ВСТУП
Перехід України до ринкової економіки, що супроводжувався відсутністю узгодженості у виборі напрямків державного впливу на економічне життя, дефіцитом державного бюджету, високим рівнем інфляції, розривом стабільних господарських зв’язків тощо, обумовив переорієнтацію суспільного інтересу економістів до пошуку нових, інноваційних механізмів відтворення.
Сучасні реалії економічного розвитку України, її технологічна багатоукладність, критичний стан науки й інтелектуального потенціалу вимагають формування теоретично об - ґрунтованої інноваційної політики як найважливішої умови виходу країни з кризи та переходу до стійкого економічного зростання. Якісні зрушення, що відбуваються сьогодні у сучасній світовій економіці, свідчать про те, що відбулося значне перегрупування факторів і джерел, які визначають успіхи економічного розвитку. Звуження сфери використання можливостей традиційних ресурсів економічного зростання обумовлюють підвищення уваги до інновацій як невід’ємної частини й важливої ланки економічних перетворень. Оскільки інновації є, по суті, єдиним невичерпним джерелом економічного розвитку, становлять основу перетворень соціально-економічних систем, визначають темпи й масштаби економічних процесів і супутніх структурно-системних змін, то сьогодні інноваційна складова поступово стає домінантою в становленні сучасної моделі економічного розвитку, у відтворювальному процесі, у механізмі економічного зростання.Основний акцент у рамках інноваційної моделі розвитку робиться на інвестуванні в інтелектуальний капітал, що формує механізм економічного зростання, а інноваційну діяльність поряд з інвестиціями й факторами виробництва вважають основними структурними джерелами економічного зростання. Проведення широкомасштабної інноваційної політики завжди вимагає значних капітальних вкладень і здатності інвестиційного сектора реагувати на появу нововведень.
Слід зазначити, що не кожна інвестиційна діяльність забезпечує впровадження інновацій, тобто не всі інвестиції є інноваційно орієнтованими, в той час як Україна потребує інвестицій з високим відтворювальним потенціалом. Недоліки існуючого в Україні механізму інвестиційного забез - печення інноваційного розвитку економіки обумовлені цілою низкою причин, але найсуттєвішою з них, на нашу думку, можна вважати існування недостатньо ефективного порядку руху капіталів від власників інвестиційних ресурсів до суб’єктів інноваційного підприємництва. Основною проблемою в Україні на сьогодні є відсутність єдиної концепції управління інноваційним розвитком, що дозволила б реалізовувати управлінські заходи системно, а не здійснювати окремі, найчастіше не пов’язані між собою дії. У розвитку вітчизняної економіки в останні десятиліття спостерігається цілий ряд негативних тенденцій (втрата конкурентоспроможності, стрімке спрямування до сировинної периферії світового ринку, зменшення внутрішнього потенціалу самостійного розвитку тощо), а відносно благополучні макроекономічні показники досягалися не стільки завдяки, скільки всупереч політиці держави, яка часто характеризувалася безідейністю, безініціативністю, сліпим слідкуванням рекомендаціям міжнародних фінансових організацій.Створення конкурентної інноваційної економіки України, перехід її з інерційного енерго-сировинного на інноваційний шлях розвитку, виведення її на траєкторію швидкого й стійкого зростання на передовій технологічній основі є пріоритетним завданням вітчизняного уряду. Для переходу країни на інноваційний шлях розвитку виникає необхідність здійснення суттєвих змін у механізмах і структурі економічного зростання, кардинального підвищення інноваційної й інвестиційної активності, підвищення рівня нагромадження в структурі ВВП, переходу до стандартів розвинутих країн у сфері бюджетної політики, зміни стратегії соціально-економічного розвитку країни, зростання інвестиційної активності, підвищення ефективності використання наявного інвестиційного потенціалу, приведення у відповідність норми накопичення відносно норми збереження, припинення значного вивозу капіталу та екстенсивного нарощування основного капіталу в економіці, що вимагає перегляду багатьох фундаментальних складових макроекономічної політики.
Ліквідувати більшість з негативних тенденцій у розвитку вітчизняної економіки неможливо без підвищення теоретичного рівня й практичної спрямованості макроекономічних досліджень, пов’язаних з вивченням таких найважливіших категорій, як валовий внутрішній продукт (ВВП) і чистий внутрішній продукт (ЧВП), з удосконаленням структури й оптимізації пропорцій їхнього відтворення. Виходячи з цього великий науковий інтерес становить пошук ефективних форм, напрямків і механізмів фінансової взаємодії інвесторів та інноваторів, визначення ринкового простору руху інноваційно орієнтованого ін - вестиційного капіталу від його власників до споживачів. Орієнтація на модель економічного зростання на інноваційній основі вимагає вдосконалення методології макроекономічного аналізу інвестицій, який має враховувати закономірності процесу створення та реалізації нововведень, його масштаби, вплив інноваційного фактора на динаміку виробництва. На нашу думку, однією з передумов формування ефективної концепції управління інноваційним розвитком можна вважати коректне відображення інноваційної спрямованості інвестицій при розрахунку макроекономічних індикаторів економічного розвитку, зокрема ЧВП. З таких позицій детальне дослідження теоретичних основ врахування інноваційної складової при оцінці впливу факторів економічного розвитку на розмір результативного макроекономічного показника набуває особливої актуальності як з урахуванням реалій перехідної економіки України, так і в контексті розвитку загальних теоретичних засад макроекономічного аналізу.
Теоретичні засади інвестиційного забезпечення інноваційної діяльності також активно досліджуються у світовій та вітчизняній науковій літературі. Різні аспекти цієї проблеми вивчали такі зарубіжні вчені: Х. Барнет, С. Кузнець, Г. Менш, Б. Санто, Дж. Синкі, Р. Солоу, Дж. Стиглиць, Б. Твісс, Ф. Фабоцці, Х. Хауштайн, Я. Хонко, А. Шпідгофф, Й. Шумпетер та інші.
В економічній науці напрацьована значна кількість моделей, що визначають взаємозалежність макроекономічних показників і відповідних факторів (насамперед капітальних і трудових ресурсів) [1].
Слід відмітити вагомий внесок у дослідження цієї проблеми таких видатних вчених, як А. Маршалл [2], Л. Вальрас [3], С.В. Кобб і П.Х. Дуглас [4] (виробнича функція), Дж.М. Кейнс [5] (моделі детермінантів інвестування, мультиплікатора інвестицій і споживання), А.С. Пігу [6] (модель початкових імпульсів і розповсюдження циклічних рухів), Дж. Хікс [7] і Е.Х. Хансен [8] (модель взаємозв’язку товарного, грошового ринків та ринку праці), М. Фрідман [9] (моделі перманентного і номінального доходу), Р.Ф. Харрод [10] та Є.Д. Домар [11] (динамічні моделі з урахуванням змін детермінант інвестування) та ін.Дослідження економічної природи чистого продукту як складної економічної категорії є предметом гострих дискусій, але при цьому має важливе значення для розвитку й нормального функціонування ринкової економіки. Основоположниками теорії чистого продукту є такі класики політичної економії, як Ф. Кене, А. Сміт, Д. Рікардо, Ж.-Б. Сей, К. Маркс, А. Маршалл, А. Пігу й інші, які досліджували проблему формування та використання чистого продукту в умовах економіки чистого капіталізму. Сучасні дослідники (Дж. Кейнс, П. Девідсон, С. Вайтрауб, Р. Харрод, П. Срафф, М. Калецький, М. Фрідмен, Ф. Мо- дильяні, В. Леонтьєв, П. Самуельсон, В. Нордхаус та ін.) розвинули класичну теорію чистого продукту та розглядали окремі її елементи з позицій практичного застосування в умовах змішаної (регульованої) ринкової економіки.
У наукових працях досліджуваний нами об’єкт визначається по- різному, зокрема, як чистий продукт, чистий національний продукт, чистий внутрішній продукт, чиста додана вартість, чистий дохід суспільства, національний дохід. Всі перераховані вище економічні категорії мають єдину методологічну основу, але характеризують різні рівні й форми руху прирощеної або новоствореної вартості. Розходження між ними обумовлені їх відношенням до відтворювальної структури валового продукту суспільства й ступенем наближення абстрактної сутності категорії прирощеного продукту до конкретних форм його реалізації.
Здобутки російської науки в напрямку поглиблення методології інвестиційного забезпечення інноваційного розвитку економіки відображені у працях О. Анчишкіна, Л. Бляхмана, С. Глазьєва, Д. Єндовицького, П. Завліна, Ю. Зикова, В. Катасонова, М. Кондратьєва, Д. Кокуріна, В. Маганова, Л. Оголевої, Р. Фатхутдінова, В. Шеремета, Ю. Яковця та ін.
Чимало досліджень у зазначеній сфері з’явилося також останнім часом і у вітчизняній науці. Можна відмітити праці В. Александрової, О. Амоші, Ю. Бажала, Л. Безчасного, О. Василика, О. Васюренка, А. Вла- сової, А. Гальчинського, В. Геєця, Б. Данилишина, М. Данька, М. Долішнього, В. Савчука, М. Савлука, М. Козоріза, Т. Косової, М. Крупки,
A. Кузнєцової, О. Кузьміна, О. Лапко, Б. Луціва, І. Лютого, А. Мороза, С. Онишко, В. Опаріна, А. Пересади, А. Поручника, Л. Федулової,
B. Хобти, А. Чухна, С. Юрія та ін.
Разом з тим узагальнення досягнень економічної думки засвідчує, що, незважаючи на значну кількість наукових досліджень щодо інвестиційного забезпечення інноваційної діяльності та підвищення актуальності цієї проблеми останнім часом, вона поки що залишається невирішеною остаточно. Подальшого розвитку потребує комплекс питань, пов’язаних з реформуванням механізму ресурсного забезпечення інноваційного процесу, впорядкуванням руху інвестиційних потоків у цій сфері, корегуванням механізму врахування інноваційного фактора при визначенні макроекономічних індикаторів економічного розвитку. Поглиблення теоретичних засад формування структурних елементів ЧВП має першорядне значення для вирішення завдання встановлення державою суспільно нормального рівня податкового тягаря в країні, рівня державних витрат (споживчих та інвестиційних), оптимізації співвідношення експорту та імпорту, що має сприяти стабілізації української економіки.
У науковій літературі проблема комплексного дослідження категорії ЧВП як функціональної форми руху чистого продукту дотепер не знайшла належного методологічного обґрунтування, а також теоретичного й практичного вирішення. Невирішеними залишаються цілий ряд проблем щодо застосування відтворювального підходу до дослідження формування, розподілу й використання ЧВП; формування оптимальних пропорцій його розподілу за факторами виробництва й функціональними формами; дослідження специфіки конкретних форм руху ЧВП у транзитивній економіці, визначення раціональної пропорції розподілу ЧВП між державою й приватним бізнесом, структуриза- ція ЧВП та його окремих складових за критерієм інноваційності.
Автор висловлює щиру подяку керівництву Державного вищого навчального закладу “Українська академія банківської справи Національного банку України” за допомогу у виданні цієї монографії та створення умов для стимулювання творчого пошуку науковців.
1.