Особливості логіки стоїків

Суттєвий внесок у розвиток логіки зробили представни­ки мегаро-стоїчної школи, логічне вчення яких відоме під назвою «логіка стоїків». Представниками цієї школи є Зенон, Хрізіпп, Діодор, Стільпон, Евбулід, Філон.

Логіка стоїків заклала підвалини одного з розділів су­часної логіки — логіки висловлювань. Стоїки вивчають логічні відношення між висловлюваннями, не вникаючи у внутрішню будову висловлювань і не враховуючи її. У них змінні відносяться не до термінів, а до висловлювань. Сто­їки вперше дали фундаментальні визначення матеріа­льної імплікації, диз’юнкції, кон’юнкції, заперечення, ек- віваленції.

Силогізми у стоїків — це правила висновку:

Якщо р то q; але р; отже q.

Якщо р, то q; але не-q; отже не-р.

Неправильно, що (р і q); але р; отже не-q.

р або q; але р; отже не-q.

р або q; але не-q; отже р.

Евбуліду і Хрізіппу належать перші дослідження сема­нтичної антиномії «Брехуна». Цікавим був висновок із цих досліджень: висловлювання, яке стверджує свою власну хибність, позбавлене смислу, тому воно й не може харак­теризуватися ні як істинне, ні як хибне.

Стоїки звернули увагу на так звані несилогістичні умо­виводи, а саме на умовиводи, які будуються із суджень з відношеннями. Детальніше ніж Арістотель і його безпосе­редні послідовники — перипатетики, стоїки вивчають про­блеми модальної логіки.

Усі названі проблеми, які були у центрі уваги представ­ників «логіки Стої», значною мірою стимулювали розвиток багатьох розділів сучасної логіки.

5.