Методика означення понять

Означення та подібні до них звороти

Часто означення називають «визначення» або «дефініція», сло­во «визначення» —варіант перекладу російського терміна «опре­деление», який має два значення, відмінні в українській мові: власне «означення» і «встановлення».

Перш за все, вчитель та учні мають вміти визначати чи є на­ведений вираз означенням. Це досить складна справа, часто за означення можна прийняти формулювання, які не містять суттє­вих ознак, не розкривають зміст поняття, або слугують лише мов- леневими зворотами, мета яких привернути увагу до розгляду­ваного явища. Наприклад: релігія — складний та суперечливий духовний феномен, що пронизує всі сфери суспільного життя людини. У наведеному прикладі відсутні ознаки, які б дозволи­ли відрізнити релігію від інших форм духовного життя людини, таким чином. підставивши замість терміну релігія інший термін (політика, мистецтво тощо) ми також отримаємо висловлювання, що відповідає дійсності. Подібні вирази часто приймають за озна­чення, що значно утруднює розуміння досліджуваного явища.

У якості ілюстрації, прикладу. розкриття обсягу означувано­го поняття використовують перелік, але його зручно наводити у випадку, коли обсяг означуваного поняття скінчений і містить порівняно невелику кількість елементів.

Перелік добре ілюструє означуване поняття за рахунок його поділу, але не розкриває суттєвих ознак членів поділу, тому не є означенням, хоча дуже часто підміняє його, що приводить до помилок. Наприклад: рослини — це квіти, дерева та кущі.

[снує ряд прийомів, подібних до означень, які часто викори­стовуються для розкриття змісту поняття: опис, характеристи­ка, порівняння. Ці прийоми передбачають залучення несуттєвих ознак і широко застосовуються в художній літературі та можуть виконувати уточнюючу чи доповнюючу ролі, але при цьому жо­ден з них не є означенням.

Опис полягає у перерахуванні деяких ознак (як суттєвих, так і несуттєвих) предмета, з метою виокремлення його з ряду схожих предметів, додання наочності й детальності.

Ой півнику-когутику, який ти молодець! Яскраве в тебе пір’ячко, червоний гребінець.

Н. Забіла. «Котик і півник»

Характеристика використовується для акцентування певних властивостей предмета, суттєвих у деякому відношенні.

Еней був парубок моторний.

I хлопець хоть куди козак, Удавсь на всеє зле проворний, Завзятійший од всіх бурлак.

I. Котляревський «Енеїда»

Для образної характеристики використовують порівняння.

Є світлі розуми, є душі осяйні,

Мов ранок молодий, мов заграва багряна.

Луна їх голосів — проречиста осанна Серед буденних справ і злої метушні.... М. Зеров. «Читаючи поета»

Означення через найближчий рід та видову озна­ку

Мета таких означень полягає у встановленні множини предме­тів чи явищ, з якої за допомогою ознак виокремлюється означува­не явище. Часто учні не задумуються до якої множини належить означуване явище. Як наслідок виникають фрази «там-де-коли», за допомогою яких учні намагаються пояснити означуване, уни­каючи родового поняття. Багато хто чув такі фрази: число — це коли рахують, школа — це там де вчаться та інші. Задля які­сного формулювання видових означень доцільно здійснювати мі­німальну пропедевтику, що полягає у вирішенні ряду завдань, пов'язаних з відшуканням родового поняття для заданого.

Завдання: для наведених понять вказати родове поняття.

1 яблуко;

2 груша;

3 дощ;

4 автомобіль;

5 вступ (літ.).

Родове поняття окреслює той круг явищ, з яких можна виділи­ти означуване. Так, родовими для понять яблука, груші, сливи бу­дуть поняття фрукти та плоди. Родове поняття може бути не єди­ним для заданого, тому варто звертати увагу на контекст означе­ння й, згідно нього, обирати родове поняття. Наприклад у різних темах з природознавства дощ означається як різновид опадів, або як прояв кругоо6ігу води в природі. Так само автомобіль може визначатися як засіб пересування або механізм. Відповіді на таю завдання можуть бути неоднозначні (варіанти можна зазначити в дужках): яблуко —плід (фрукт); груша —плід (фрукт); дощ — опади; автомобіль — засіб пересування; вступ — частина тексту.

Для успішного формулювання родовидових означень, перш за все потрібно навчити учнів знаходити найближче родове поняття до заданого. Умовно можна сказати, що найближче родове по­няття утворюється з видового шляхом відкидання однієї з ознак останнього і фактично є результатом виконання узагальнення по­няття. Практично це зробити не так легко, адже не завжди зро­зуміло яку ознаку треба відкинути, або таких ознак може бути де­кілька і, відповідно, можна назвати декілька родових понять. На­приклад: квадрат — це прямокутник з рівними сторонами або квадрат — це ромб з прямими кутами. У наведеному прикладі поняття прямокутник і ромб обидва є найближчими родовими поняттями для квадрату. Вибір найближчого родового поняття має бути зумовленим подальшим використанням цього означен­ня.

Потрібно слідкувати. щоб вказане родове поняття дійсно було найближчим. Це можна перевірити, виконавши операцію обме­ження родового поняття: якщо обмеження з родового до означу­ваного поняття вдається виконати за один крок, тоді це дійсно найближче родове поняття. Якщо ж поняття. отримане внаслі­док обмеження потребує подальшого обмеження для того, щоб отримати означуване поняття, таке поняття є родовим.

Наприклад: Поняття «трикутник» є найближчим родовим поняттям до «правильний трикутник». Поняття «геометрична фі­гура» буде родовим, але не буде найближчим родовим поняттям до трикутника, — змісти цих понять значно відрізняються, хоча, безумовно, правильний трикутник — завжди геометрична фігура, проте, щоб дати означення йому через таке поняття, треба задіяти значно більше ознак (плоска фігура; фігура, що має три верши­ни тощо), ніж при означенні через найближче родове поняття. За один крок обмеження, додавши видову ознаку про рівність сторін до змісту родового поняття, отримаємо правильний (рівносторон- ній) трикутник.

Видова ознака може бути не єдиною, тому і означення можуть виглядати по-різному. Наприклад: Правильний трикутник — це трикутник, всі кути якого рівні між собою. При такому озна­ченні, рівність сторін стає властивістю правильного трикутника. Ознаки, що не війшли до означення поняття, можуть бути оформ- лєні як властивості. Наприклад: Дієслово — частина мови, яка означає дію і відповідає на питання що робить? що робив? то­що — означення. У реченні дієслово виступає присудком. — вла­стивість, що випливає з означення.

У математиці існують спеціальні теореми-властивості, у яких на основі означення доводяться інші ознаки предметів.

Доречність та ясність означення

Головне завдання означення — роз’яснення, розкриття змісту означуваного поняття. Кожне означення має бути зорієнтоване на сферу свого використання, інтелектуальний та професійний рівень людей, що сприймають означення.

Ясність означення може страждати внаслідок використання жаргонізмів, професіоналізмів тощо, тому при формулюванні озна­чення завжди варто враховувати, що кожне означення формулю­ється в межах конкретної сфери застосування і має містити тер­міни, притаманні цій сфері. У педагогічній діяльності необхідно суворо дотримуватися ясності означень і обирати ознаки озна­чаючого поняття згідно наявного рівня знань учнів та тематики обговорення. Наприклад: означення — вода — це хімічна сполука, що є універсальним сильнополярним розчинником — прозвучить недоречно на уроці природознавства у 5 класі, так задіяні терміни незнайомі дітям і виходять за межі шкільного природознавства. Іноді для того, щоб пояснити учням деякий термін, що позна­чає складне поняття, доводиться жертвувати чіткістю та вичер­пністю означення задля його зрозумілості. Вода — це безбарвна речовина без смаку і запаху, що складає основу всіх живих ор­ганізмів.

Деякі поняття на початку вивчення даються без означень і роз’яснюються на прикладах. Якщо рівень знань учнів ще не до­зволяє сформулювати точне поняття, доцільно вказати тільки де­які його суттєві ознаки, спосіб використання та взаємозв’язку з іншими явищами. Таким способом вводиться поняття про мову, число, масу у початкових класах.