Конституційне право як наука.
Наука конституційного права є складовою частиною системи юридичних наук, які в свою чергу входять в систему суспільних наук. Правові явища вивчаються різноманітними юридичними науками.
Для кожної з них характерний своєрідний підхід до об’єкту який вивчається, у кожній з них різна степінь абстрактності, рівень пізнання закономірностей на основі історичного аналізу, метод вивчення. У кожної з юридичних наук свій особливий предмет. З урахуванням цих факторів серед юридичних наук розрізняють: загальнотеоретичні, історичні, галузеві, порівняльно-правові, прикладні.Наука конституційного права України має своїм предметом вивчення галузі конституційного права України. Вона розкриває наявні даній галузі закономірності, формує основні поняття і категорії, якими оперує діюче законодавство, аналізує функції і роль конституційно-правових інститутів. Наука конституційного права України вивчає не тільки конституційні правові норми і інститути, але й процеси, пов’язані з їх реалізацією. Тому до її предмету відносяться і конституційно-правові відносини. Вона виявляє ефективність дії відповідних правових норм, розробляє рекомендації по її підвищенню.
З цією ціллю наука конституційного права України вивчає діяльність державних органів, форми їх взаємодії.
Предметом вивчення даної науки є уся сфера суспільних відносин, які підлягають державно-правовому регулюванню.
На основі їх аналізу наука повинна давати теоретичні обґрунтування необхідних меж їх регулювання з тим, щоб воно відповідало потребам та реаліям життя, не залишаючи без правового впливу ті суспільні відносини, які цього потребують. Виходячи із змісту предмету галузі, особливостей, які складають його суспільні відносини, визначається характер основних теоретичних концепцій науки конституційного права України.
До них відносяться такі глобальні теоретичні проблеми, як проблеми народного представництва, суті державного, національного і народного суверенітету, автономії, в цілому форм державного і територіального устрою.
Важливе місце займає дослідження проблем правового статусу особи, прав людини і громадянина, взаємного зв’язку держави і особи, конституційних основ організації громадянського суспільства, а також теоретичні висновки, пов’язані з пізнанням систем державної влади і місцевого самоврядування, принципу розподілу влад тощо.Вивчення вказаних вище проблем складає предмет науки, а самі висновки та теоретичні положення - її зміст. Наука виявляє та теоретично обґрунтовує закладені в нормативно-правових актах концепції, основні поняття та розкриває існуючі між ними взаємозв’язки.
Наука не могла б у повній мірі виконувати свої задачі, якщо б вона не мала джерелом наукового пізнання практику, ті процеси, які відбуваються у житті на основі дії конституційно-правових норм та інститутів. Тому у якості джерел науки виступає й конкретна практична діяльність державних органів,
усіх суб’єктів конституційно-правових відносин, яка здійснюється на базі конституційно-правових норм.
Для загальної характеристики науки конституційного права України важливе значення має питання про використання нею методів наукового пізнання.
До яких відносяться: історичний, порівняльно-правовий (компаративний), системний, конкретно-соціологічний тощо.
Історичний метод - наука вивчає усі конституційно-правові інститути в історичному розвитку, виявляючи їх зв’язок з суспільними процесами, оцінюючи реальність їх впливу на цінності усієї суспільної структури. (Конституційне право України вивчає історію розвитку конституції, її поточного конституційно-правового законодавства).
Порівняльно-правовий (компаративний) - полягає в порівняльному аналізі конституційно-правових норм різноманітних держав, регулюючих однорідні сфери суспільних відносин. Це важливий інструмент у використанні позитивного досвіду, накопиченого в даній області, вивченні найбільш ефективних моделей державно-правового регулювання.
В наукових дослідженнях необхідним є системний підхід до об’єктів, які складають предмет вивчення.
Вище ми говорили про те, що наука конституційного права України розглядає саму галузь як систему, виявляє її структуру, визначає елементи які складають, їх співвідношення, лінії взаємозв’язків, аналізується і система кожного державно-правового інституту.
Велика увага приділяється визначенню місця конституційного права України в системі національного права, співвідношенню цієї галузі з іншими галузями. Це сприяє правильному визначенню конституційно-правових відносин від інших відносин, полегшує правозастосовчу діяльність.
Статистичний метод - допомагає виявити ефективність конституційного права України, визначати їх вплив на суспільні процеси. Кількісний фактор - це важливий показник реальності демократичних інститутів, які закріплюють конституційно-правові норми. Тому наука конституційного права України аналізує статистичні дані, які стосуються усіх сфер, які регулюються однойменною галуззю суспільних відносин, і на їх підставі робить висновки. Так, науковий інтерес мають дані про участь виборців у виборах, рівень їх активності, кількісні показники про форми зв’язків депутатів з виборцями.
Опрацьовуючи дані такого роду, наука обґрунтовує систему правових, політичних і організаційних заходів, які сприяють подоланню негативних явищ, що знижують потенціал, закладений в демократичних по формі правових приписах.
Метод конкретно-соціологічних досліджень використовується наукою конституційного права України для вивчення тої соціальної і політичної сфери, в якій відбувається реалізація конституційно-правових норм. При цьому виявляються умови, які впливають на розвиток суспільної свідомості, формування суспільної думки відносно конституційного права України.
Крім того, в задачу науки конституційного права України входить і обробка результатів експериментів, які стосуються сфери конституційно- правових відносин.
Розглянувши та проаналізувавши основні тенденції розвитку галузі конституційного права України, можна визначити наступні напрямки його розвитку:
1/ правове забезпечення справжнього суверенітету України, становлення її як самостійної незалежної держави;
2/ деідеологізація конституційного і в цілому державно-правового законодавства.
В Конституції закріплюється, що ніяка ідеологія не може встановлюватися в якості державної або обов’язкової. Конституційно закріплений принцип багатопартійності;3/ гуманізація усіх конституційно-правових інститутів. Права і свободи людини і громадянина затверджуються як вища цінність, в основу покладається концепція пріоритету інтересів особистості, взаємної відповідальності держави і особистості;
4/ реалізація принципу розподілу влади. Виражається у визнанні цього принципу у якості однієї з основ конституційного устрою, у тих численних положеннях Конституції, які закріпили систему і компетенцію державних органів, принципи розподілу між ними повноважень;
5/ перехід до ринкової системи господарювання, до ринкових відносин в економіці. Конституційно закріплені різноманітні форми власності, рівний захист зі сторони держави усіх цих форм;
6/ формування правової держави.
Важливим елементом структури конституційного права є його інститути (загальні, головні, початкові). Суттєвим елементом конституційного права є його норми (норми-принципи, установчі, регулятивні, охоронні, матеріальні і процесуальні).
Найбільш динамічними суб’єктами конституційного права є державні органи (глава держави, парламент, уряд, вищі суди і органи місцевого самоврядування). Серед суб’єктів конституційного права слід виділити фізичних осіб (депутати, виборці, громадяни, іноземці, особи без громадянства, політичні партії і громадські об’єднання).
Головним джерелом конституційного права є конституція, конституційні закони і інші нормативно-правові акти.
В свою чергу, наука конституційного права:
- є єдиною юридичною галузевою наукою;
- тісно пов’язана з іншими юридичними науками - загальнотеоретичною, історичною і галузевими;
- має свої специфічні методи дослідження (порівняльно-правовий (компаративний) метод, системний і структурно-функціональний методи).
До предмету вивчення науки конституційного права входять відносини, безпосередньо пов’язані з економічною і політичною організацією суспільства; відносини, що виникають у процесі встановлення і функціонування публічних, державних інститутів і відображують територіальну організацію держави; відносини, що характеризують основи взаємозв’язків держави та особи.