5. Висновки до розділу наук про людину

Науки про людину, з великим інтервалом у часі, пішли слідами наук природничих, звернувши на дорогу, яка, в певних аспектах, була паралельна дорозі, що по ній просувалися ці останні.

Інтерес до відношень через структуральні методи досліджень, які зберегли свою силу, хоч і втратили посередницьку роль, постійне перетікання через інтердисциплінарні межі, пильна увага до дискретного та повсякденного (внаслідок занепаду великих абсолютистських перспектив). Численні спільні точки свідчать, попри специфічні відмінності, про тісну спорідненість у еволюції ідей, які лежать у основі розвитку та активності наук про людину.

Ця спорідненість проступає ще очевидніше в лінґвістичному полі, на яке ми збираємося перейти. /440/