Міжнародні економічні відносини і теорія порівняльних переваг

Ефективність національної економіки залежить не тільки від результатів її внутрішньої діяльності, а й від участі у світових економічних відносинах. Існують різні форми міжнародних економічних відносин: міжнародна торгівля товарами і послу­гами, міжнародний рух капіталів, міжнародна міграція робочої сили, міжнародна кооперація виробництва тощо.

Ступінь участі країни у світових економічних відносинах оцінюється такими показниками.

Рівень експорту - відсоткове відношення обсягу товарів і

Доходи від експорту повинні покривати витрати на імпорт.

Структура експорту - питома вага окремих груп товарів у загальному обсязі експорту. Структура експорту може мати сировинну або технологічну спрямованість. Розвинуті країни спеціалізуються на експорті високотехнологічних та науково- містких товарів, а слаборозвинуті - на експорті сировини.

Рівень імпорту - відсоткове відношення обсягу товарів і

Структура імпорту - питома вага окремих груп товарів у загальному обсязі імпорту. Україна відноситься до країн з ви­сокою залежністю від критичного імпорту, до якого належать переважно енергоресурси.

Співвідношення між експортом і імпортом капіталу. Міжнародний рух капіталу здійснюється як у підприєм­ницькій формі (прямі та портфельні інвестиції), так і в по­зичковій (довгострокові, середньострокові та короткострокові кредити). Прямі інвестиції - інвестиції, які забезпечують інвестору управлінський контроль над об'єктом. Портфельні інвестиції не дають права управляти об'єктом інвестування, так як згідно з практикою на них припадає не більше 25% загального капіталу фірми.

Здійснення зовнішньоекономічних зв'язків між країнами передбачає встановлення норм і правил, загальних для всіх суб'єктів світових економічних відносин.

У сфері міжнародної торгівлі товарами і послугами вона регламентується міжнародною організацією СОТ (Світова організація торгівлі). Вона обумовлює певні вимоги до міжна­родних торгівельних відносин, покликана сприяти лібералізації міжнародної торгівлі шляхом обов'язкового застосування у взаємній торгівлі режиму найбільшого сприяння, недискримі- нації, взаємних митних та немитних поступок.

У сфері міжнародних валютно-фінансових відносин провідна роль належить Міжнародному валютному фонду (МВФ). Ос­новою його діяльності є надання кредитів країнам-членам цьо­го фонду для підтримки курсу національних валют, фінансуван­ня дефіциту платіжного балансу та обслуговування зовнішнього боргу. Капітал фонду утворюється за рахунок внесків країн- членів. Для кожної країни встановлюється квота відповідно до її економічного потенціалу. Фонд фінансує не комерційні про­екти, а проведення економічної політики.

Крім МВФ важливу роль у міжнародних валютно-фінансо­вих відносинах відіграє Світовий банк (СБ), членами якого можуть бути лише країни-члени МВФ.

Участь кожної країни у світовому поділі праці породжує проблему її економічної доцільності. Теоретичним обґрунтуван­ням економічної доцільності міжнародного поділу праці є тео­рія порівняльних переваг. Класичним варіантом теорії по­рівняльних переваг є теорія порівняльних витрат Давида Рікардо. Дана теорія пояснює переваги міжнародної торгівлі, враховуючи головним чином відмінності між країнами у при­родно-кліматичних умовах.

Проте з розвитком промисловості роль природно-кліматич­них умов як фактора виробництва істотно зменшилась. Вирі­шальне значення почали відігравати виробничі фактори сусп­ільного походження, що дістало відображення в неокласичній двофакторній моделі Хекшера-Оліна. Згідно з цією теорією два основні фактори - матеріальні та людські ресурси - розподі­лені між країнами нерівномірно. Тому кожна країна прагне спеціалізувати свій експорт на тих товарах, стосовно яких вона має надмірну кількість виробничих факторів, і, як наслідок, порівняно низькі ціни.

У другій половині ХХ ст. істотний вплив на розвиток міжна­родної торгівлі почав справляти науково-технічний прогрес. Це знайшло своє відображення в моделях неотехнологічної теорії. Найбільшого поширення набула теорія технологічного розри­ву англійського економіста М.Познера. Її суть полягає в тому, що міжнародна торгівля може виникати навіть за однакової наявності у країнах виробничих факторів, але за умов техно­логічного розриву між ними. Країна, яка першою застосувала технічне нововведення, одержує порівняльні переваги і спеціа­лізується на експорті високотехнологічних, науковомістких товарів чи ліцензій, або на експорті порівняно дешевих тради­ційних товарів. Технологічний розрив між країнами не вічний, він з часом долається, проте виникає знову на більш високому рівні НТП.

9.2.