5. Повернення до духу вчення Маркса?

Ми вже бачили, як гегельянська течія знову виходить на поверхню історії (див. вище, с. 406); так само й Маркс помалу й сором’язливо повертається на арену філософії.

Якщо зникають традиційні орієнтири, то чи можна робити з цього дещо поквапливий висновок про смерть Маркса? Визнати застарілим слід радше марксизм певного виду, отой заклятий «діалектичний матеріалізм» із його арсеналом важких і неоковирних понять...

Але ті проблеми, які привели до марксистської проблематики, нікуди не поділися, вони існують і тепер; аналіз Марксом суспільної еволюції та болячок сучасного світу досі зберігає свою актуальність. Коли почали зникати тоталітарні орієнтації (накреслені самим-таки Марксом), тоді відродився марксизм живий, насичений запитаннями. Тому не слід дивуватися, що на сцені з’являються нові наукові розвідки про Маркса. Так, Жак Дерида, цей мислитель деконструкції (див. вище, с. 236 і далі), добре потрудився над новим прочитанням Маркса, опублікувавши працю «Примари Маркса» (1993 p., видавництво «Ґалілей»). Ідучи всупереч панівній думці («Маркс помер»), він уважно дослухається до голосу Маркса, цього критичного філософа і мораліста.

Отже, ні політичні потрясіння, ні кінець офіційного марксизму не дають нам підстави твердити, що філософія Маркса перестала відігравати будь-яку роль.

6. Висновки

Філософія спроможна тільки описувати свій час, сказав нам уже Геґель. Отож у кінці нашого сторіччя ми маємо філософію, яка розвалюється на шматки, яка втратила свої орієнтири, — це /527/ думка, позбавлена будь-якого проекту. Але водночас, проголосивши смерть суб’єкта, ця філософія замінила об’єкти відношеннями. Рорті і Габермас висунули дію і комунікацію на місце давніх парадигм. Цим вони заявили про свою прихильність до інтерсуб’єктивності. Людина визначається як мовний суб’єкт і як певна дія в межах спільноти. Так само й герменевтика — хіба не виявляє вона інтерес до інструментів формування відношень, до знаків і символів? Таким чином, під певним кутом (бо, не забуваймо, герменевтика віддає перевагу смислу та людині) нам являється нова «епістема», в якій є місце навіть для герменевтики, епістема, що навіює ту думку, яку описує Фуко у «Словах і речах».

Мовний акт і лінґвістична комунікація ведуть звідси прямо в поле етики. Прагматика, в тому вигляді, в якому її визначено вище, і дискусійна діяльність відкривають принципи практичного раціонального розуму (куди входять і правила моралі), як ми побачимо в наступному розділі, присвяченому проблемам етики та політики.