Наукова гіпотеза

Зазвичай гіпотезою називають форму теоретичного знання, що містить припущення, сформульоване на основі ряду даних або фактів, істинне значення якого поки невизначене і має потребу в доказі.

Так, наприклад, висунута М. Планком квантова гіпотеза після перевірки стала науковою теорією, а гіпотези про існування “теплороду”, “флогістона”, “ефіру” та ін., не знайшовши підтвердження, були спростовані, перейшли в омани. Стадію гіпотези пройшли і відкритий Д. І. Менделєєвим періодичний закон, і теорія Ч. Дарвіна й ін. Велика роль гіпотез у сучасній астрофізиці, геології та інших науках, які оточені “лісом гіпотез”.

Видатні вчені добре розуміли важливу роль гіпотези для наукового пізнання. Дмитро Менделєєв (1834 - 1907) вважав, що в організації цілеспрямованого, планомірного вивчення явищ ніщо не може замінити побудови гіпотез. «Они, - писав він, - науке и особенно её изучению необходимы. Они дают стройность и простоту, каких без их допущения достичь трудно. Вся история наук это показывает. А потому можно смело сказать: лучше держаться такой гипотезы, которая может со временем стать верною, чем никакой» [23]. Згідно з Менделєєвим, гіпотеза є необхідним елементом природничого пізнання, що обов'язково містить у собі: а) збирання, опис, систематизацію і вивчення фактів; б) складання гіпотези або припущення про причинний зв'язок явищ; в) дослідну перевірку логічних наслідків з гіпотез; г) перетворення гіпотез у достовірні теорії або відкидання раніше прийнятої гіпотези і висування нової.

Великий британський філософ, логік і математик Альфред Уайтхед (1861 - 1947) підкреслював, що систематичне мислення не може прогресувати, не використовуючи деяких загальних робочих гіпотез зі спеціальною сферою застосування. Такі гіпотези направляють спостереження, допомагають оцінити значення фактів різного типу і пропонують певний метод. Тому, вважає Уайтхед, навіть неадекватна робоча гіпотеза, підтверджувана хоча б деякими фактами, все-таки краще, ніж нічого. Вона хоч якось впорядковує пізнавальні процедури. Вказуючи на важливе значення гіпотез для прогресу наукового пізнання, британський учений відзначає, що «достаточно развитая наука прогрессирует в двух отношениях. С одной стороны, происходит развитие знания в рамках метода, предписываемого господствующей рабочей гипотезой; с другой стороны, осуществляется исправление самих рабочих гипотез» [25].

Наука нерідко змушена приймати дві або більше конкуруючих робочих гіпотез, кожна з яких має свої достоїнства і недоліки. Оскільки такі гіпотези несумісні, то, на думку Уайтхеда, наука намагається примирити їх шляхом створення нової гіпотези з більш широкою сферою застосування. При цьому висунута нова гіпотеза повинна бути піддана критиці з її ж власної точки зору.

Таким чином, гіпотеза може існувати лише доти, поки не суперечить безсумнівним фактам досліду, у протилежному випадку вона стає просто фікцією. Вона перевіряється відповідними дослідними фактами (і особливо експериментом), одержуючи характер істини. Гіпотеза є плідною, якщо може привести до нових знань і нових методів пізнання, до пояснення широкого кола явищ.

У сучасній методології термін “гіпотеза” вживається принаймні в двох основних значеннях: а) як форма теоретичного знання, що характеризується проблематичністю і невірогідністю; б) як метод розвитку наукового знання.

Як форма теоретичного знання, гіпотеза повинна відповідати деяким загальним умовам, які необхідні для її виникнення і обґрунтування і яких потрібно дотримувати при побудові наукової гіпотези незалежно від галузі наукового знання. Такими умовами є:

а) виділена наукова гіпотеза повинна відповідати встановленим у науці законам. Наприклад, жодна гіпотеза не може бути плідною, якщо вона суперечить закону збереження і перетворення енергії;

б) гіпотеза повинна бути погоджена з фактичним матеріалом, на базі якого і для пояснення якого вона висунута. Інакше кажучи, вона повинна пояснити всі наявні безсумнівні факти. Але якщо який-небудь факт не пояснюється даною гіпотезою, останню не слід відразу відкидати, а потрібно більш уважно вивчити, насамперед, сам факт, шукати нові факти;

в) гіпотеза не повинна містити в собі протиріч, які забороняються законами формальної логіки. Але протиріччя, що є відображенням об'єктивних протиріч, не тільки припустимі, але й необхідні в гіпотезі (такою, наприклад, була гіпотеза відомого французького фізика Луї де Бройля (1892 - 1987) про наявність у мікрооб'єктів протилежних - корпускулярних і хвильових - властивостей, що потім стала теорією);

г) гіпотеза повинна бути по можливості простою, не містити нічого зайвого, чисто суб'єктивного, ніяких довільних допущень, що не випливають з необхідності пізнання об'єкта таким, який він у дійсності (яким він є “насправді”). Але ця умова не скасовує активності суб'єкта у висуванні гіпотез;

д) гіпотеза повинна бути застосовною до більш широкого класу досліджуваних споріднених об'єктів, а не тільки до тих, для пояснення яких вона спеціально була висунута;

е) гіпотеза повинна припускати можливість свого підтвердження або спростування: або прямо - безпосереднє спостереження тих явищ, існування яких передбачається даною гіпотезою (наприклад, припущення У. Леверьє про існування планети Нептун); або побічно - шляхом виведення наслідків з гіпотези та їх подальшої дослідної перевірки (тобто зіставлення наслідків з фактами).

Говорячи про гіпотези, потрібно мати на увазі, що існують різні їх види. Характер гіпотез визначається багато в чому тим, стосовно якого об'єкта вони висуваються. Так, виділяють гіпотези загальні, часткові і робочі (розподіл - певною мірою умовний). Перші - це обґрунтовані припущення про закономірності різного роду зв'язків між явищами. Загальні гіпотези - фундамент побудови основ наукового знання. Другі - це теж обґрунтовані припущення про походження і властивості одиничних фактів, конкретних подій та окремих явищ. Треті - це припущення, що висунуті, як правило, на перших етапах дослідження і служать його напрямними орієнтирами, відправним пунктом подальшого руху дослідницької думки.

Існують і так звані “ad hoc-гіпотези” (від лат. ad hoc - до цього, для даного випадку). Кожна з них - це припущення, висунуте з метою розв’язання завдань, що стоять перед випробовуваною теорією, і виявилось, в остаточному підсумку, помилковим варіантом її розвитку. Звичайно такі гіпотези є порушенням загальновизнаних критеріїв науковості. Однак вчені іноді свідомо йдуть на порушення цих критеріїв, вдаючись до допомоги ad hoc-гіпотез “в ім'я порятунку” випробовуваної теорії, що стикається з конкретними труднощами (неможливість передбачення нових фактів, адаптації до нових експериментальних даних та ін.). Варто мати на увазі, що гіпотези, які дозволяють успішно вирішувати певні проблеми, цілком можуть виявитися надалі гіпотезами ad hoc.

У висновку наведемо висловлення про наукову гіпотезу видатного французького математика і астронома Пьєра Лапласа (1749 - 1827). У своїй “Небесній механіці” 1805 року він писав: «...Слабость человеческого ума часто требует помощи гипотезы для установления взаимосвязи фактов. Если мы ограничиваем гипотезу таким её применением и позаботимся о том, чтобы не приписывать ей того реального значения, которым она не обладает, и будем затем часто поправлять её новыми наблюдениями, то мы сможем, в конце концов, обнаружить истинные причины этих явлений...» [26].

Серед теоретичних форм наукового пізнання особливе місце посідає наукова картина світу, до розгляду якої ми й переходимо.

3.4.6.