Предмет і завдання логіки як науки

Логіка - наука про форми і методи правильних міркувань.

Засновником логіки вважається Аристотель (IV ст. до н.е.). Але це не означає, що Аристотель винайшов логіку, - він систе­матизував наявне на той час логічне знання, звів його в єдину си­стему і побудував першу дедуктивну систему, яка дозволяла отри­мувати істинні висновки з істинних посилок.

Зараз термін «логіка» також використовується у декількох смислах:

• необхідний та закономірний зв’язок явищ, зв’язку наступно­го і попереднього (логіка речей, логіка подій тощо);

• закономірність, послідовність у міркуваннях («залізна логі­ка», «переконлива логіка» тощо);

• наука про форми і методи правильних міркувань (некласи- чна логіка, модальна логіка, традиційна логіка).

Часто кажуть, що логіка вивчає мислення, - це не зовсім так; логіка звичайно має відношення до мислення, але опосередкова­не. Предметом логіки є виражені у мові результати інтелектуаль­ної діяльності людини. При цьому логіка не займається з’ясува­нням фізіологічних чи психологічних особливостей мислення, а розглядає лише його результати, що можуть будти представлені у мові. Отже, логіка тісно пов’язана з мовою і цей зв’язок прояв­ляється у двох аспектах:

• логіка досліджує лише ті результати мислення, що мають вираження у мові;

• логіка досліджує способи представлення результатів мисле­ння у мові та їх властивості.

На початку свого виникнення, та й певним чином зараз логіка отримала тісний зв’язок з риторикою - мистецтвом красномов­ства й еристикою - мистецтвом суперечки, тому може здатися, що логіка являє собою щось на зразок мистецтва переконувати.

Інтелектуальна діяльність людини неможлива без оперуван­ня абстракціями. Логіка виявляє загальні закономірності, фор­ми і прийоми інтелектуальної діяльності, тим самим створюючи основний інструментарій абстрактного мислення. Якщо на чуттє­вому рівні людське сприйняття дійсності організується у вигляді почуттів, сприйняттів та уявлень, то на раціональному рівні знан­ня про дійсніть представлені у вигляді понять, висловлювань, те­орій. Свого часу І. Кант назвав логіку «цензурою думки», маючи на увазі, що логіка забезпечує впорядкованість, структурованість та узгодженість інтелектуальної діяльності. Дійсно, впорядкува­ти відчуття та емоції дуже важко й, можливо, не варто, але ра­ціональні форми пізнання повинні мати особливу «логічну» стру­ктуру. Адже не маючи чітких понять, впорядкованих висловлю­вань та струнких теорій, людина не тільки втрачає здатність до раціонального пізнання та пояснення світу, а й лишається можли­вості звичайного спілкування. Можливо, якби людство володіло телепатичними здібностями й могло безпосередньо обмінюватись образами та емоціями, логіка не набула б такого широкого роз­витку, та необхідність оформляти знання про світ за допомогою мови, приводить людство до логічного аналізу, що безпосередньо стосується форми викладення знань і обгрунтування отриманого результату.

Логіка вивчає структуру і зв’язки раціональних форм знан­ня, відношення між ними, способи отримання істинного знання з уже наявних знань.

Поняття - абстрактна конструкція, що є результатом узагальне­ння предметів чи явищ деякого класу і виокремлення цього класу за певною сукупністю ознак.

Наприклад: «дощ» - це поняття, яке не відсилає нас до кон­кретного дощу, що був учора, чи випав у Африці, зливи чи сліпого дощу, у понятті йдеться про дощ «взагалі», кожен дощ, що мав місцє будь-де i найрiзноманiтнiшi характери­стики (силу, кислотність, місце та час випадіння). У понятті дощу узагальнюються всі дощі і вібдувається виокремлення певного класу «дощ», до якого потрапляє будь-яке приро­дне явище, що має сукупність ознак, за допомогою якого може бути віднесене до дощу (сильний дощ, літній дощ, слі­пий дощ тощо). Поняття - це форма узагальнення знань про явище та його властивості.

Висловлювання - це осмислений вираз звичайної мови, в якому йдеться про наявність або відсутність певних властивостей та зв’язків у явищ чи предметів.

Наприклад: Сьогодні вранці пройщов дощ. Ластівки літа­ють низько, отже увечері буде дощ. У висловлюванні опи­сується деяка ситуація і стверджується наявність або відсу­тність зв’язку між досліджуваними явищами, вираженими за допомогою понять.

Теорія - набір понять та висловлювань, логічно зв’язаних між собою.

Теорія - це система знань, що стосується певної області до­сліджень. Поняття і висловлювання теорії підпорядкувані й зв’язані між собою як формально, так і змістовно. Функції теорії полягають у систематизації, поясненні та виявленні закономірностей досліджуваних явищ. Кожна наука перед­бачає наявність певної теорії: логіка, фізика, соціологія то­що.

На відміну від чуттєвого пізнання, раціональна його ступінь передбачає вольову та цілеспрямовану діяльність, що визначає­ться питаннями: що спільного у предметів того чи іншого класу? чому і як здійснюється те чи інше явище? як взаємодіють пре­дмети? які закономірності їх розвитку? та подібні питання [Вой- швилло, Дегтярев, с. 11].

Інтелектуальна діяльність передбачає застосування специфі­чних методів: аналіз, синтез, абстрагування, порівняння, узагаль­нення, пояснення тощо, за допомогою яких формуються поняття, висловлювання та теорії. До прийомів інтелектуальної діяльності також відносять і операції над поняттями та висловлюваннями: означення, поділ, класифікація, узагальнення, обмеження, дове­дення, спростування, виведення одного висловлювання з інших.

Метою раціонального пізнання у будь-якому його прояві є до­сягнення істинного знання про предмет дослідження. Істина є по­лісемантичним поняттям і може трактуватися по-різному. Істин­ним може називатися: знання, яке відповідає дійсності; знання, що отримало емпіричне підтвердження; знання, істинне за до­мовленістю (аксіома); несуперечливе, узгоджене знання, очевидне знання тощо. Логіка оперує поняттям істини, не опираючись на теорії істини, а приймаючи істинне знання (істинні висловлюван­ня) як данність. Г. Фреге визначає логіку як науку про найзагаль- ніші форми буття істини, тобто в рамках логіки досліджуються властивості істини, незалежно від того, як вона була отримана.

У процесі наукового пізнання та при вирішенні практичних задач ми не завжди опираємось безпосередньо на досвід, часто доводиться звертатися до знання, що було отримане раніше. Спів- ставляючи між собою істинні положення, ми можемо отримувати нові знання, обгрунтовувати положення істинність яких ще не встановлена, спростовувати чи доводити припущення та гіпотези [Горский Таванец, с. 13]. Фактично, логічні теорії представляють собою механізм отримання нового істинного знання з вже відо­мого істинного знання. Процес виведення нового знання з вже відомого займає чільне місце у діяльності вчителя: кожне невідо­ме учням знання вчитель має обгрунтувати та вивести з відомих дітям положень.

Вивідним знанням називається знання, отримане шляхом застосування законів логіки до істинних, доведених положень,без задіяння досвіду та практики безпосередньо.

Логіка вивчає способи отримання вивідного знання.

Логіка - це наука про такі способи міркувань, у яких з істинних вихідних положень отримуються істинні результати [Мар­ков, с. 5].

Таким чином, логіка вивчає збереження (пронесення) істи­ни від вихідних положень до результуючих. Процес пронесен­ня істинності від вихідних висловлювань до вивідних, називає­ться міркуванням, а наявність зв’язку, що забезпечує пронесення істинності - називається логічним слідуванням, що є централь­ним відношенням логіки. Тому логіку часто називають наукою про логічне слідування.

Логічне слідування дає можливість отримувати істинне зна­ння з істинних вихідних положень й, таким чином, має місце у кожному правильному міркуванні. За рахунок логічного слідува­ння здійснюється зв’язок положень теорії, реалізується пояснення та передбачення. Слідування лежить в основі операцій означен­ня, підведення під поняття тощо, дозволяє будувати доведення та спростування, встановлювати причнний зв’язок.