Норми конституційного права

Первинним елементом системи конституційного права Украї­ни є конституційно-правова норма (від лат. norma- керівний по­чаток, правило, зразок). Норми конституційного права, будучи складовими системи конституційного права, відображають у своїй сукупності зміст і сутність цієї галузі загалом.

Одним із перших у незалежній Україні на монографічному рівні дослідив норми конституційного права О. І. Степанюк. Аналізуючи юридичну природу конституційно-правових норм, вчений дійшов висновку, що під цією категорією слід розуміти прийняте установчою, законодавчою, а іноді судовою і вико­навчою владою правило, що опосередковано через поведінку людини регулює політичні відносини, які виникають у проце­сі організації та здійснення публічної влади, а також відноси­ни цієї влади з громадянином¹⁶. В. Ф. Мелащенко розумів під конституційно-правовими нормами встановлені чи санкціоно­вані Українською державою правила, які визначають поведін­ку учасників конституційно-правових відносин у процесі здій­снення повновладдя народу України¹⁷. На думку Ю. М. Тодики конституційно-правові норми - це загальнообов’язкові правила поведінки, встановлені чи санкціоновані державою для охорони і регулювання державно-правових відносин, які реалізуються через права і обов'язки суб’єктів правовідносин і забезпечуються примусовою силою держави^,6. Схожої точки зору притримують­ся й інші правознавці.

Тривалий час, категорія «норма права» існувала в конститу­ційному праві під впливом загальної теорії радянського права, що визначало єдиним і виключним суб'єктом нормотворення державу. Досвід конституційного будівництва в незалежній Україні довів невиправданість такого підходу. На сьогодні пріо­ритетними суб’єктами конституційної нормотворчості в Україні також визнаються народ України. Українська держава та суб'єк­ти місцевого самоврядування.

Український народ як носій суверенітету 1 єдине джерело вла­ди в Україні вдало реалізував свої нормотворчі функції через всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 р..

¹⁶ Степанюк О. І. Норми конституційного права України: проблеми теорії:

Автореф. дис.... канд.юрид. наук.-К.. 1993. С. 11.

вид' - К° 2^{Конституційного Суду України. Інші акти є підзакон- ними: нормативні акти Президента України, органів виконавчої влади, органів судової влади та місцевого самоврядування.}

За конкретизацією правового припису норми конституцій­ного права поділяються на норми загального та конкретного змісту. Приписи, що містяться в нормах загального змісту по­ширюються на всіх суб'єктів конституційного права. До норм конституційного права загального змісту, в першу чергу, відно­сяться норми-принципи і норми-визначення (дефініції). Напри­клад, ст. 1 Конституції України визначає: «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава». Тобто ця норма конституційного права містить нормативний припис, що має загальний установчий характер для всього чинного кон­ституційного законодавства України.

Конкретні за змістом норми права (а це більшість консти­туційних норм) безпосередньо визначають права й обов’язки суб'єктів конституційного права, умови їх реалізації, відпові­дальність за їх порушення тощо. Для конкретних за змістом норм конституційного права характерним є чітке визначення суб’єкта чи кола суб’єктів, на яких поширюється дія конституцій­ного припису, наприклад: «Контроль за використанням коштів Державного бюджету України від імені Верховної Ради України здійснює Рахункова палата» (ст. 98 Конституції України).

Норми конституційного права також можна класифікувати за властивостями їх складових елементів. Так, за формою ви­раження характеру диспозиції норми конституційного права поділяють на уповноважуючі, забов’язуючі та забороняючі.

Уповноважуючі норми конституційного права - це норми, що визначають права суб’єктів конституційного права, нада­ні ним для здійснення можливих визначених дій, наприклад: «Народний депутат України має право на сесії Верховної Ради України звернутися із запитом до органів Верховної Ради Укра­їни.

Зобов язуючі норми конституційного права — це норми, що визначають обов’язки суб’єктів конституційного права щодо здійснення обов язкових визначених дій. Зокрема, такі норми визначають обов язки людини 1 громадянина України: «Кожен зобов язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спад- іцині, відшкодовувати завдані ним збитки» (ст. 66 Конституції України»).

Забороняючі норми конституційного права - це норми, що визначають обов’язки суб’єктів конституційного права щодо категоричної необхідності утриматися від визначених дій, на­приклад: «Народні депутати України не можуть мати іншого представницького мандату чи бути на державній службі» (ч. 2 ст. 78 Конституції України).

Норми конституційного права також слід розрізняти за суб’єк­тами нормотворення. Слід розрізняти трьохосновних суб’єктів конституційного нормотворення: Український народ, держава та суб'єкти місцевого самоврядування. Відповідно до ст. 5 Кон­ституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює своє повновладдя безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самовряду­вання. Отже, в широкому значенні Український народ, має всю повноту влади в державі, в тому числі й виключне право визна­чати і змінювати конституційний лад в Україні. Це право ні в якому разі не може бути узурповане державою. її органами або посадовими особами (ч. З ст. 5 Конституції України).

Наступним суб’єктом нормотворчості в галузі конституційно­го права є держава та її уповноважені органи. Цей суб’єкт пред­ставлений сукупністю державних органів, що уповноважені від імені держави видавати норми конституційного права відповід­но до передбаченої законом процедури. До таких органів слід віднести Верховну Раду України.

Учасниками конституційної нормотворчості також виступа­ють і суб’єкти місцевого самоврядування в особі територіальної громади, органів і посадових осіб місцевого самоврядування. Особливий конституційно-правовий статус у системі суб’єктів місцевого самоврядування мають Верховна Рада АРК і Рада мі­ністрів АРК.

За територією дії прийнято розрізняти загальнодержавні та місцеві конституційно-правові норми. Територія дії норми залежить від предмета правового регулювання, суб’єкта нор­мотворчості. юридичної сили норми та кола суб’єктів, на які поширюється дія норми.

За терміном дії розрізняють постійні, тимчасові та виключні норми конституційного права. Час дії норми конституційного права визначається безпосередньо в самому правовому при­писі.

Однією з ознак норми конституційного права є її стабільність, тож цілком логічно, що більшість цих норм є постійними. З ура­хуванням особливої значущості норм конституційного права, що закріплені в розділах І. III, XII Конституції України, в статтях 155-156 передбачено жорстку процедуру внесення змін і допо­внень до зазначених розділів.

Тимчасові норми конституційного права діють певний період у чітко визначених хронологічних межах, після чого їх дія при­пиняється. Такі норми знайшли своє концентроване виражен­ня у Розділі XV Конституції України - «Перехідні положення». Зокрема, у п. 13 Положень зазначено, що протягом п’яти років після набуття чинності Конституцією України зберігається існу­ючий порядок арешту, тримання під вартою і затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, а також порядок проведення огляду та обшуку житла або Іншого володіння особи.

Наведена класифікація видів норм конституційного права може бути доповнена й іншими, другорядними критеріями, що дозволять поглибити основні знання про різноманітність їх юри­дичної природи.

Для виявлення інших юридичних властивостей норми кон­ституційного права необхідно вивчити їх структуру та особли­вості складових елементів норми конституційного права - гіпо­тези.

Під структурою конституційно-правової норми слід розуміти її внутрішній склад, взаємозв'язок трьох її елемен­тів: гіпотези, диспозиції та санкції в їх трьох модифікаціях: «гіпотеза - диспозиція - санкція», «гіпотеза - диспозиція», «дис­позиція».

Гіпотеза норми конституційного права — це елемент струк­тури норми, що визначає умови правила вольової поведінки та діяльності, які виражаються в мірі дозволеної й належної пове­дінки суб’єктів конституційного права, або умови перебування цих суб єктів у певному стані чи статусі (режимі), незалежно від іх волі. Через гіпотезу норма конституційного права, абстрактне правило поведінки, конкретизується щодо часу, місця, обставин 1 кола суб’єктів, на які поширюється дія норми конституційного права. Гіпотези конституційно-правової норм містяться в стат­тях 29, 80, 82, 87. 111 та інших Конституції України. Зокрема, ст. 111 Конституції України чітко визначає, що Президент Укра­їни може бути усунений з поста парламентом у порядку імпіч­менту в разі вчинення ним державної зради або іншого злочину. Тобто ця конституційна норма дія лише щодо Президента Укра­їни за умови здійснення ним державного або іншого злочину.

Диспозиція норми конституційного права - це елемент її структури, що визначає саму модель правила вольової поведінки або діяльності суб'єктів конституційного права (незалежно від їх волі) й містить правовий припис про їх діяльність в умовах, передбачених гіпотезою. Зокрема, ч. 2 ст. 117 визначає: «Акти Кабінету Міністрів України підписує Прем'єр-міністр України».

Санкція норми конституційного права- це елемент її струк­тури, що містить правовий припис про міру конституційно- правової відповідальності суб’єктів конституційного права. Санкції норм конституційного права містяться в статтях 56. 60, 62. 81. 111 та інших Конституції України. Наявність санкції надає нових властивостей її диспозиції, але не всі норми консти­туційного права мають санкції.

Особливістю структури конституційно-правової норми є те, що норма конституційного права має три модифікації: «гі­потеза - диспозиція - санкція», «гіпотеза - диспозиція», «дис­позиція», - не кожна конституційно-правова норма може бути об'єктивно тричленною, а насамперед регулятивні й охоронні норми, тоді як більшість норм конституційного права мають установчий характер і не мають санкції або гіпотези: елементи конституційно-правової норми дуже важко вичленити в кон­кретно об’єктивізованій нормі права, оскільки гіпотеза та дис­позиція переплітаються і «зливаються» в єдине ціле; санкціям конституційного права притаманне профілактичне, організуюче та виховне призначення, вони застосовуються як прямі, блан- кетні та солідарні санкції; нормам конституційного права не завжди тотожні статті конституційного нормативно-правового акта: одна конституційна норма може бути об'єктивізованою в кількох статтях, тоді як одна стаття може вміщувати кілька конституційно-правових норм.

Зазначимо, що положення про внутрішню побудову норм права зберігає свою усталеність майже півтора століття. Так. ще на початку минулого століття відомий правозна­вець М. М. Коркунов у свої роботі «Лекції із загальної теорії права» писав: «...всі юридичні норми є умовними правила­ми. Тому кожна юридична норма, природно, складається з двох елементів: із визначення умов застосування прави­ла та викладення самого правила. Перший елемент нази­вається гіпотезою або передбаченням; другий - диспози­цією або розпорядженням. Кожна юридична норма може бути виражена в такій формі: якщо - то...»¹⁹. При цьому М. М. Коркунов називав різні види гіпотез і диспозицій юри­дичних норм і класифікував за ними ці норми (норми з аб­страктною та казуальною гіпотезою, норми з абсолютно та відносно визначеною гіпотезою), а в санкціях юридичних норм вбачав «засоби примусу для виконання юридичних норм».

Утім у зарубіжній юридичній науці існують й інші погляди на структуру норми права. Зокрема, ще в 50-60-х роках XX ст. відомий американський теоретик права Фон Райт висунув гіпо­тезу про те. що юридична норма складається з шести частин:

1) характеру (дозволяюча, забороняюча чи зобов’язуюча норма);

2) змісту (назва діяння); 3) умови, за яких логічно можливою є реалізація норми: 4) авторитету (орган, що встановлює норму);

5) суб'єкта (тобто, адресата, на якого спрямована дія норми);

6) зобов’язання, з настанням яких реалізується норма.

Сучасний російський правознавець О. В. Берг. який влас­не й навів основні положення концепції Фон Райта, та про­аналізував їх. вважає, що норма права складається з п’яти основних елементів, а саме: 1) гіпотеза - умови (обставини), за настання яких застосовується та чи інша норма права; 2) суб єкт - категорія громадян, організацій і інших суб’єктів права, щодо яких застосовується норма права; 3) характер - вид повноважень, якими наділяється суб’єкт норми права; 4) зміст - діяння, щодо якого застосовуються указані в нормі права повноваження суб єктів норми права; 5) санкція - юри­дична відповідальність, яка покладається на суб’єкта норми у випадку її порушення. Положення про структуру норм консти- ІЛ ^?^{ркунов Н} И. Лекции по общей теории права: 2-е изд. / Предисловие И. Ю. Козлихина.-СПб..2004.-С. 162.

туційного права України також нині залишається предметом наукових досліджень^[16].