Вступ

Логіка як окрема методологічна, теоретична та навчальна дисцип­ліна відома в українській культурі з XI ст. Вона була представлена в українській філософії насамперед фрагментами логічних вчень Пла­тона (427 - 347) та Аристотеля (384 - 322).

Згодом логіка стала обов’язковою навчальною дисципліною у Києво-Могилянській академії. За весь період її існування, від 1632 р. -до 1817 р., києво-могилянські професори склали близько 26 власних курсів з логіки. Збереглися лекційні курси Йосипа Кононовича- Горбацького (невід. - 1653), Стефана Яворського (1658 - 1722), Феофана Прокоповича (1677 - 1736), Григорія Кониського (1717

- 1795) та інших викладачів академії.

Логіку як інструментальну науку розробляли український філо­соф Петро Лодій (1764 - 1829), який опублікував результати своїх досліджень у працях «Логічні настанови» й «Теорія загальних пра­вил», та український мовознавець Олександр Потебня (1835-1891), що у праці «Мова і думка» обстоював ідею творення думки мовою.

У XIX ст. логіка в Україні розвивалась у Львівському, Харків­ському, Київському й Новоросійському (Одеському) університетах. Львівсько-Варшавська філософсько-логічна школа склалася у Львівському університеті. Її засновником вважається польський філо­соф Казимир Твардовський (1866 - 1938). Серед його учнів були польські вчені Станіслав Лєснєвський (1886 - 1939), Тадеуш Котарбінський (1886 -1981), Ян Лукасевич (1878-1956), Казимир Айдукевич (1890- 1963), Альфред Тарський (1902 - 1983)τa інші, а також українські вчені, зокрема, Степан Балей (1885 - 1952).

Викладачі Київської духовної академії Василь Карпов (1798 - 1867), Йосип Міхневич (1809 - 1885), Сильвестр Гогоцький (1813

- 1889), Памфіл Юркевич (1826 - 1874), Петро Ліницький (1839 - 1906), Петро Кудрявцев (1868 - 1940) та професори Київського університету Орест Новицький (1806 - 1884), Григорій Челпанов (1862 -1936) й Олексій Козлов (1831-1900) започаткували Київську школу логіки.

Одеська логіко-математична школа виникла в Новоросійському університеті. Засновником цієї школи вважається український вчений Іван Слєшинський (1854 - 1931). Його послідовниками були українські математики та логіки Сергій Шатуновський (1859 - 1929), Іван Тимченко (1863 - 1939), Євген Буницький (1874 - 1952) та інші. З Одеської логіко-математичної школи вийшла Софія Яновська (1896 - 1966).

Після 1917 р. логіка в CPCP практично перестала існувати як загальноосвітня та наукова дисципліна. Такий стан тривав аж до 1946 р. У відповідності з прийнятою у 1946 р. постановою ЦК ВКП(б) «Про викладання логіки і психології в середній школі» в 1946/47 навчальному році на філософських факультетах найбільших університетів Москви, Ленінграда, Новосибірська тощо розпочалася підготовка викладачів логіки для середньої школи, а в 1947/48 навчальному році - у середніх школах вводиться викладання логіки у випускних класах.

Проте процес відродження логіки як об’єктивної науки досить швидко вступив у конфлікт з догматами марксистсько-ленінської ідеології. Розпочалася дискусія з приводу предмета формальної та діалектичної логіки, яка привела до того, що з 1954/55 навчального року припиняється викладання логіки в середніх школах. У тому ж році в більшості вузів ліквідуються кафедри логіки й припиняється підготовка викладачів логіки для середніх шкіл. Лише в деяких навчальних і наукових закладах (в Московському державному університеті, Інституті філософії AH CPCP тощо) тривала підготовка фахівців з логіки в ці й наступні роки.

У 1961 р. московський професор Євген Войшвиллв (1913 - 2002) прочитав у Київському державному університеті для викладачів логіки курс символічної логіки, зокрема, класичної логіки висловлювань і класичної логіки предикатів.

Після відновлення філософського факультету Київського державного університету в 1965 р. кафедру логіки очолив професор Василь Павлов (1915 -1998). З його ініціативи на факультеті вперше вводяться нормативні курси «Класична логіка» та «Некласична логіка», автором яких він був.

В Інституті філософіїAH УPCP Павло Копнін (1922 -1971) створив відділ логіки наукового дослідження (зараз це відділ логіки науки) й організував авторський колектив для написання монографії «Логіка наукового дослідження», яка була опублікована у 1965 р. у Москві. Ця колективна монографія стала своєрідним маніфестом Київської школи «червоного позитивізму». Учні Копніна зробили певний внесок у розвиток сучасної логіки, наприклад, Мирослав Попович (нар. 1930) розробляв деякі аспекти логіко-семантичного аналізу сучасної мови науки та проблеми історії логіки.

Помітно зріс інтерес до логіки у сучасній Україні. Навчальні про­грами більшості вузів, а почасти й шкіл включають курс логіки. Плідно працюють в галузі логіки українські вчені Анатолій Конвер- ський (нар. 1948), Ірина Хоменко (нар. 1961), Наталія Колотілова (нар. 1974), Володимир Титов (нар. 1947), Степан Цалін (нар. 1942), Володимир Навроцький (нар. 1955), наукові праці, підручники й навчальні посібники яких популярні серед широкого загалу.

Пропонований навчальний посібник продовжує традицію популяризації логіки, прищеплення аналітичного стилю мислення, закріплення та вдосконалення логічної культури мислення у сту­дентської молоді.

Навчальний посібник містить 6 модулів:

Модуль 1. Предмет та метод логіки.

Модуль 2. Висловлювання та судження.

Модуль 3. Імена та поняття.

Модуль 4. Числення та виводи.

Модуль 5. Операційні висловлювання та судження.

Модуль 6. Аріументація та критика.

Кожний модуль складено з двох частин: теоретичної та прак­тичної.

Перша частина - теоретична. Теоретичний матеріал з логіки викладено не діахронно, як у більшості підручників та навчальних посібників, а синхронно. У випадку діахронного викладу спочатку розглядають теми традиційної логіки, потім - сучасної. При синхрон­ному викладі теми логіки розглядають не послідовно, а паралельно, одночасно із перспективи і традиційної, і сучасної логіки. Це дає змогу порівнювати традиційні й сучасні логічні підходи, бачити їхні можливості, переваги та неповноту.

Логічну теорію необхідно засвоїти, оскільки на її базі розвивають практичні навички.

Друга частина - практична. Тут подано типові логічні завдання та методики їх розв’язання, які включають в себе алгоритми виконання й приклади розв’язання логічних завдань, а також вправи для вироблення практичних навичок.

Вивчення логіки має свої особливості.

Перша особливість полягає в тому, що вивчення логіки потребує зосередження та систематичного підходу. Всі розділи пропонованого навчального посібника є взаємопов’язаними. Наступну тему можна зрозуміти лише засвоївши попередню. Вивчення логіки потребує часу та певних зусиль.

Друга особливість полягає в тому, що засвоєння логічної теорії ще не означає, що людина може застосувати її на практиці. Тому після вивчення певної теми потрібно виконати відповідні практичні зав­дання, крім того, якомога частіше свідомо застосовувати набуті логічні навички у повсякденному житті.