Технічна раціональність як ефективність

Раціональність технології. Говорячи про особливості технології як діяльності, звернемо увагу на її алгоритмічність, а звідси - на її раціональність^[38]. І це незважаючи на розмаїтість у спектрі людської діяльності різних “технік” митецького виконання дій - техніки живопису, техніки гри на роялі, техніки боксу і под.

Технологічна діяльність алгоритмічна в тому розумінні, що кожен її крок суворо певним чином детермінований попередніми кроками. Як відомо, алгоритмом називають сувору послідовність дій, виконання яких приводить до певного (запланованого) результату, чи то є послідовність арифметичних дій, наприклад, при обчисленні квадратного кореня (“ручним” способом) або послідовність дій з виробництва, наприклад, бензину з нафти або будь-якої іншої хімічної речовини. Найважливішими особливостями алгоритму є суворість і стійкість послідовності виконуваних операцій, що гарантують одержання запланованого результату, причому саме такого, а не іншого. Ці особливості технологічної (доцільної, алгоритмічної) діяльності і вказують на її раціональність.

Найчастіше поняття “раціональність” використовують стосовно доцільної діяльності людини, хоча в загальному випадку раціональність як особливий системний феномен являє собою як систему ознак світу (або об'єкта), так і систему особливих норм діяльності з його освоєння. Раціональність, раціональне зазвичай протиставляють ірраціональному (тобто містиці, чудесам, надприродному, трансцендентності і под.) - тому, що не можна обґрунтувати (або хоча б виправдати) ні теоретично, ні логічно. Раціональне також протиставляють емпіричному. Взагалі, у сфері ірраціонального і стихійної емпірії відсутні не тільки обґрунтування, але й рефлексія (яка особливо важлива для справжньої раціональності), а також будь-який контроль розумом.

Отже, справжня раціональність - це особливий спосіб бачення світу, специфічний спосіб його освоєння з пріоритетом рефлексуючого, “контролюючого” розуму, на противагу ірраціональному, стихійній емпірії та стихії почуттів, їхньої нез'ясовності, у тому числі й внаслідок своєї релятивності та суб'єктивності. Тут мають на увазі «превосходство понятий над чувственными образами, умозрений над впечатлениями и мнениями, дедукции над индукцией, рефлексии над обыденным сознанием» [6].

Зазвичай діяльність розглядають як цілеспрямовану активність, що завершується деяким результатом. Коли ж результат відповідає поставленій меті, то цілком природно дану діяльність називати раціональною. У технології ж (технологічній діяльності) кінцевий продукт суворо детермінований метою та алгоритмічною послідовністю кроків-дій. Тим самим, раціональність іманентно властива технологічній діяльності, вона є принциповою характеристикою будь-якої технології. Покроковий, алгоритмічний опис цієї діяльності (можливо, і науковою мовою) приводить до технологічного знання про процес виробництва певного продукту.

Початковий щабель раціонального узагальнення в ремісничій техніці в окремих її галузях зазвичай пов'язують з необхідністю навчання в рамках кожного окремого виду ремісничої технології. Такого роду довідники і посібники для навчання ще не були суворо науковими, але вже виходили за межі міфологічної картини світу. У суспільстві усвідомлювалася необхідність створення системи регулярного навчання ремеслу. Наприклад, фундаментальна праця німецького вченого й інженера Георгія Агріколи "Про гірничу справу і металургію у дванадцятьох книгах" (1556 р.) була, по суті, першою виробничо-технічною енциклопедією і містила в собі практичні відомості й рецепти, почерпнуті в ремісників, а також з власної багатогранної інженерної практики, - відомості і рецепти, що відносяться до виробництва металів і сплавів, до питань розвідки і видобутку корисних копалин і багато чого іншого. До жанру технічної літератури більш пізнього часу можуть бути віднесені "театри машин" і "театри млинів" (наприклад, "Загальний театр машин" Якоба Лейпольда в дев'ятьох томах).

Подальший розвиток раціоналізації технічної діяльності міг іти вже тільки шляхом наукового узагальнення.

Якість знання, що дозволяє діяти ефективно - досягати мети з найменшими витратами сил і засобів, є основою як його раціональності, так і раціональності, пов'язаної з ним діяльності у відповідній сфері. Раціональність у традиційному розумінні виражає ідею "зробленості" речі, явища, їхнього "прихованого схематизму" - як говорив Ф. Бекон. Таке розуміння раціональності походить від античної ідеї "техне" - митецького штучного перетворення або відтворення (моделювання) дійсності. Завдяки монотеїзму (створення світу за єдиним задумом) і деїзму ця ідея одержала додаткові імпульси, що й забезпечило передумови бурхливого зльоту науково-технічного прогресу західної цивілізації як цивілізації науко- і техногенної.

В цьому плані раціональність збігається з ідеєю ефективності як відповідності обраних цілей до потреб або ціннісних норм (Ц/П); результату до цілей (Р/Ц); результату до витрат ресурсів (Р/В). Інакше кажучи, Р = Е = (Ц/ПхР/ЦхР/В). Перекликання понять не випадкове. Воно свідчить про глибоку фундаментальну спільність управлінських і пізнавальних процесів, що виражається в їхній обумовленості практичною діяльністю. Так само як інтегральним вираженням ефективності є відношення потреб до наявних можливостей і ресурсів, так і інтегральним вираженням ідеї раціональності, раціональної влаштованості сущого є уявлення про ефективну, тобто реалізовану і результативну дію.

Раціональність як ефективність і конструктивність цілеспрямованої діяльності означає, що розумно і раціонально те, що дозволяє досягти мети, причому оптимальними засобами.

7.4.