної секції Вищої ради юстиції вона розглядає скар­ги суддів на рішення кваліфікаційних комісій про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності і за наслідками розгляду приймає рішення в якому може: а) задовольнити скаргу судді, скасувати рішення про притягнення його до дисциплінарної відповідальності і закрити дис­циплінарне провадження; б) задовольнити скаргу повністю чи частково і змінити рішення відповідної кваліфікаційної комісії; в) залишити скаргу без задоволення, а рішення відповідної кваліфікаційної комісії — без зміни. При вирішенні питання про дисциплінарну відповідальність судді, Вища рада юстиції повинна вислухати його пояснення. Розгляд дисциплінарної справи щодо судді за його відсутності допускається лише у разі нез’явлення його на засідання без поважних причин. Розгляд скарг на рішення про притягнення прокурорів до дисциплінарної відпо­відальності здійснюється на засіданні Вищої ради юстиції. Вона керуєть­ся доповіддю свого члена та постановляє рішення. Скарга приймається до розгляду не пізніше одного місяця після дня вручення прокуророві наказу про притягнення його до дисциплінарної відповідальності. Вища рада юстиції може продовжити строк для подачі скарги, якщо визнає, що місячний строк був пропущений з поважних причин. Розглянувши скаргу вона може: а) задовольнити скаргу прокурора, скасувавши наказ про притягнення його до дисциплінарної відповідальності та закри­ти дисциплінарне провадження; б) задовольнити скаргу повністю чи частково і змінити наказ органу, що наклав дисциплінарне стягнення; в) залишити скаргу без задоволення, а наказ без зміни. При вирішенні справи Вища рада юстиції повинна вислухати пояснення прокурора. Розгляд дисциплінарної справи щодо прокурора за його відсутності допускається лише у разі нез’явлення його на засідання без поважних причин. Забезпечує діяльність Вищої ради юстиції її апарат (секрета- ріат).На нього покладаються обов’язки здійснювати організаційне, ін­формаційно-довідкове та інше забезпечення її діяльності. Положення про секретаріат, його структуру і штат затверджується Вищою радою юстиції. Керівник та інші посадові особи секретаріату є державними службовцями. Офіційні матеріали Вищої ради юстиції публікуються в Бюлетені Верховного Суду України, а у термінових випадках — в га­зетах «Голос України» та «Урядовий кур’єр».

Отже, удосконалення організації роботи Вищої ради юстиції, удо­сконалення законів та підзаконних нормативно-правових актів про її діяльність та узагальнення і використання практики їх діяльності буде сприяти покращенню якості суддівського корпусу та відправленню пра­восуддя в Україні. Підводячи підсумок зробимо такі висновки і реко­мендації: 1. Конституція і чинне законодавство передбачають певний порядок організації і діяльності органів прокуратури. Значна частина законів та підзаконних нормативно-правових актів у цій сфері діяль­ності прокуратури не відповідає нормам Конституції України 1996 р. і найближчим часом має бути приведена у відповідність з Основним Законом. Це сприятиме зміцненню законності у цілому в державі, гро­мадянському суспільстві і, зокрема, у системі правоохоронних органі в.

2. Рахункова палата України є самостійним державним органом, що утворюється Верховною Радою України і діє від її іменні та здійснює парламентськицй контроль за виконанням державного бюджету. Кон­ституційний статус, порядок утворення та функціонування Рахункової палати закріплюється в Основному Законі та інших законах України.

3. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини здійснює парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі. Його конституційний статус, порядок утворення та функціонування закріплюється законами Укра­їни. 4. Рада національної безпеки і оборони України є координуючим і контролюючим державним органом в галузі національної безпеки і оборони у мирний час і у разі військових дій. Вона підпорядкована Президентові України. Її статус, порядок утворення і функціонування закріплюється у Конституції і законах України. 5. Центральна вибор­ча комісія є постійно діючий колегіальний державний орган, який діє на підставі Конституції України, та законів України і наділений повнова­женнями щодо організації підготовки і проведення виборів Президента

України, народних депутатів України, депутатів Верховної Ради Авто­номної Республіки Крим, депутатів місцевих рад та сільських, селищ­них, міських голів, всеукраїнського і місцевих референдумів в порядку та в межах, встановлених законами України. 6. Удосконалення організації роботи Вищої ради юстиції, удосконалення законів та підзаконних нор­мативно-правових актів про її діяльність та узагальнення і використання практики їх діяльності буде сприяти покращенню якості суддівського корпусу та відправленню правосуддя в Україні.