Державне регулювання зайнятості

Головним аспектом формування сучасної політики зайня­тості є забезпечення значної ролі держави в її регулюванні. Проте державне регулювання зайнятості не повинно викори­стовуватись для обмеження ринкового механізму її саморегу­лювання.

Характерною ознакою соціальної ринкової економіки є орі­єнтація на продуктивну зайнятість, яка базується на синтезі соціального і економічного ефектів, необхідності значних людських інвестицій. Забезпечення продуктивної зайнятості можливе лише за умови органічного поєднання активних дій органів державного управління з ринковими регуляторами зай­нятості. Головним принципом, на якому повинні будуватися державна політика і механізм забезпечення продуктивної зай­нятості, є вільно вибрана зайнятість. Передумовами реалізації цього принципу повинні бути:

Основна увага у політиці зайнятості має звертатися на формування конкурентоспроможність всіх груп економічно активного населення як основи забезпечення високої мобіль­ності найманих працівників і підприємців до коливань рин­кової кон’юнктури. Політика зайнятості має бути погоджена з пріоритетами і темпами структурної перебудови, націлена на активізацію вивільнення надлишкової робочої сили з підприємств, її перерозподіл у галузі і сфери пріоритетного розвитку або надання кожному економічно активному члену суспільства можливості зайняття підприємницькою діяльністю чи індивідуальною працею.

В основі теоретичного обґрунтування державного регулю­вання зайнятості населення лежать положення кейнсіанської теорії, згідно з якою зменшення безробіття повинно досягати­ся за рахунок державної стимулюючої фінансової політики. Але така політика, крім позитивного впливу на економіку, зу­мовлює підвищення цін, тобто інфляцію. Таким чином, інфля­ція є тією ціною, яку економіка повинна сплатити за знижен­ня безробіття.

Існує досить тісний зв'язок між безробіттям та інфляцією.

Рис. 10.3. Крива Філліпса.

Наведена крива показує обернену залежність між інфляцією і безробіттям. Якщо сукупний попит в економіці збільшується, наприклад, завдяки політиці експансії, то це призводить до скорочення безробіття, але при цьому зростає інфляція.

Проте крива Філліпса здатна адекватно відтворювати взає­мозв'язок між інфляцією та безробіттям лише в короткотермі­новому періоді. В межах великих інтервалів часу зв'язок між безробіттям та інфляцією має інший характер. Свідченням цьо­му є досвід багатьох країн світу в період 70-80-х рр., коли в економіці відбувалося одночасне зростання інфляції та безро­біття. Таке економічне явище дістало назву стагфляція.

За стагфляції крива Філліпса зміщується вправо, тобто в бік збільшення безробіття. При цьому кожний відсоток збільшен­ня інфляції супроводжується додатковим зростанням безробі­ття. Кейнсіанці пояснюють зміщення кривої Філліпса серією цінових шоків. Класики, які стоять на позиції теорії альтерна­тивності зростання інфляції та безробіття, запевняють, що таке зміщення кривої є тимчасовим. Прихильники неокласичної концепції пояснюють зрушення кривої зростанням природно­го рівня безробіття.

Виходячи з цього, економісти класичного та неокласично­го напряму виступають за проведення урядом політики невтру­чання. Це дасть можливість ринковому механізму самостійно вирішувати проблеми зайнятості і вийти на обсяг реального випуску продукції, що відповідає умовам повної зайнятості

Кейнсіанці закликають до активного застосування стабілі­заційної політики держави, яка забезпечить скорочення вели­ких втрат, що породжуються тривалим збереженням безробіт­тя та інфляції.

Вплив держави на рівень і динаміку національного виробниц­тва методами політики експансії (фіскальної чи монетарної) - основний елемент механізму державного регулювання зайня­тості населення.

♦ формування мобільності і багатосторонності сфер засто­сування праці;

♦ забезпечення ефективної зайнятості;

♦ створення рівних умов для громадян у використанні їх права на працю;

♦ соціальне партнерство через сумісність інтересів держави, профспілок та підприємств;

♦ міждержавне співробітництво з питань регулювання по­токів робочої сили.

Сукупність зазначених заходів закладає основу формуван­ня державних програм зайнятості населення і механізму регу­лювання цієї сфери. Програмний метод регулювання зайнятості реалізується за двома напрямами: активна політика зайнятості та створення гнучких форм зайнятості.

Програми активної політики зайнятості поділяються на три типи: програми суспільних робіт, професійної підготов­ки молоді, допомоги безробітним. Головною метою таких 148

програм є скорочення або запобігання зростанню чисель­ності безробітних.

Гнучкі форми зайнятості передбачають створення сприят­ливих умов, здатних підвищити рівень зайнятості населення. До них належать: встановлення для працездатного населення вигідніших форм та режимів праці; допомога підприємствам у маневруванні кількістю та якістю робочої сили; вирішення про­блем, пов’язаних з використанням праці жінок, людей похило­го віку, іноземних працівників, емігрантів тощо.

10.3.