РОЛЬ РОСЛИННОГО ПОКРИВУ У ҐРУНТОУТВОРЮВАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

Первинне вивітрювання корінної породи і вторинна зміна ґрунтового профілю внаслідок опідзолення, латеризації і кальцинації впливають передусім на неорганічний склад ґрунту. Водночас важливі властивості ґрунту, такі, як вміст у ньому перегною і доступність азоту і фосфору, визначаються, головним чином, рослинним покривом, його фітомеліо- ративною дією.

В основу загальної теорії фітомеліорації, яку розробив український вчений Ю.П. Бяллович, покладене біогеоценотичне поняття природної перетворювальної функції рослинності. Зазначимо, що перетворюваль­на функція нероздільно пов’язана з іншою — продукційною природною функцією рослинності, тобто створенням первинної органічної продукції, якою розпочинається кормовий ланцюг. Перетворення, зумовлені фіто­ценозом, визначаються передусім морфологічними і фізіологічними особ­ливостями його видів — едифікаторів, тобто будівельників (рис.3.31).

Рис. 3.31. Едафічна сітка (класифікаційна схема) Грунтових місцезростань.

Особливо помітний ґрунтоутворювальний процес у місцях, де недавно відбулося оголення материнської породи. Р. Ріклефс (1979) наводить приклад вивчення одним з перших американських екологів Генрі Ко­улзом у 1899 р. рослинності дюн льодовикового походження. На одній з перших стадій піски заселяє піщаний очерет (рід Ammophila), який за допомогою розгалужених кореневищ вбирає поживні речовини в під­ніжжі дюни. Рослини, які розростаються, стабілізують дюну і за їх раху­нок на її поверхні починає накопичуватися органічний детрит (нежива частково мінералізована органічна речовина). Постійно збільшуючи вміст перегною в піску, рослинність дюн сприяє утворенню справжнього ґрун­ту. Перших 100 років у рослинному угрупованні дюн переважають трав’яні рослини і чагарники. Потім тут з’являється сосна, яку через 150- 200 років швидко заміщує дуб бархатний.

Ось як описує фактори ґрунтоутворення П.С. Погребняк (1968), підкреслюючи при цьому роль ризосфери. Подібно як у наземному сере­довищі (атмосфері) дерева створюють значну поверхню асимілюючих органів, розвивають крону з галуззям і листям, які вбирають вуглекис­лий газ і сонячну енергію, в ґрунті (ризосфері) вони створюють широко- розвинені підземні органи — кореневі системи (рис.3.32), серед важ­ливих функцій яких такі:

Рис. 3.32. Розміщення кореневої системи:

1 — клена татарського; 2 — ясена; 3 — дуба в грунтовому профілі одного із листяних лісів лісостепової зони.

1. За допомогою коріння рослини, особливо такі крупні, як дерева, закріплюються в ґрунті, що забезпечує їх механічну стійкість, без якої вони були б повалені першим же вітровим натиском.

2. Тісно пов’язані з ґрунтом, дерева розвивають у ньому велике і мале коріння. Дрібне коріння, головним чином всмоктуючі і ростові закінчення, забирає вологу з ґрунту з розчиненими в ній поживними речовинами.

3. В корінні відбуваються важливі процеси хемосинтезу, в ньому за­кладаються запаси поживних речовин. Вони — джерело кореневого тис­ку, який сприяє подачі води в стовбур і крону.

4. За допомогою екзоосмосу (зовнішнього ґрунтового) коріння виділяє у ґрунт велику кількість вуглеводів, органічних кислот, азотомістких органічних речовин, які відіграють важливу роль поживного і енерге­тичного середовища для ґрунтових мікробів. У зоні кореневих виділень утворюється “мікробна ризосфера”, де нагромаджується до 90-95% ґрун­тових мікробів. Кореневі виділення і мертві рештки трав’яних рослин і мікробів, у тому числі дрібні корінчики деревних рослин, утворюють одне з важливих джерел мінерального живлення рослин і ґрунтового гуму­су.

5. Коріння активно збагачує ґрунт елементами живлення, забираючи їх з глибоких горизонтів і материнських порід. Ці елементи надходять із коріння в листя, з яким падають на землю, збагачуючи її азотом, загаль­ними елементами живлення і органічною речовиною. Під впливом рос­линності кругообіг речовин прискорюється і розширюється.

2.5.