Поняття посередництва в конфлікті

Посередництво - це процес, у якому «третя сторона» (посередник) допомагає сторонам спірної (конфліктної) ситуа­ції провести переговори, спрямовані на досягнення взаємо­прийнятного рішення.

Посередник (медіатор) стимулює конструктивне обгово­рення спірних питань і сприяє порозумінню сторін передусім через упровадження певних процедурних правил, формування порядку денного переговорів, впливу на психологічну атмосфе­ру, в якій відбуваються переговори. Посередництво є творчим процесом. Велику роль тут відіграють інтуїція, досвід, особис­тість посередника, що мають допомогти йому обрати тактику дій, яка буде адекватною: 1) специфіці конфлікту; 2) стилям по­ведінки в конфлікті й на переговорах сторін конфлікту; 3) ці­лям посередництва. Успішний посередник - це тверезий реа­ліст, котрий, як підкреслюється у працях зарубіжних авторів, не ставить своєю метою досягнення «справедливого» або «най­кращого» рішення конфлікту, а прагне прийнятного для сторін врегулювання спірного питання. При цьому досягнення згоди розглядається як поетапний процес, зумовлений з’ясуванням певної спільності та взаємозв’язку інтересів сторін, зростанням їхньої взаємної довіри й готовності до спільного пошуку зба­лансованого вирішення конфлікту. Як правило, посередник на­магається стримати ескалацію конфлікту, але в окремих випад­ках може допускати тимчасове загострення у відносинах сторін

із метою продемонструвати їм непродуктивність обраної ними тактики ведення переговорів.

Щоб зрозуміти місце посередництва серед інших форм за­лучення третьої сторони до вирішення конфлікту, слід згада­ти, які ще форми існують. Як правило, їх розміщують у послі­довності від тих, за яких самі сторони приймають рішення, до тих, де це рішення передається третій стороні. Таким чи­ном, ми отримуємо послідовність: фасилітація - медіація - медіація-арбітрація — арбітрація - міні-суд - приватне правосуддя (private court system) - суд.

Фасилітація - організація в групі процесу колективного розв’язання проблем. Практика запрошення фасилітатора для проведення зборів поширена в США. В Україні фасилітація як особливий вид професійної діяльності не набула поширення, хоча існують сфери, де застосування є перспективним (напри­клад, проведення зборів акціонерів). Функцію фасилітатора - тобто людини, яка організовує групове дослідження проблеми, її обговорення, висунення, фіксацію й оцінку різних способів її розв’язання, забезпечує активну і рівноправну участь усіх чле­нів групи в процесі пошуку рішення, - може виконати й один із членів групи, який має навички конструктивного управління роботою групи.

Медіація - процес, де незалежна третя особа допомагає сторонам дійти згоди. Це добровільна, неформальна і гнучка процедура. Її перевагою є конфіденційність, а також те, що сторони конфлікту спілкуються безпосередньо, а не через своїх представників (адвокатів, юрисконсультів) і, таким чи­ном, не втрачають контролю над процесом. До переваг медіа­ції відносять також рівноправність сторін і те, що вона може заощаджувати час і гроші сторін (порівняно з судовою про­цедурою). Існують різні моделі медіації. За найбільш м’якими моделями посередник переважно слідкує за процедурою, не прагне сам дослідити ситуацію і, звичайно, не вносить влас­них пропозицій щодо шляхів урегулювання. В інших моделях посередник спільно зі сторонами досліджує факти, підштов­хує сторони до аналізу фактів і можливих шляхів розв’язан­ня конфлікту, використовує засоби тиску або заохочення сто­рін до прийняття запропонованого ним рішення. Водночас

прийняття рішення залишається прерогативою сторін. Також посередник може бути більше орієнтований на вирішення проблеми і досягнення домовленості або на поліпшення (від­новлення) відносин між конфліктантами.

Поняття фасилітації і медіації досить близькі, але між ними є певні відмінності: 1) мета - медіація спрямована на досягнен­ня згоди між сторонами, фасилітація - на пошуки найкращого рішення; 2) характер відносин - медіація застосовується у си­туації спору, суперництва, ворожості, для початку фасилітації потрібна проблема, а незгоди може й не бути; 3) процедура - медіація вимагає конфіденційності, фасилітація - ні; 4) про фа- силітацію говорять здебільшого тоді, коли мають справу з гру­пою з трьох і більше осіб.

Медіація-арбітрація - процедура, подібна до медіації. Особливістю є те, що питання, що їх сторони не узгодили в про­цесі переговорів, передаються на розгляд посередникові (арбі­тру), який приймає остаточне рішення. За цією процедурою в деяких країнах вирішуються колективні трудові спори. У США застосовують два різновиди медіації-арбітрації: 1) функцію ар­бітра виконує посередник, який проводив медіацію; 2) функцію арбітра виконує інша особа, яка не брала участі в медіації.

Арбітрація - сторони домовляються про незалежного арбітра, якому надається право після вивчення документів і вислуховування сторін прийняти рішення щодо предмета спору. В українському законодавстві подібна процедура пе­редбачена як один з етапів вирішення колективних трудових спорів. Рішення арбітра є обов’язковими або необов’язковими для сторін, залежно від їхньої попередньої домовленості. Якщо рішення є необов’язковим і одна зі сторін відмовилася його виконувати, можливе звернення до суду або інші перед­бачені законодавством дії (оголошення страйку). Недоліком арбітрації в нечітко регламентованих законом ситуаціях вва­жають схильність арбітрів до прийняття «усередненого» рі­шення, рівновіддаленого від вимог кожної зі сторін. Це при­звело до так званого «ефекту задубіння» (chilling effect), що виявляється у прагненні сторін займати крайні позиції і не­похитно наполягати на своїх екстремальних вимогах, очікую­чи, що арбітр як компроміс вибере середню між їхніми ви­могами позицію. З метою подолання цієї ситуації К. Стівенс

запропонував процедуру «арбітраж на основі останньої про­позиції». За цією процедурою, якщо сторони не можуть дійти згоди, від них вимагається надати арбітрові свою найбільш збалансовану пропозицію, що має враховувати інтереси іншої сторони. Арбітр має вибрати одну з цих пропозицій. Інші рі­шення заборонені. Ця процедура створює ситуацію ризику, яка стимулює сторони досягти домовленостей у процесі пере­говорів.

Арбітрація подібна до суду в тому сенсі, що є зверненням до зовнішньої інстанції за зобов’язувальним рішенням. Однак, на відміну від судді, арбітр може й не мати юридичної освіти. Як і медіатор, арбітр не виносить вироку щодо винності або не­винності, тоді як суддя це робить у багатьох випадках.

Міні-суд - спосіб вирішення комерційних спорів, що по­лягає у залученні до процесу керівників і юристів корпорацій та третьої сторони, яка організує процедуру і головує на слу­ханнях. Він може відбутися лише за взаємної згоди сторін, по­рядок слухання визначається письмовою домовленістю сто­рін. Юрисконсульти сторін готують обґрунтування позицій своїх клієнтів. У присутності керівників корпорацій і сторон­нього консультанта сторони обмінюються інформацією. Після цього керівники мають спробувати в дусі домовленостей до­брої волі врегулювати спірні питання або частину цих питань. Якщо домовленості не досягнуто, нейтральний консультант висловлює й обґрунтовує свою думку про імовірне рішення суду, якщо справу буде туди передано. Після цього керівники роблять ще одну спробу врегулювати справу. Якщо це вдаєть­ся, консультант пропонує рекомендації щодо оформлення ми­рової угоди. Якщо угоди не досягнуто, кожна зі сторін має право вийти з процедури міні-суду і вдатися до інших спосо­бів вирішення конфлікту. Процедура міні-суду конфіденційна, роботу консультанта оплачують порівну сторони.

Приватне правосуддя - специфічно американська форма, яка застосовується тоді, коли сторони зацікавлені у збереженні конфіденційності або не мають часу чекати на судовий розгляд. Сторони домовляються про оплату роботи досвідченого судді, зазвичай пенсіонера, і про визнання його вердикту. Цю проце­дуру називають також «приватною судовою системою».

Суд - державний орган здійснення правосуддя, в якому процес розгляду справи, правила доведення правоти сторона­ми є суворо регламентованими.

Третейський суд - суд, обраний самими сторонами для розгляду і вирішення цивільно-правового спору між ними. Рішення такого суду сторони виконують добровільно, але при ухилянні від виконання можуть бути застосовані примусові заходи.

Порівнюючи посередництво з судовою формою вирішення конфлікту, вказують на такі його переваги:

- менші матеріальні затрати сторін - орієнтовно вдвічі менші, ніж судові. За деякими даними, у США у справах на суму менше ніж 10 тис. доларів одна лише оплата по­слуг адвоката становить приблизно таку саму суму [131, с. 92];

- швидкість урегулювання спірних питань (дні або міся­ці, а не роки, як це можливо в судовій системі);

- збереження конфіденційності. Це може мати велике зна­чення у деяких видах конфліктів (сімейних, комерцій­них). Слухання не супроводжуються протоколюванням; записи, які робить посередник, знищуються після закін­чення слухань. На засіданнях присутні лише ті учасники, що офіційно включені до процедури. Вся інформація, яка стає відомою в процесі медіації, є закритою і не по­винна розголошуватися. Певні гарантії дотримання кон­фіденційності закріплено законодавством США й дея­ких європейських країн;

- контроль сторін над процедурою і результатом. Якщо в суді розгляд справи відбувається'відповідно до певних процесуальних правил і його результат суттєво залежить від кваліфікації і майстерності адвоката, від суддів, то в процесі примирення сторони беруть активну участь, певні рішення приймаються або не приймаються тільки за обопільної згоди сторін.

Посередництво може бути формальною роллю третьої сто­рони, яка здійснюється на певних законних підставах (ліцензу­вання, внесення особи до затвердженого державним органом

списку посередників тощо), і неформальною, коли посередник діє неофіційно. Також посередник може бути запрошений (од­нією або всіма сторонами) або діяти з власної ініціативи чи за вимогою закону.

6.2.