Поняття філософії техніки
Філософія техніки - філософська дисципліна, предметом і завданням якої є філософська рефлексія над технікою, виявлення її природи і закономірностей розвитку. (Про рефлексію вже йшла мова у підрозділіі.3.).
Техніка як галузь людської діяльності здавна привертає до себе увагу філософів. Мислителі Древньої Греції і Риму, епохи Відродження, Нового часу зверталися до розгляду теоретичних і філософських проблем техніки.
У XX ст. проблемами філософського аналізу техніки займалися Фр. Дессауер, Е. Чіммер, А. Дюбуа-Реймон та ін. Великий внесок у розвиток філософії техніки внесли М. Хайдеггер, К. Ясперс, X. Ортега-і-Гассет, М. А. Бердяев, X. Йонас, Л. Мемфорд, Ж. Еллюль та інші філософи.
Термін "філософія техніки" був введений німецьким філософом Ернстом Каппом (1808 - 1896). Його книга "Основи філософії техніки" вийшла в Німеччині в 1877 р. Російський інженер Петро Енгельмейєр (1855 - 1942), один з родоначальників філософії техніки, ще на початку ХХ ст. написав роботи "Теорія творчості" і "Філософія техніки". Він займався технічними проблемами газової і нафтової промисловості і висунув першу програму "філософії техніки" і психології технічної творчості. Відповідно до концепції Енгельмейера, техніка як система машин мае власне існування і специфічні закони існування і розвитку. Ґрунтуючись на ідеях техніцизму[36], Енгельмейер називає людину істотою технічною і пропонуе програму перебудови технічної освіти.
З 1960-х років філософські дослідження техніки набувають статусу самостійної філософської дисципліни. У 1970-і роки була сформульована програма цього напрямку, яка передбачала всебічне дослідження техніки як одного з найважливіших факторів розвитку людського суспільства. На цей час вплив техніки у світі стае воістину всеосяжним. Визначальний вплив техніки відчувають такі соціальні сфери та інститути, як економіка, екологія, наука, політика і т.
д. У XX ст. це принциповим чином змінює соціальний статус техніки, перетворюючи її на фактор, що визначае майбутнє людства. Як відмічав відомий німецький культуролог і філософ О. Шпенглер, «сьогодні техніка не повинна бути витлумачена у термінах знарядь. Важливо не те, як зроблена річ, але те, що можна зробити з нею...»Науково-технічна революція поставила людство перед лицем глобальних проблем. Було б трагедією для світової цивілізації продовжувати подальший спонтанний, непродуманий розвиток техніки. Тому настільки важливо створити нову галузь знання, звернену на дослідження феномену техніки. Необхідний критичний філософський аналіз сформованої ситуації, оцінка результатів технічної діяльності, можливих перспектив її розвитку.
На думку відомого американського філософа X. Сколімовські, «.философия техники является философией нашей культуры. Это философия человека в цивилизации, увидевшей себя в тупике, которой угрожает специализация, раздробленность и распылённость и которая осознаёт, что избрала ложный язык для своего общения с природой» [1].
Що ж таке техніка? Що вона може дати людині, і чого вона позбавляє її? Це - головні питання сучасної філософії техніки. Їхній аналіз здійснюється сьогодні під впливом, принаймні, двох філософських традицій:
- філософії і методології науки (зокрема, аналіз технічного знання) ;
- філософської антропології (морально-етична і культурологічна проблематика техніки, гуманістичні і ціннісні аспекти техніки).
Внаслідок цього проблемне поле філософії техніки є надзвичайно широким: уточнення самого поняття техніки, вивчення її історичного розвитку, розгляд специфіки технічного знання, його взаємозв'язків з фундаментальними науками, мистецтвом, політикою, економікою, пошуки нової концепції взаємодії людини і природи, нової "технічної поведінки" в сучасному світі, питання етики в складному індустріальному світі.
У філософії техніки існує принаймні два різних підходи до дослідження і осмислення техніки, які взаємно доповнюють один одного. Перший базується на традиціях культурології, філософської антропології і соціально-гуманітарного знання, в той час як другий використовує досвід логіко-методологічного (і епістемологічного) дослідження природничого знання. Саме тут полягає спільність філософії техніки і епістемології, філософії техніки і філософії науки. Спільне тут - це, зокрема, галузь техніки як технічного і технологічного знання.
Відмітимо, що означені два підходи пов’язані відповідно з двома шляхами становлення філософії техніки - від гуманітаристики і від методології природознавства. Якщо звернутись до їхніх представників, то в першому випадку назвемо К. Ясперса, М. Хайдеггера, Ж. Еллюля та ін., а в другому - Е. Каппа, П. К. Енгельмейєра, М. Бунге та ін.
6.2.