ДОСЛІДЖЕННЯ БІОЦЕНОЗІВ

Вперше ідею біологічної системи вищого рівня сформулював у 1877 р. німецький зоолог К.Мебіус, який вивчав колонії молюсків. Для таких систем він запропонував назву біоценоз. Це поняття тлумачилось як угруповання організмів з певним видовим складом і стосунками між ними та середовищем, що їх оточувало.

Дослідження водних угруповань, зокрема морських, випередили дослідження угруповань суші. Однак ці дослідження не набули знач­ного поширення. Зокрема, було з’ясовано зональність водних рослин і дано визначення окремим екологічним групам, таким, як планктон (Ген­сек, 1887), бентос і нектон (Геккель, 1890). Екологічне бачення лімно­логічних досліджень висвітлив у 1887 р. Форбес у своїй праці “Мікро­космос озера”.

Початок XX ст. пов’язаний з біоценотичними дослідженнями суші. Перші порівняння біоценотичних понять щодо звірів робить Ф.Даль (1903-1908). Водночас три американських дослідники — Клементс (1905-1918), Адамс (1905-1915) і Шелфорд (1907-1913) — розробля­ють основи та методи досліджень угруповань, поширених у Північній Америці.

Динамічний образ екологічного господарства біоценозу створив Ч.Ел- тон (1927) у своїй книжці “Екологія тварин”. У ній викладені основи організації екологічних угруповань на підставі кормових ланцюгів і кормової мережі, а також подано концепцію піраміди чисельності.

Ця праця мала вирішальне значення для розвитоку екології остан­нього періоду. Російський вчений И.М. Беклемішев (1931, 1951) розро­бив теоретичні методи організації й аналізу біоценологічних досліджень. У працях німецького вченого В. Тішлера (1955-1971) подані основи класифікації біоценозів суші, а також проблеми розвитку зооценології зі загальними поглядами на методику досліджень місцевості й оцінки чисельності фауни.

Цікаві досліджененя в галузі екологічної паразитології (Чеснова, 1970), які розвивалися в межах пошуку методів боротьби із заразними хворобами, що переносяться тваринами на людей або свійських тварин.

1.1. Мечніковим (1845-1916) організував у 1886 р. першу в Росії бакте­ріологічну станцію, яка відіграла велику роль у боротьбі з інфекційними хворобами, зокрема, зі сказом, висипним тифом, чумою і холерою. М.Ф.Гамалія заклав основи вчення про бактеріофаги — віруси, які спричиняють розчинення (бактероліз) деяких бактерій.

Російський вчений Є.М.Павловський (1937) опрацював концепцію паразитоценозу, яка обіймає мережу зв’язків паразита з біоценотичними системами, його розміщення в окремих компонентах біоценозу, а також умови проникнення в людську популяцію чи популяцію свійських тва­рин. Результати екопаразитичних досліджень дали змогу ліквідувати або обмежити зараження багатьма шкідливими хворобами.

Дослідження екології озер приносять перші опрацювання енергетич­ного бюджету цілої складної екосистеми (Юдай, 1940), а також тро­фічно-динамічної концепції екологічних зв’язків в сфері водних біоце­нозів. Тим часом А.Тінеманн (1942) формує основи біоценології на підставі результатів своїх гідробіологічних досліджень.

В останні десятиліття до екологічних досліджень над біоценозами прилучаються загальні енергетичні методи, які по-новому розкривають суть структури угруповання, а також роль окремих елементів біоценозу. Великий внесок у розвиток цієї ділянки екології зробили Кларк (1965), Мак-Фадієн (1963), Філіпсон (1969), Голлей (1960), Петрусевич (1967). Дослідження продуктивності і екологічної врожайності стало головним у біоценотичній проблематиці, яка розвивається з 1964 р. Міжнародною Біологічною Програмою (МБП).

Існує велика схожість між біоценологією та фітосоціологією, назва­ною так Я.Пачоським (1925). Цього дослідника за його значний внесок у науку Польщі, Росії й України одночасно називають польським, російським і українським вченим. Фітосоціологія досліджує склад і струк­туру рослинних угруповань з урахуванням географічних і історичних чинників. Ця назва дисципліни походить з географії рослин початку XIX ст. Методики досліджень розроблялися в 20-х роках швейцарським фітоценологом І. Браун-Бланке, датським К.Раункієром, шведським Г.Дю Рісом, американським Ф.Клементсом, російськими В.В.Альохіним, В.М.Раменським. І фітосоціологія, завдяки працям В.М.Сукачова, ви­росла в окрему наукову дисципліну — біогеоценологію.

2.7.