1. Нове сучасне відкриття науки
Ось уже два десятиріччя видання наукової літератури, призначеної для широкої публіки, бурхливо зростає. Цей дивовижний успіх свідчить про важливий феномен: нове сучасне відкриття науки, реінтеґрованої в культуру.
Зростання кількості наукових журналів можна вважати в цьому плані вельми показовим явищем і знаком автентичних перемін: мало схильна до ідеологій, сучасна епоха віднаходить науку та її проблеми, тривалий час нехтувані масовою публікою, принаймні у Франції. Як розуміти це відродження? Воно пояснюється досить складним поєднанням факторів: потягом читачів до галузі, яка кардинально змінює їхнє середовище; навальним зростанням могутності людини, водночас суб’єкта й об’єкта її досліджень, оскіль-/261/ки вона перебуває в біологічній сфері; розмаїтими змінами в науці, питанням детермінізму, постійним збільшенням числа обізнаної публіки, збільшенням, яке спричинене експансивним розвитком системи освіти та зростанням економічних потреб, — ось скільки взаємопов’язаних причин ведуть до цього відродження.
Протягом першої третини XX сторіччя наука проникає у сфери думки, культури та філософії. Так, у «Творчій еволюції» (1907 р.) Берґсон дає приклад філософської думки, поглибленої здобутками тогочасної біології. Так само намагається він проникнути у сферу квантів та відносності. Проте з тридцятих років настає період певного послаблення. Якщо, наприклад, феноменологія Гусерля зближує науку і філософію, то «повернення до власне речей» часто приводить до невизнання науки: остання є лише вторинним відображенням пережитого досвіду, як стверджує Мерло-Понті у передмові до «Феноменології сприйняття». «Йдеться тільки про те, щоб описати, а не пояснити чи проаналізувати. Перша настанова, яку Гусерль дає щойно народженій феноменології, — бути «дескриптивною психологією» або повернутися до «власне речей», — це насамперед невизнання науки. «Я не є результатом або точкою перетину численних каузальних ліній, що детермінують моє тіло або мою «психіку», я не можу думати про себе як про частину світу» 1.
1 MERLEAU-PONTY. «Phenomenologie de la perception», Gallimard, avant-propos, p. II.
Таким чином: феноменологія, поставивши собі за головну мету — у своєму первісному проекті — розв’язати кризу основ і поставити науку на її справжні підвалини, сприяє, внаслідок ефективного парадоксу, розриву між наукою та філософським підходом.
Та ось уже двадцять років, як наука реінтеґрувалася в культуру. Успіхи таких журналів, як «La recherche» («Наукові студії»), «Pour la Science» («За науку»), зростання кількості наукових публікацій, призначених для широкого загалу, все свідчить про той вибух, за умов якого наука й філософія можуть сподіватися на поновлення давно обірваного діалогу. /262/