6. Висновки

Поновлюючи зв’язок із феноменологічним натхненням, скажімо, Мерло-Понті або з аналізом Гайдеґера, сучасна естетика з новим інтересом придивляється до живопису, до картини, до нетривкого чуда, що іноді наближає нас до невидимого, «освітлює /595/ яскравим сяйвом найглибші западини нашого буття» (Мішель Анрі).

Крім того, як нам не підкреслити спорідненість естетичного і наукового пошуку? Як не встановити паралель між еволюцією мистецтва та естетики і розвитком математики або навіть фізики? Справді-бо, мистецтво, як і математика, поступово перетворюється на все абстрактнішу й абстрактнішу мову, спрямовуючи свою увагу більше на структури, ніж на самі об’єкти. Цей феномен особливо впадає в око, коли ми дивимося на картину Кандинського, але цю спорідненість можна виявити і в музиці, і в скульптурі, навіть у архітектурі — число прикладів можна багаторазово побільшити. Має свої аналогії мистецтво і з проблемами, які виникають при аналізі мови.

В мистецтві, як і в науці, ми спостерігаємо однаковий інтерес до складного, нереґулярного, випадкового тощо. Наприклад, унаслідок зникнення поняття твору як упорядкованої сукупності сферу мистецтва заполонила невпорядкованість.

Ці переміни в мистецтві та в естетиці відбулися (передусім у тому, що стосується абстракції) водночас із аналогічними перемінами в математиці, хоча дійові особи, можливо, цього й не усвідомлювали: отже, тут ми виявляємо один рух, який виходить із глибин і думки, й культури. Наука й мистецтво взаємопов’язані, в них одні турботи й одні тривоги, й вони проявляють однакову силу духу.