Конституційні обов'язки і перспективи їх удосконалення

Конституція України встановлює одним з найважливіших і почесних обов’язків громадян України захист Вітчизни, її незалежності та тери­торіальної цілісності. Перш за все, мається на увазі захист України від збройної агресії, який є найважливішою функцією держави і справою честі всього Українського народу, обов’язком кожного її громадянина.

Згідно із Законом України Про внесення змін до Закону України «Про загальний військовий обов’язок і військову службу» військовий обов’язок установлюється з метою підготовки громадян України до за­хисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Держав­ної спеціальної служби транспорту (далі — Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослуж­бовцями. Загальний військовий обов’язок включає: а) приписку до при­зовних дільниць; б) прийняття в добровільному порядку (за контрак­том) та призов на військову службу; в) проходження військової служби; г) виконання військового обов’язку в запасі; д) проходження служ­би у військовому резерві; е) дотримання правил військового обліку. У воєнний час загальний військовий обов’язок включає також загальне обов’язкове військове навчання громадян.

Військова служба вважається почесним обов’язком кожного гро­мадянина України, особливим видом державної служби, пов’язаної з виконанням громадянином України загального військового обов’язку і службою на конкурсно-контрактній основі у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства.

Загальний військовий обов’язок не поширюється на іноземних гро­мадян і осіб без громадянства, які постійно або тимчасово проживають на території України. Виконання Закону покладається на громадян України, центральні органи державного управління, органи місцевої державної адміністрації та місцевого самоврядування, об’єднання гро­мадян, підприємства, установи та організації, незалежно від підпорядку­вання і форм власності. Щодо військового обов’язку громадяни України поділяються на такі категорії: а) допризовники — особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; б) призовники — особи, приписані до призовних дільниць; в) військовослужбовці — особи, які проходять військову службу; г) військовозобов’язані — особи, які перебувають у запасі для комплектуванн Збройних Сил України та інших військо­вих формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; д) резервісти — військовозобов’язані, які у добровільному порядку проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України та інших військових формувань.

Громадяни України, придатні до проходження військової служби за станом здоров’я і віком, зобов’язані прибувати за викликом військо­вого комісаріату для приписки до призовних дільниць, проходження медичного огляду, направлення на підготовку для одержання військової спеціальності, призову на військову службу або на збори. Згідно із за­конодавством встановлюються такі види військової служби: а) строкова військова служба; б) військова служба за контрактом осіб рядового, сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів (слухачів) вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інсти­тути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки (далі — вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозді­ли вищих навчальних закладів); в) військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; г) військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

Громадяни які призвані або добровільно вступили на військову служ­бу, складають військову присягу на вірність народу України і тільки після цього можуть бути направлені на навчання чи для інших військових потреб за межі України. Альтернативна (невійськова) служба запро­ваджується замість проходження військової служби поза Збройними Силами України чи іншими військами. Право на альтернативну (не­військову) службу як вид виконання загального військового обов’язку мають за наявності істинних релігійних переконань громадяни України, які належать до діючих згідно з законодавством релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю та службу в армії (ст. 35 Конституції). Для перебування на військовій службі встановлюєть­ся граничний вік: 1) для військовослужбовців рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом-до 45 років; 2) для військовослужбовців молодшого офіцерського скла­ду — до 45 років; 3) для військовослужбовців старшого офіцерського складу: майорів (капітанів 3 рангу), підполковників (капітанів 2 ран­гу) — до 50 років; 4) полковників (капітанів 1 рангу) — до 55 років; 5) для військовослужбовців вищого офіцерського складу — до 60 років. Особи офіцерського складу, прапорщики (старші прапорщики) та міч­мани (старші мічмани), які мають високу професійну підготовку, досвід практичної роботи на займаній посаді, визнані військово-лікарською комісією придатними за станом здоров’я для проходження військової служби, на їх прохання можуть бути залишені на військовій службі по­над граничний вік до досягнення граничного віку перебування в запасі в порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Військовослужбовці, які досягли гра­ничного віку перебування на військовій службі, підлягають звільненню в запас. Строки строкової військової служби в календарному обчисленні встановлюються такі: 1. Для солдатів і матросів, сержантів і старшин, які проходять строкову військову службу в Збройних Силах України та інших військових формуваннях, — до 12 місяців; для матросів і старшин, які проходять строкову військову службу на кораблях, суднах і в берегових частинах бойового забезпечення Військово-Морських Сил Збройних Сил України та Морської охорони Державної прикордонної служби України, — до 18 місяців; для осіб, які мають вищу освіту за освітньо- кваліфікаційним рівнем підготовки спеціаліста або магістра, — до 9 міся­ців.

Звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється: у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебу­вання в запасі і за станом здоров’я придатні до військової служби; у від­ставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров’я до військової служби з виключенням з військово­го обліку. Стаття 409 Кримінального Кодексу України передбачає від­повідальність за ухилення військовослужбовця від несення обов’язків військової служби шляхом самокалічення або шляхом симуляції хворо­би, підроблення документів чи іншого обману; за відмову від несення обов’язків військової служби. А статтею 335 цього ж Кодексу передбачено відповідальність за ухилення від призову на строкову військову службу.

Після проголошення незалежності і створення самостійної держа­ви — України були затверджені її державні символи: герб, прапор і гімн. Ці символи України встановлюються статтею 20 Конституції України та законами України. Шанування цих державних символів є обов’язком громадян України. Опис державних символів, порядок їх використання і захисту встановлюється виключно законом України і приймається Верховною Радою України (ст. 92 п. 4 Конституції).

Виходячи з необхідності духовного відродження України, надійного збереження та розумного використання її духовних цінностей і при­родних ресурсів, Конституція України покладає на кожного члена сус­пільства обов’язок не заподіювати шкоди природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані збитки (ст.

Виходячи із необхідності духовного відродження України і викорис­тання пам’яток з метою збереження їх для нинішніх і майбутніх поколінь Конституція України покладає на своїх громадян обов’язок піклування про збереження історичних пам’яток та інших культурних цінностей держави. Законом України «Про охорону культурної спадщини» перед­бачено, що культурна спадщина — це сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об’єктів культурної спадщини.

Якісно новим конституційнимобов’язком є обов’язок громадян сплачувати податки і збори в розмірах, які встановлені законом. Цей обов’язок означає, що особи, які отримують доходи від трудової, інте­лектуальної і творчої діяльності, а також з інших джерел, зобов’язані брати участь у форму ванні державного та місцевих бюджетів шляхом сплати податків і зборів. Сплата податків допомагає державі забезпечу­вати обороноздатність та безпеку громадян України, а також розвиває економіку, освіту, науку, охорону здоров’я в інтересах всього суспільства. Податки — встановлені органами законодавчої влади обов’язкові плате­жі, які сплачуються юридичними і фізичними особами до бюджету в роз­мірах та строки, передбачені законом. Вони виникли з появою держави як засіб покриття видатків на виконання функцій держави і є однією з ознак держави. Кожна держава для виконання своїх завдань і функцій повинна мати бюджет із стабільними джерелами надходжень, якими є насамперед податки. Податки — це загальнообов’язкові, примусові пла­тежі, забезпечені силою державного примусу. Держава не може існувати тільки за рахунок добровільних, благодійних надходжень. Податок є індивідуальним платежем, який не має цільового призначення. Тобто держава, стягуючи податок, не бере на себе обов’язку надати платнику на цю суму матеріальні блага або послуги. Характер та мета податків визначаються характером держави, її завданнями, економічним і полі­тичним ладом суспільства. Податки є основним джерелом формування Державного бюджету України, з якого фінансуються промисловість і сільське господарство, соціально-культурні заходи, освіта, охорона здоров’я, заходи по охороні та відтворенню навколишнього природ­ного середовища, система транспорту і зв’язку. Тому своєчасна і повна сплата податків — конституційний обов’язок кожного громадянина. Обов’язковою умовою для залучення до оподаткування є наявність дже­рела доходу або певного виду майна. При оподаткуванні держава з метою

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ захисту малозабезпечених верств населення, заохочення благодійності та милосердя надає податкові пільги певним категоріям громадян. Зо­крема, при сплаті прибуткового податку, пільги надаються сім’ям, що мають дітей віком до 16 років, а сукупний місячний оподатковуваний дохід менше десяти неоподатковуваних мінімумів, багатодітним сім’ям, громадянам, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, батькам і одному з подружжя військовослужбовців, які загинули чи померли або пропали без вісті при виконанні службових обов’язків, сім’ям, що ви­ховують інвалідів дитинства, та іншим категоріям громадян. Повністю звільняються від сплати прибуткового податку Герої Радянського Со­юзу, повні кавалери ордена Слави, Герої Соціалістичної праці та повні кавалери ордена Трудової Слави. В Україні запроваджений Державний реєстр платників податків та інших загальнообов’язкових платежів.

Усі громадяни щорічно до 1 квітня наступного року подають до по­даткової адміністрації за місцем проживання податкові декларації, до яких включаються всі доходи за минулий рік, що отримані за міс­цем основної роботи і за її межами. Податкова декларація — це офіцій­на заява платника про одержані ним за минулий період доходи та про податкові пільги, що на нього поширюються. Податкова декларація подається на бланках затвердженої форми до податкової адміністрації. Відповідальність за правильне укладення податкової декларації, правди­вість внесених даних несе платник податку. Податкові органи порівню­ють дані, зазначені в податковій декларації, з відомостями надісланими від підприємств. Ухилення від сплати податків та інших обов’язкових платежів (зборів, державного мита), їх несвоєчасна або неповна сплата, неподання декларації, приховування доходів, які підлягають оподатку­ванню, тягнуть за собою відповідальність: фінансову, адміністративну та кримінальну. Суми податків, неправильно сплачені з вини податкових органів, підлягають поверненню в триденний строк, з відшкодуванням збитків, завданих неправомірними діями службових осіб податкових адміністрацій. Відповідно до ст. 10 Закону України «Про систему опо­даткування» платники податків і зборів (обов’язкових платежів) мають право: 1) подавати державним податковим органам документи, що під­тверджують право на пільги щодо оподаткування; 2) одержувати та озна­йомлюватися з актами перевірок, проведених державними податковими органами; 3) оскаржувати у встановленому законом порядку рішення

державних податкових органів та дії їх посадових осіб. У певних випад­ках за мотивованою заявою платника податку, направленого до фінансо­вого органу, йому може бути надана відстрочка або розстрочка платежу, або з нього списана недоїмка. Відстрочка платежів — це перенесення строку сплати податку на пізніший час, а розстрочка — внесення по­датку окремими частинами з подовженням строку сплати. Здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати податків, зборів та інших платежів і внесків до бюджетів усіх рівнів та до державних цільових фондів покладено на державні податкові адміністрації. Компетенція державних податкових адміністрацій визначена Законом України «Про державну податкову службу в Україні». Законами України встановлю­ється також система оподаткування, податки і збори. Податки, що діють на території держави складають її податкову систему. Під податковою системою України прийнято вважати урегульовану нормами права су­купність податків, що стягуються на території України, а також форми і методи її побудови. Податки поділяються на загальнодержавні і місцеві. Загальнодержавні податки надходять до Державного бюджету, а вста­новлена від них частина відповідно до законів «Про бюджетну систему України» та «Про Державний бюджет України» — до місцевих бюджетів. Місцеві податки зараховуються тільки до місцевих бюджетів. Залежно від суб’єкта оподаткування (платник податку) податки поділяються на: ті, що сплачуються фізичними особами (наприклад, прибутковий пода­ток з громадян, податок на промисел); ті, що сплачуються юридичними особами (податок на прибуток); ті, що сплачуються як фізичними, так і юридичними особами (земельний податок, податок на додану вар­тість). За засобами стягнення податки поділяють на прямі, які стягу­ються з доходів або майна фізичних чи юридичних осіб безпосередньо державою (наприклад, прибутковий податок громадян) та непрямі, які вносяться до бюджету виробником або продавцем товару і включаються ним до ціни цього товару (податок на добавлену вартість). За формою стягнення податки бувають грошовими і натуральними. Нині в Україні стягуються тільки грошові податки. За об’єктом оподаткування податки поділяються на податки на майно (податок з власників транспортних засобів) і податки на доходи (податок на прибуток підприємств).

За порушення вищезгаданого обов’язку законодавством передбача­ється кримінальна відповідальність, зокрема, статтею 212 передбачена відповідальність за умисне ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів, що входять в систему оподаткування, введених у встановленому законом порядку, вчинене службовою особою під­приємства, установи, організації, незалежно від форми власності або особою, що займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи чи будь-якою іншою особою, яка зобов’язана їх спла­чувати, якщо ці діяння призвели до фактичного ненадходження до бю­джетів чи державних цільових фондів коштів у значних розмірах.

Конституція України, визнаючи людину — її життя і здоров»я, честь і гідність, недоторканність і безпеку — найвищою соціальною цінністю, проголошуючи і гарантуючи систему її прав і свобод, покладає на неї обов’язок неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягаючи на права і свободи, честь і гідність інших людей (ст. 68). Поряд із цим загальним приписом у ряді статей Конституції міститься заборона здійснення тих чи інших дій, з якими можуть бути пов’язані особливо негативні наслідки для держави, суспільства, окремих ор­ганізацій і громадян. Так, наприклад, стаття 37 Конституції України забороняє створення і діяльність організаційних структур політичних партій в органах місцевого самоврядування. Зазначений обов’язок слід тлумачити широко, тобто додержуватись виконання, крім Конституції і законів України, також всіх інших підзаконних, нормативно-правових актів. Дана норма Конституції України встановлює для кожної людини також обов’язок не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Хоч це положення спрямоване на регулювання людських вза­ємин, але держава піклується про певні принципи цих взаємин. Потріб­но зазначити, що такий припис забороняє посягати на права і свободи, честь і гідність людей незалежно від того, закріплені чи не закріплені вони в Конституції та законах України. З цього надзвичайно важливого положення природно випливає й обов’язок держави забезпечити всіх інформацією, знаннями про права свободи і обов’язки громадян. Такий висновок є ще одним аргументом на користь такої інтерпретації права «кожного» знати свої права і обов’язки (ч. 1, ст. 57). Слід також звернути увагу на те, що до складу забороненого об’єкта посягання включено, крім прав і свобод, також честь і гідність інших людей. Оскільки право на честь і гідність, на їх недоторканність і захист є одним із видів прав і свобод людини, тому наведене формулювання може бути пояснене прагненням ще раз акцентувати на особливій цінності саме цього різ­новиду прав людини.

Отже, Конституція України закріплює не тільки права і свободи але і обов’язки людини тав громадянина. Удосконалення прав, свобод та обов’язків сприятиме удосконаленню правового статусу людини і гро­мадянина.