Заключне слово
Кожна епоха, яку ми виділяємо в історії цивілізації, визначається способом мислення. Від його розвитку залежить культура, інтелект і творчість, що дозволяють вивчати глибинні основи природного і соціального буття.
Важливе місце у формуванні культури мислення належить логіці, серед основних методів якої можна виокремити аргументацію. Теорія аргументації пройшла тривалі етапи формування та розвитку разом з філософією і логікою, виокремившись в специфічну сферу мисленнєвої діяльності, поза якою не може бути досягнута істина.Аргументація містить багато способів і прийомів своєї діяльності. Способи аргументації поділяються на універсальні, які можуть застосовуватися у будь-якій аудиторії, і контекстуальні, що застосовуються лише в окремих випадках. Універсальна аргументація поділяється на емпіричну і теоретичну, але відмінність між ними є відносною, як і межа між емпіричним і теоретичним знанням. Емпірична аргументація має форму індуктивного умовиводу. Вона містить пряме підтвердження в безпосередньому чуттєвому досвіді, а також побічне - через вплив логічних наслідків положення, що обґрунтовується. Невід’ємним елементом емпіричної аргументації є посилання на досвід та емпіричні дані. Вони можуть використовуватися в процесі аргументації як приклади, ілюстрації, зразки фактів. Приклад - це факт або окремий випадок, що використовують як відправний пункт для подальшого узагальнення і для підкріплення зробленого узагальнення.
Теоретична аргументація охоплює дедуктивне обґрунтування, системну і методологічну аргументації. Дедуктивна аргументація - це виведення положення, що обґрунтовується на основі інших, раніше прийнятих, положень. Дедуктивне міркування в процесах аргументації слугує для верифікації тверджень і положень, а також для фальсифікації гіпотез, теорій і наукових істин. Без теоретичного обґрунтування немає ні абстрактного знання, ні культури логічного мислення, ні обґрунтованих переконань.
На відміну від емпіричної, способи теоретичної аргументації надзвичайно різноманітні та внутрішньо різнорідні.Емпірична і теоретична аргументація відповідає традиційному протистоянню природознавства, що завжди спирається на досвід, і гуманітарної науки, яка має значно більший спектр пізнавальних відносин, охоплюючи цінності, рефлексію, аналогію, феноменологію, апріорне, трансцендентне, етику, економіку, теологію, апологію, телеологію то-
що. Істотну роль в аргументації на підтримку оцінки і цінностей відіграє аргумент до інтуїції. Вона є досить важливою в житті, особливо в складних моральних ситуаціях, коли мотиви діяльності людини та її результати, через свою неоднозначність, вимагають грунтовної системи доказів та аргументів.
В основі всіх практичних рішень лежить аргумент до здорового глузду. Він діє як в сфері оцінок, так і в сфері теоретичних характеристик, до яких можна зарахувати логіку моральних міркувань. Більш вживаним і важливим є аргумент до моральної інтуїції, до прямого споглядання морального добра, осягнення його на основі сакральних доказів. Для процесу аргументації вагомим є пояснення як зведення незнайомого до знайомого. Важливим є і те, що без розуміння мовних виразів аргументація неможлива.
Одним з центральних в теорії аргументації є поняття «проблеми». Теза аргументації - це завжди одна з потенційних відповідей на явну або неявну проблему, один з можливих варіантів її вирішення. Конкретний характер аргументації також суттєво залежить від проблемної ситуації, у межах якої вона розгортається. Аналіз залежності аргументації від типу проблеми, що обговорюється, є важливим аспектом логіко- філософського дослідження аргументації. Постановка і аналіз проблем - це основоположні пункти аргументації. Невірно зрозуміла проблема здатна зробити даремною всю подальшу аргументацію, яка має метою прояснення і вирішення проблеми.
Аргументація є різновидом людської діяльності. Як і кожна діяльність, аргументація керується певними зразками і правилами. Коло їх досить широке і різнорідне, починаючи з вимог логіки і закінчуючи моральними настановами, вимогами традиції та звичаю. Аргументацію можна оцінити як коректну, якщо в її процесі не порушуються існуючі в конкретній сфері вимоги до неї, і некоректну, коли вимоги, що належать до процедур обґрунтування та комунікації, не дотримуються. Межа між коректною і некоректною аргументацією є досить умовною і змінюється з однієї сфери аргументації до іншої. Спосіб аргументації, коректний у пропаганді, може виявитися чужим і некоректним у науковій аргументації.
Розвиток людської цивілізації завжди буде пов’язано з культурою мислення, а його продуктивність буде залежати від логіки, основу якої складає доказ і аргументація, які демонструють себе у теоретичній формі, утворюючи сучасну філософію пізнання.