Конституційні основи організації і діяльності правоохоронних органів щодо захисту Конституції України
Відповідно до Конституція України (ст. 17) здійснення правоохоронної діяльності, забезпечення державної безпеки та захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законами.
Не зважаючи на пряму вказівку Конституції України щодо прийняття Закону України «Про правоохоронні органи України» такий закон до сьогодні не прийнято. Однак, потреба в його прийнятті є невідкладна. На нашу думку, в законі слід урегулювати загальні засади, поняття і систему правоохоронних органів, їх функції, компетенцію, форми і методи діяльності, в тому числі і по забезпеченню прав і свобод людини і громадянина. В сучасній юридичній науці не існує єдиної думки щодо поняття і системи правоохоронних органів. Різні автори під правоохоронним органом розуміють державну установу (або державну юридичну особу), яка діє в системі органів влади й виконує на основі закону державні функції (владні, організаційно-розпорядчі, контрольно-перевірчі тощо) в різних сферах внутрішньої та зовнішньої діяльності Української держави. Наприклад, В. Осадчий під поняттям правоохоронних органів розуміє всі державні органи і громадські організації, які хоча б у деякій мірі наділені правоохоронними функціями [96]. А. Олійник вважає, що правоохоронні органи — це структуровані колективи службовців, що здійснюють державні і недержавні функції контролю, нагляду, досудового слідства, охорону і захист усіх форм власності, охорону природи, охорону прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, інші правоохоронні функції [97]. М. Мельник і М. Хавронюк дають визначення правоохоронного органу як державного, озброєного органу, виконання яким, поряд з профілактичною, однієї чи кількох інших головних правоохоронних функцій є визначальним у його діяльності, який у зв’язку з цим потребує специфічного матеріально-технічного та іншого забезпечення, до працівників якого законом пред’являються спеціальні вимоги та працівники якого з метою ефективного виконання ними своїх обов’язків згідно з законом наділяються різноманітними специфічними правами, мають відповідні пільги і зовнішні ознаки приналежності до правоохоронних органів, користуються підвищеним правовим захистом [98]. Враховуючи різні визначення правоохоронних органів можна сформулювати такі їх ознаки: а) це державні органи і недержавні організації; б) здійснюють державні і недержавні функції;в) щодо контролю, нагляду, досудового слідства, охорони і захисту усіх форм власності, охорони природи, охорони прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, інші правоохоронні функції.
Отже, правоохоронні органи — це державні органи і недержавні організації, які здійснюють державні і недержавні функції щодо контролю, нагляду, досудового слідства, охорони і захисту усіх форм власності, охорони природи, охорони прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, інші правоохоронні функції.
Серед інших форм діяльності правоохоронних органів важливе значення їх діяльність по захисту Конституції України. Захист включається у більш широке поняття забезпеченння реалізації конституційних норм.
Теорія права не містить єдиного розуміння категорії «реалізація норм права». Даючи самі загальні обриси реалізації, її виділяють з дії права як більш високий ступінь. Дія права ширше реалізації: за колом осіб, на яких вона розповсюджується; за часом дії; за територією поширення. В понятті «дія права» теорія узагальнює всі способи впливу юридичних норм на суспільне життя. Інформаційний спосіб, коли нормативний акт повідомляє людей про правила поведінки. Цінністно-орієнтаційний, який дає оцінку різноманітним варіантам поведінки, цілеспрямовує діяльність людей. Нормативно-регулятивний, який, на відміну від попередніх, і є власне юридичним регулюванням. Правове регулювання має особливий механізм, з набором юридичних елементів, який вужче механізму дії права, що включає нормативні і ненормативні явища. Процес правового впливу також виходить за рамки процесу правореалізації. При цьому реалізація є стрижнем дії норм права, його юридичною основою. У наукових джерелах часто зустрічається визначення правореалізації як найбільш узгодженої з вимогами правових норм поведінки (В. Хро- панюк) Зосереджується увага на тому, що реалізація правових норм досягається єдиною правомірною поведінкою.
Поведінка, яка може виражатися в активних чи пасивних діях, спрямованих на здійснення або прав, або обов’язків, повинна бути правомірною. Неправомірна поведінка не призводить до реалізації правових норм, тому що не здійснюється мета, закладені в нормі права. Звичайно, роль правомірної поведінки в правореалізації дуже велика. Разом з тим такий прямий зв’язок — «правові приписи — правомірна поведінка» — не дає цілісної уяви про багатогранний зміст правореалізації. Більш правильним є визначення, що правореалізація — це втілення вимог правових норм в суспільних відносинах (Ф. Фаткулин).Отже, в основі реалізації Конституції України лежать: а) норми конституції України та конституційного права, що мають власний зміст; б) втілення змісту цих норм у повсякденній поведінці конституційних суб’єктів в процесі їх правовідносин; в) шляхом втілення змісту конституційних норм може бути лише правомірна поведінка конституційних суб’єктів. Реалізувати норми конституційного права та Конституції України означає втілити їх вимоги у суспільних відносинах між суб’єктами права шляхом здійснення правомірної поведінки.
Проблема захисту Конституції України є загальною проблемою недопущення протиправних видів поведінки в процесі реалзації конституційних норм. Категорію «захист» здебільшого вживають у широкому і вузькому розумінні. Саме в широкому розумінні захист означає забезпечення, тоб то створення сприятливих уомв для реалізації конституційних норм, їх охорона від будь-яких посягань, захист від правопорушень, тоб то припинення правопорушень і притягнення винуватих за вчинення правопорушення до юридичної відповідальності та відновлення порушених норм і відшкодування спричинених збитків (матеріальних і моральних). Звідси у широкому розумінні захист Конституції України означає забезпечення втілення змісту її норм у повсякденних суспільних відносинах. Суб’єктами захисту Конституції України можуть виступати: а) держава, її органи і посадові та службові особи; б) органи, посадові і службові особи місцевого самоврядування; в) інші суб’єкти громадянського суспільства в Україні.
Захист Конституції України характеризується такими ознаками: а) створення сприятливих умов для здійснення конституційних норм усіма суб’єктами права; б) охорона конституційних норм від будь-яких протиправних посягань; в) припинення правопорушень і притягнення винуватих до юридичної відповідальності;г) відновлення порушеного права (конституцйної норми де це можливо);
д) відшкодування спричининеих збиітків (матеріальних і моральних).
Таким чином, захист Конституції України — це діяльність держави, її органів і посадових та службових осіб, органів, посадових і службових осіб місцевого самоврядування, інших суб’єктів громадянського суспільства України щодо створення сприятливих умов для здійснення конституційних норм усіма суб’єктами права, їх охорони від будь-яких протиправних посягань, припинення правопорушень і притягнення винуватих до юридичної відповідальності та відновлення порушених конституцйних норм і відшкодування спричининеих збиітків.
Серед державних органів, які забезпечують реалізацію конституціних норм і здійснюють захист Конституції України достатньо велитка роль належить правоохоронними органам. В доктринальних джерелах відсутні і єдині погляди на систему правоохоронних органів. Наприклад, Т. Пікуля до системи правоохоронних органів відносить суди, прокуратуру і правоохоронні органи по боротьбі зі злочинністю [99]. О. Фрицький, І. Солов’євич до системи правоохоронних органів відносять законодавчі, виконавчі і судові органи, що покликані, на їх думку, здійснювати правоохоронну діяльність [100]. С. Павленко, досліджуючи взаємодію органів місцевого самоврядування з правоохоронними органами, підкреслює, що чинне законодавство суперечливо визначає перелік правоохоронних органів [101]. Відповідно до Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» від 23 грудня 1993 р. до правоохоронних органів включаються: а) прокуратура; б) органи внутрішніх справ; в) органи служби безпеки; г) митні органи; д) органи охорони державного кордону; е) органи і установи виконання покарань; є) органи державної податкової служби; ж) органи державної контрольно-ревізійної служби; з) органи рибоохорони; і) органи державної лісової охорони; ї) інші органи, які здійснюють правозастосовчі або правоохоронні функції[102].
Діяльність окремих державних органів та їх службовців регламентується законами України: а) Про державну службу; б) Про Державну прикордонну службу України; в) Про державну геологічну службу України; г) Про державну податкову службу в Україні; д) Про державну виконавчу службу; е) Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні; є) є) Про Службу безпеки України тощо. Всі названі інституції є державними структурами. Наприклад, А. Олійник крім державних правоохоронних органів розглядає і недержавні організації, які можуть здійснювати правоохоронні функції. До таких організацій він відносить: а) правоохоронні органи місцевого самоврядування; б) корпорації, фірми, бюро, інші організації, що надають правоохоронні послуги усім зацікавленим державним та приватним закладам, організаціям і окремим особам; в) внутрішні «служби безпеки», що створюються промисловими компаніями, фірмами та підприємницькими товариствами; г) організації по охороні комерційної та службової таємниць; д) структури для забезпечення діяльності в умовах конкуренції; е) фізичні і юридичні особи по здійсненню окремих видів охоронних функцій[103]. Іншими словами це все суб’єкти громадянського суспільства. Деякі з вищеназваних організацій фактично не мають відношення до забезпечення реалізації Конституції України і ми не будемо зупинятися на їх аналізі. На нашу думку, найбільш близькою щодо захисту Конституції України є діяльність таких правоохоронних органів: а) судових органів; б) органів прокуратури; в) органів Служби безпеки України; г) органів внутрішніх справ; д) інших правоохоронних організацій тощо.Отже, враховуючи те, що напрями реформування судових органів і органів прокуратури в умовах забезпечення реалізації Конституції України розглядалися нами вище, зосередимо увагу на реформуванні діяльності Служби безпеки України, органів внутрішніх справ, інших правоохоронних органів.
15.2.