Механізм зовнішньоекономічної політики

До основних складових зовнішньоекономічної політики відносяться: торгівельна політика, валютна політика, політика іноземного інвестування.

Торгівельна політика. Вона поділяється на два типи: протек­ціонізм і вільна торгівля.

Протекціонізм - політика держави, спрямована на захист національної економіки від іноземної конкуренції. Вона реалі­зується через фінансову підтримку національного виробника, стимулювання експорту, обмеження імпорту. Але протекці­онізм повинен бути тимчасовим, оскільки, захищаючи націо-

нальну економіку, він сприяє виникненню в ній “застійних” явищ, зниженню конкурентоспроможності національних то­варів, посиленню монополістичних тенденцій на внутрішньо­му ринку, позбавляє переваг міжнародного поділу праці та ви­год від передових науково-технічних досягнень інших країн.

Вільна торгівля (торговий лібералізм) - торгівля без обме­жень, без державного втручання. Регулювання експорту та імпорту товарів і послуг здійснює не держава, а ринок. Конку­ренція іноземних підприємств примушує вітчизняні підприє­мства впроваджувати передові технології, підвищувати якість продукції і зменшувати середні витрати, що сприяє економіч­ному зростанню.

Зовнішньоторговельна політика кожної країни поєднує еле­менти протекціонізму і вільної торгівлі, співвідношення між якими залежить від економічного розвитку країни. В умовах змішаної зовнішньоторговельної політики значну роль відіграє держава. В своїй діяльності вона застосовує такі інструменти:

1) Митні засоби. Розрізняють імпортне і експортне мито. Ними обкладаються окремі товари за їх перевезення через кор­дон країни. Залежно від цільової спрямованості застосовуєть­ся фіскальне і протекціоністське імпортне мито.

Фіскальне мито застосовується стосовно товарів, які не ви­робляються в країні (банани, цитрусові). Ставки фіскального мита невисокі й застосовуються з метою надходжень до держ­бюджету.

Протекціоністське мито застосовується з метою захисту вітчизняних товаровиробників від іноземної конкуренції. За рахунок нього держава підвищує внутрішні ціни на імпортовані товари. Важливим митним засобом є антидемпінгове мито, яким обкладаються товари, що ввозяться в країну за демпінго­вими цінами.

Експортне мито застосовується з метою обмеження експор­ту тих вітчизняних товарів, які є дефіцитом для внутрішнього ринку.

Мито встановлюється як окремими країнами, так і для країн, що об'єднані в спільну торгово-економічну групу. ЄЕС засто- 132

совуються три види імпортного мита: максимальне - застосо­вується в торгівлі з країнами, з якими відсутні торговельні уго­ди; мінімальне - у тих випадках, коли існують угоди про зас­тосування режиму найбільшого сприяння; пільгові - при імпорті товарів із слаборозвинутих країн.

2) Немитні засоби та заходи. До них відносяться адмініст­ративні та економічні методи прямого і непрямого впливу на зовнішню торгівлю:

♦ квотування. Держава встановлює квоти на експорт або імпорт певних товарів. У межах квот торгівля здійснюєть­ся за ліцензіями, які надаються державою;

♦ введення державної монополії на торгівлю певними ви­дами товарів;

♦ підвищення вимог до якості товарів та їх екологічних па­раметрів;

♦ пільгове кредитування експортерів;

♦ застосування експортного кредиту іноземним покупцям;

♦ надання субсидій експортерам та їх пільгове оподаткуван­ня.

Важливим фактором макроекономічної стабілізації є валют­на політика. Основні її елементи:

♦ регулювання рівня лібералізації валютного ринку, тобто регламентація доступу окремих резидентів на валютний ринок;

♦ нормування обов’язкових валютних резервів комерцій­них банків, які уповноважені здійснювати валютні опе­рації;

♦ встановлення режиму формування валютних курсів (фіксований, плаваючий або керований плаваючий ва­лютний курс);

♦ впровадження контролю за розподілом іноземної валюти, яка надходить до резидентів країни;

♦ застосування політики валютних інтервенцій. За допомо­гою них держава впливає на попит і пропозицію валюти і завдяки цьому обмежує коливання валютного курсу.

Політика іноземного інвестування покликана створювати в країні сприятливі умови для залучення іноземного капіталу. З цією метою держава може застосовувати як прямі адмініст­ративні заходи, так і важелі економічного стимулювання. Прямі адміністративні заходи регламентують правила залучен­ня іноземного капіталу та форми його фінансування, систему гарантій захисту іноземного капіталу, галузеві пріоритети іно­земного інвестування тощо. До заходів економічного стиму­лювання належать заходи фіскального впливу (податкові, інвестиційні та інші пільги).