ПРИМІТКИ

1) Ідея можливих світів очевидно виявляє себе, на­приклад, у запитанні: “Чи могло розумне життя розвину­тись на Землі за умови іншого її розташування у Со­нячній системі?”

У царині політики ідею можливих світів реалізують у вигляді різних прогнозів, політичних сценаріїв розвитку деяких подій (наприклад, аналітичні сценарії різноманітних можливих ситуацій у світі після прийняття Україною рішення про ядерне роззброєння, або після ре­ального ядерного роззброєння України).

У царині художньої літератури звернемо увагу на ро­мани, шо мають декілька закінчень (наприклад, роман Ікона Фаулза “Жінка французького лейтенанта”), або

романи-продовження (наприклад, сюжет класичного тво­ру американської письменниці Маргарет Мітчел “Звіяні вітром” має декілька продовжень, виконаних іншими письменниками, серед яких вкажемо, зокрема, на одне з таких продовжень, здійснених письменницею Олександ- рою Ріплей в романі “Скарлетт”). Згадаємо і комп’ю­терні романи-експерименти, в яких спочатку змінюють якусь деталь сюжету відомого роману, а потім за допо­могою комп’ютера “видобувають” нову сюжетну лінію.

2) Перша серйозна спроба аналізу модальностей на­лежить Арістотелю (384 — 322 рр. до н. е.). Саме він ввів до наукового обігу термін “модальність” і побудував пер­ший варіант теорії умовиводу, де зустрічаються модальні висловлювання (так звана модальна силогістика).

Учні та коментатори Арістотеля Теофраст (бл. 370 — 288/285 рр. до н. е.) і Евдем Родоський (друга половина IV ст. до н. е.) продовжити дослідження модальних ви­словлювань.

Окрім прихитьників перипатетичної школи, до якої належали Арістотель та його прихильники, аналіз мо­дальностей здійснювали представники мегарської школи. Так, Діодор Кронос (пом. бл. 307 р. до н. е.) спробував дослідити зв’язки між алетичними модальностями і мо­дальностями часу. Його вчення заснувало підвалини од­ного з варіантів сучасної темпоральної логіки, побудова­ної Артуром Прайором у 60-ті роки XX ст.

У період середньовіччя модальна проблематика знайшла відображення в працях Уільяма Шервуда (пом. у 1249 p.), Петра Іспанського (1210 — 1277 рр.), Жана Бурі- дана (1300 — 1358 рр.) та інших вчених. Основна увага в цей час приділялась взаємозв’язку між алетичними мо­дальностями.

У Новий час (XVII ст.) модальні висловлювання зацікавили Готфріда Лейбніця (1646 — 1716 рр.), якого вважають засновником теорії можливих світів — основи семантики сучасної модальної логіки. Окрім алетичних модальностей Лейбніць вивчав деонтичні (нормативні) модальності, що було зовсім не випадковим з огляду на те, що видатний мислитель свого часу вивчав (у Лейпцігському та !енському університетах) не лише філософію, але й юриспруденцію.

Пізніше німецький філософ Імануїл Кант (1724 — 1804 рр.) згідно з існуючою традицією розділив усі мо­дальні висловлювання на три частини: 1) асерторичні ви­словлювання (або висловлювання дійсності, що стверд­жують деякі факти, але не виражають логічну необхід­ність останніх); 2) проблематичні висловлювання (або висловлювання можливості); 3) аподиктичні висловлю­вання (або висловлювання необхідності, що виражають необхідні зв’язки між предметами).

Незважаючи на тривалий період досліджень модаль­них висловлювань лише на початку XX ст. почалось їх систематичне вивчення, що спричинилось до формування модальної логіки як розділу логічного знання. Саме в цей час з’ясувалась неспроможність класичної логіки вирішити деякі наукові проблеми: виражальні можливості класичних логічних теорій виявились недостатніми для аналізу більшості текстів гуманітарної спрямованості (зокрема, філософії та права).

Інтенсивний розвиток модальних систем різних видів припадає на 60-ті роки XX ст.

Сучасні дослідження модальних логік розпочались із спроб синтаксичних побудов Останніх. Значний внесок до вирішення цього завдання здійснив американський філософ і логік Кларенс Ірвінг Льюіс (1883 — 1964 рр.).

Семантичні дослідження модальних логік розпочина­ються в 50 — 60-ті роки XX ст. Серед видатних вчених, що працювали у цій царині, зазначимо австрійського філософа і логіка Рудольфа Карнапа (1891 — 1970 pp.), американця Соула Кріпке (нар. у 1940 р.), фінського дослідника Яакко Хінтікку (нар. у 1929 р.).

Активне вивчення проблем модальної логіки продов­жується і в наш час. У численних публікаціях дослідники розглядають не лише окремі системи модальностей, але й звертають увагу на їх взаємозв’язки, відкривають нові на­прямки аналізу модальних висловлювань.