1. Мова, аналітична філософія і лінґвістика
Чому ми об’єднуємо тут аналітичну філософію і лінґвістику? Річ у тому, що, виходячи з математичних та формалістичних міркувань, ці дві дисципліни вочевидь тяжіють одна до одної.
Наука про мову запозичує, як каже нам Бенвеніст, свої моделі з математичних та дедуктивних дисциплін.
«Вона ставатиме все більше і більш «формалізованою» [...] Відштовхуючись від природного лінґвістичного висловлювання, шляхом аналізу кожен такий вираз розкладають на його елементи, далі, за допомогою наступних аналізів, кожен елемент розкладається на все простіші й простіші сутності» 1.1 BENVENISTE E. «Problèmes de linguistique deneral», I, Tel-Gallimard, p. 8.
Математика й логіка розвивалися, як ми вже бачили, двома напрямами, які сходяться в одну точку: з одного боку, вдосконалюються методи формалізації та аксіоматизації, що є наслідками строгих дедуктивних мов, а з другого — розробляються теорії аналізу реальних структур; обидва ці шляхи спонукають дослідників виявляти інтерес до відношень між абстрактними символами, абстрагуючись від математичних або логічних об’єктів. /441/ Створюються також логічні синтаксиси, задумані як теорії суто формальних відношень; цим синтаксисам приписуються семантики, розробляються теорії сигніфікації та умов істинності, відомі під назвою металогіки та метаматематики. Всі ці наукові напрями приводять у саме осереддя мовних проблем.
Аналітична філософія, що вийшла у своїх істотних характеристиках із логічного аналізу мови, ставить собі за мету спочатку побудувати логічний синтаксис, застосовний до строгої мови, яка дозволила б описати й зрозуміти емпіричний світ. Що ж до новітньої лінґвістики, то вона в першу чергу прагне бути наукою про структури мови; мова, розглядувана в собі й задля себе, становить об’єкт її досліджень і аналізу. Таким чином, аналітична філософія твориться зусиллями логіків, тоді як лінґвісти розвивають дослідження структур.
Ці два всесвіти, хоч і користуються дуже близькими методами та процедурами, хоч і ставлять перед собою дуже близькі цілі, а проте вони перетинаються, ніколи по-справжньому не зустрічаючись.Формалізація і структурні дослідження дозволяють абстрагуватися від конкретних значень, але ці останні ніколи повністю не відпускають логіка та лінґвіста. Вивчення звичайної мови робить повернення до них неминучим (див. праці Остина, с. 453 і далі).
Ось один з текстів Еміля Бенвеніста (1902-1976 pp.), уривок із «Проблем загальної лінґвістики», том І, де описуються ці розмаїті аспекти, що стосуються проблем мови. Еміль Бенвеніст, французький лінґвіст, зокрема критикував доктрину довільності знака (Сосюр) і сформулював кілька гіпотез у царині семіології.
ЛІНҐВІСТИКА Й ЛОГІКА
«Теорія, яку пропагує в Данії Л.Єльмслев під назвою «глосематика», — це радше конструювання логічної «моделі» мови та набір визначень, аніж інструмент дослідження лінґвістичного космосу. Центральною ідеєю тут є, в грубому наближенні, ідея сосюрівського «знака», де вираз і зміст (що відповідають сосюрівським «означувальному» й «означуваному») розлядаються як два корелятивні плани, кожен з яких наділений «формою» і «субстанцією». Тут відбувається рух від лінґвістики до логіки, і в зв’язку з цим хотілося б відзначити, що останнім часом ми спостерігаємо конвергенцію між дисциплінами, які досі були далекі /442/ одна від одної. Саме тоді, коли лінґвісти, що прагнуть до наукової строгості, намагаються запозичити методи і навіть інструментарій символічної логіки для своїх формальних операцій, логіки стали виявляти пильну увагу до лінґвістичного «значення» і, слідом за Раселом та Вітґенштайном, усе більше цікавляться проблемою мови. їхні дороги перетинаються, хоча по-справжньому вони ніколи не зустрічалися, і логіки, зацікавлені проблемами мови, часто не знаходять із ким поговорити. Річ у тому, що ті лінґвісти, які хотіли б надати вивченню мови наукового статусу, передусім звертаються до математики, їх більше цікавлять методи транскрипції, аніж аксіоматичні прийоми, вони легко піддаються чарам деяких сучасних технічних досягнень, таких, як кібернетика або теорія інформації.
Більше користі дало б імовірне застосування в лінґвістиці певних операцій символічної логіки. Логік досліджує умови істинності, яким мають задовольняти висловлювання там, де йдеться про науку. Він відкидає «звичайну» мову як неоднозначну, непевну й хистку й хоче створити цілком символічну мову. Але об’єктом вивчення лінґвіста є саме ця «звичайна» мова, що її він бере як даність і досліджує її реальну структуру. Цікаво було б, аналізуючи лінґвістичні класи всіх рівнів, що їх він виділяє, спробувати застосувати інструментарій, створений логікою множин, і подивитися, чи можна між цими класами встановити такі відношення, які були б виправдані з погляду логічної символіки. Тоді принаймні можна було б дістати певне уявлення про те, якого типу логіка лежить в основі організації мови, побачити, чи є різниця між типами відношень, властивих звичайній мові, й тими, які характеризують мову наукового опису, або, а інших термінах, у яких стосунках перебувають мова дії і мова мислення. Не досить буде констатувати, що одна з них транскрибується в символічних знаках, а друга не транскрибується безпосередньо; залишається той факт, що обидві вони походять із одного джерела і включають одні й ті самі базові елементи. Сама мова ставить цю проблему».Еміль БЕНВЕНІСТ. «Проблеми загальної лінґвістики», т. І (Emile BENVENISTE,. «Problèmes de linguistique generale, I», Tel-Gallimard, 1966, pp. 13 sq.).
A тепер подаємо рядки, які належать великому датському лінґвістові Луї Єльмслеву (1889 — 1965 pp.), який заснував у 1931 р. Копенгагенський лінґвістичний гурток. Ми ще зустрінемося з ним трохи далі (с. 470 і наступні). В цій статті, опублікованій 1948 р. /443/ у «Лінгвістичних нарисах», Єльмслев пише про тісний зв’язок, що існує між структурним аналізом мови, здійснюваним лінґвістами, з одного боку, та працями Расела, Віденського гуртка тощо, з другого. Біля джерел виникнення сучасної лінґвістики та аналітичної філософії уважний спостерігач знайде одні й ті самі проблеми.
ЛОГІКИ І ЛІНҐВІСТИ
«Структурний підхід до вивчення мови має певні тісні зв’язки з науковою течією, яка оформилася незалежно від лінґвістики і яку лінґвісти досі не дуже помічали, — я говорю про логістичну теорію мови1. Ця теорія, спочатку утворена виходячи з міркувань математики, була розвинута зокрема Вайтгедом та Бертраном Раселом і Віденською школою логіки, передусім Рудольфом Карнапом, професором Чиказького університету, чиї останні праці з проблем синтаксису та семантики мали незаперечний вплив на лінґвістичне вивчення мови. Певний контакт недавно встановився між логіками та лінґвістами через «Міжнародну енциклопедію об’єднаної науки». В одній із попередніх праць Карнапа «структура» визначається в такий спосіб, який чудово узгоджується з поглядами, що їх я тут захищаю, тобто як явище суто формальне і суто релятивне. Згідно з Карнапом, усі наукові висловлювання мають бути висловлюваннями структурними у цьому значенні терміна. Згідно з ним, наукове висловлювання має завжди бути висловлюванням відношень і не включає в себе знання чи опис тих даних, які співвідносяться 2 [...]
1 Йдеться про теорію, яка опирає мову на логіку (прим. Ж. Рюс).
2 GARNAP R. «Der logische Aufbau der Welt», Berlin, pp. 1,5.
Я спробував висвітлити певні очевидні зв’язки, які існують між логістичною теорією мови і лінґвістичною теорією. Та, на жаль, ці зв’язки не заходять надто далеко. Логістична теорія мови сформувалася незалежно від лінґвістики, й очевидно, що логіки, хоч вони й постійно говорять про мову, невиправдано нехтують результатами лінґвістичного підходу до мови. Що, в кінцевому підсумку, завдає шкоди лінґвістичній теорії мови. Зокрема, поняття знака, запропоноване цими вченими, має істотні вади й набагато гірше, аніж відповідне поняття де Сосюра. Логіки не розуміють двоаспектності лінґвістичного знака, що складається зі /444/ змісту й виразу, кожен з яких може бути підданий суто структуральному аналізу. Так само логіки нехтують і комутацію, фундаментальне відношення, яке є ключовим для розуміння мов у лінґвістичному значенні цього слова».
Луї ЄЛЬМСЛЕВ. «Структурна лінґвістика» (Louis HLELMSLEV. «Linguistique structurale», in «Essais linguistiques», Ed. de Minuit, 1959 — 1971, pp. 40-41).
Тепер ми спочатку розглянемо кілька напрямів аналітичної філософії, а потім — лінґвістики.