§ 2. Принципи відношення іменування

Між іменем та його предметним значенням (денотатом) існує певне відношення (ім'я називає свій денотат): відношення іменування.

Відношення іменування регулюють три основні принципи: принцип однозначності, принцип предметності і принцип взаємозамінюваності.

1. Принцип однозначності. Кожне ім'я в одному міркуванні повинно позначати лише один предмет чи клас предметів. У природних мовах принцип однозначності часто порушують через те, що в таких мовах існують багатозначні вирази: одні і ті ж самі імена можуть мати декілька значень. Таке явище має назву омонімії. У міркуваннях бажано уникати вживання багатозначних виразів з огляду на можливість виникнення логічної помилки, яку називають еквівокацією. Її сутність полягає у використанні одного (певного) імені в одному і тому ж міркуванні в різних значеннях. Наприклад: “Рух — вічний. Ходіння в школу — рух. Отже, ходіння в школу — вічне”. В цьому прикладі ім’я “рух” в першому випадку має філософське значення, а в другому - побутове, тому й висновок цього умовиводу абсурдний.

2. Принцип предметності. В одному міркуванні одне ім’я не повинно і вказувати на своє предметне значення (денотат) і вживатися автонімно (тобто вказувати на само на себе). У випадку вживання — ім'я позначає деякий предмет. Це звичайна роль імені у контексті. Наприклад, у висловлюванні “Я отримав кредит у банку" - слово ’’кредит'’ позначає якусь кількість конкретних грошей. У випадку згадування — ім'я може позначати саме себе. Наприклад, у висловлюваннях "кредит " — слово української мови, “кредит ” — це іменник, “кредит ” — слово, що складається із шести літер, предметним значенням імені “кредит” є не якісь конкретні гроші, а саме слово “кредит ”.

Якщо у деякому міркуванні одне і те ж саме ім'я і вживають, і згадують, то це призводить до логічної помилки, яка є частковим випадком еквівокації Розглянемо, наприклад, таке міркування:

Студенти вивчають логіку.

“Студент ” — ие іменник.

Іменник вивчає логіку.

У першому засновку міркування ім'я “студент” вживають; воно вказуь на цілком певну множину людей. У другому засновку це ж саме ім'я вже згадують, тобто воно іменує (називає) саме себе. Така плутанина в різних функціях імен призводить до хибного висновку в міркуванні.

3. Принцип взаємозамінюваності. Якщо два імені мають одне і те ж саме предметне значення (один і той самий денотат), то будь-яке з них можна замінити іншим, і при цьому висловлювання, в якому відбувається така заміна не змінить свого значення істинності Наприклад, імена “Київ" і "столиця України” мають одне і те ж саме предметне значення. Тому, якщо у висловлюванні “Київ розташований на Дніпрі" замінити “Київ” на ім'я "столиця України”, то нове висловлювання - “Столиця України розташована на Дніпрі” не змінить свого значення істинності: воно, як і перше висловлювання, залишиться істинним.