Соціальні функції конфліктів

Для пояснення функцій соціального конфлікту слід звернутися перш за все до самого поняття «функція». У суспільних науках функ­ція (від лат. functio — здійснення, виконання) означає значення і роль, яку певний соціальний інститут або приватний соціальний процес виконує щодо потреб соціальної системи більш високого рівня орга­нізації або інтересів її складових, соціальних груп і індивідів.

Розрізняють явні і латентні (приховані) функції конфлікту. Явні функції конфлікту характеризуються тим, що його наслідки збігають­ся з метою, яка проголошувалася і переслідувалася опонентами кон­флікту. Латентні функції конфлікту — такі, коли його наслідки вияв­ляються лише з часом і які певною мірою відрізняються від намірів, раніше проголошених учасниками конфлікту. Латентні функції можуть виражатися також у тому, що його наслідки взагалі можуть виявитися несподіваними і такими, що не відповідають цілям учасників конфлік­ту. Явні і латентні функції конфлікту можуть бути як негативними, так і позитивними, тобто вони можуть мати подвійний характер — будь- який конфлікт виконує як конструктивну, так і деструктивну функцію.

До конструктивних функцій конфліктів відносно основних учас­ників можна віднести: усунення повністю або частково протиріччя, що виникає через недосконалість організації діяльності, помилок управління, окремих працівників тощо, конфлікт висвітлює невирі- шені питання, факти недостатньої діловитості і порядності; дозволяє глибоко оцінити індивідуально-психологічні особливості людей, що беруть участь у ньому, тестує ціннісні орієнтації людини, відносну силу її мотивів, спрямованих на діяльність, на себе тощо, виявляє психологічну стійкість до стресових чинників складної ситуації; до­зволяє послабити психологічне напруження — реакцію учасників на конфлікт, конфліктна взаємодія знімає у людини емоційне напружен­ня, приводить до подальшого зниження інтенсивності негативних емоцій; служить джерелом розвитку особистості, міжособових від­носин — розширює сферу і способи взаємодії людини з оточуючими, дає новий соціальний досвід розв’язання складних ситуацій; може поліпшити якість індивідуальної діяльності; при відстоюванні спра­ведливих цілей у конфлікті опонент підвищує свій авторитет у ото­чуючих; засіб самоутвердження особи, формування активної позиції у взаємодії з оточуючими може бути визначений як конфлікт станов­лення, самоутвердження, соціалізації.

Конструктивні функції конфліктів відносно соціуму полягають у такому: конфлікт виступає засобом активації соціального життя групи або суспільства, підтримує соціальну активність людей, спри­яє запобігання застою, служить джерелом розвитку; вказує на неви- рішені проблеми в діяльності групи, може виступати інструментом превентивного припинення несумлінної поведінки, за допомогою конфлікту керівник або група можуть регулювати поведінку окремих осіб; зондує громадську думку, колективні настрої, соціальні уста­новки, актуалізує гуманістичні цінності; може сприяти створенню нових, більш сприятливих, умов, до яких легше адаптуються члени колективу; здатний виконувати функцію об’єднання групи перед зо­внішніми труднощами (К. Кемпбелл) — група набуває якісно нового стану; сприяє пошуку продуктивних вирішень проблем у колективах, орієнтованих на наочно-пізнавальну діяльність; оптимізує міжособо- ві відносини, може сприятливо впливати на взаємостосунки в колек­тиві, встановлення більш доброзичливої обстановки, що відбуваєть­ся майже в кожному другому конфлікті.

Деструктивна функція конфлікту відносно основних його учас­ників виявляється в такому: виражена негативна дія на психічний стан його учасників; психічне і фізичне насильство (велика кількість умис­них вбивств — наслідки ескалації конфліктів); супроводжується стресом, різко зростає вірогідність захворювань, особливо серцево- судинних, а також хронічних порушень функціонування шлунково- кишкового тракту; виснаження особових ресурсів — матеріальних, духовних і життєвих сил у результаті конфлікту; деструкція системи міжособових відносин, що склалися між суб’єктами взаємодії до його початку, неприязнь і ворожість до іншої сторони, що виявляєть­ся в порушенні взаємних зв’язків, які склалися до конфлікту; формує негативний образ іншого — «образ ворога», який сприяє створенню негативної установки відносно опонента, готовності діяти на шкоду йому; негативне віддзеркалення на ефективності діяльності опонен­тів — менше уваги приділяється якості роботи, після конфлікту опо­ненти також не завжди можуть працювати продуктивно; закріплює в соціальному досвіді насильницькі способи розв’язання проблем — перемога за допомогою насильства може стати звичною практикою в подібних ситуаціях соціальної взаємодії; негативний вплив на роз­виток особи — може сприяти формуванню у людини невіри в спра­ведливість, переконаність, що сильний завжди правий, думки про те, що в конкретному колективі нічого нового запровадити не вдасться.

Деструктивна функція конфлікту щодо соціуму знаходить своє від­дзеркалення в такому: супроводжується руйнуванням традицій спілку­вання, взаємозв’язків у колективі, організації; може негативно вплину­ти на взаємини в колективі і на його соціально-психологічний клімат; ослаблення ціннісно-орієнтаційної єдності групи, зниження групової згуртованості; «деіндивідуалізація» взаємного сприйняття сторін кон­флікту, сприйняття один одного за принципом «Ми — Вони»; погір­шення якості спільної діяльності колективу відбувається, коли конфлікт повільно затухає, своїх цілей домігся опонент, який не мав рації, кон­флікт виявився тривалим тощо; формує установку на прийнятність насильницьких дій — успіх використання насильства у відстоюванні інтересів групи формує її переконаність у необхідності його викорис­тання; може сприяти деструктивному лідерству в колективі того, хто здатний відігравати таку роль тільки в конфліктній ситуації.

2.5.