Саме в ці тридцять років напружених роздумів — 1930 — 1960-і — і почалося наше сьогодні: вони аж ніяк не визначають лише минулі конфігурації, а провіщають найостанніші переміни і навіть злами та розломи.

Вони ескізно накреслюють проблеми та логіку нашої сучасності. Згадувані переміни формуються всупереч позитивізмові та марксизмові, двом панівним ідеологіям. Ця епоха дала також поштовх «спростуванню» очевидних наукових істин, виникненню ідеї «меж» у процесі наукового пізнання (теореми Ґеделя, некласичні логіки, квантова теорія тощо).

Тоді як Едмунд Гусерль ставить діагноз кризи європейського гуманізму, Попер, Реймон Арон, Мерло-Понті ставлять під сумнів марксистські або догматичні тлумачення історичного процесу: К. Попер нападає на історизм, Р. Арон віддає перевагу критичній та плюралістичній філософії історії, М. Мерло-Понті намагається зберегти відкритість діалектики. Має місце критика ідеології (Арон), ранній аналіз бюрократії та тоталітаризму (Касторіадис і Лефор); тобто починається, як ми бачимо, справжня концептуальна «деконструкція». Наукові дослідження вже змітають системи та міфи. Три розглянуті десятиріччя відзначалися не лише партизанськими війнами в царині думки та історикоподібними ілюзіями, вони утворили істинно новаторську епоху.