Логіка історичної нарації

Логіка дискурсу включає в себе логіку історичної нарації.

Логіка історичної нарації - це логічна теорія, яка вивчає мовну специфіку, текстуальні особливості та способи риторичного кон­струювання історичних репрезентацій.

Вихідними поняттями логіки історичної нарації є поняття «істо­рична нарація», «об'єктивна нарація» і «суб’єктивна нарація».

Історична нарація - це мовна цілісність, що репрезентує минуле, і є відмінною від таких когерентних мовних систем, як поезія, художня проза, проповідь чи математичне доведення.

Вона складена із:

1) минулого самого по собі (онтологія);

2) рівня опису (епістемологія);

3) рівня репрезентації (естетика).

Для оцінки історичних нарацій використовують терміни «об'єк­тивний» і «суб’єктивний», що є наративними аналогами термінів «іс­тинний» та «хибний». Нарація високої якості називається об’єктив­ною, нарація низької якості - суб’єктивною.

Теоремами логіки історичної нарації є три принципові положення. Перше - констатація того, шо історична нарація не є «образом» ми­нулого. Друге, що така нарація (або наративна історіографія) являє со­бою пропозицію певних тез щодо минулого, названих «наративними субстанціями», котрі самі по собі ие мають відношення до минулої дійсності. Третє - це теза про існування тісного зв’язку між нарацією і метафорою, адже обидві пропонують певні бачення дійсності.

Головним елементом логіки історичної нарації є наративні субстанції як наративні інтерпретації минулого.

Наративна субстанція (в однині Ns, у множині Nss) - цс набір тверджень, які є не складовими частинами, а властивостями цієї субстанції. Скажімо, столи або собаки не є складовими частинами певної мовної цілісності, яка їх описує. Імена «Ренесанс», «Просвіт­ництво», «європейський капіталізм початку Нового часу», «занепад Церкви», «ЛюдовікХІУ» тощо є наративними субстанціями.

Наративні субстанції є не концептами, а речами, подібними до монад Г.

Наративне твердження - це твердження стосовно наративної субстанції. Твердження в нарації виконують подвійну функцію. Вони є твердженнями, що можуть стосуватися дійсності (бути істинними чи неістинними). Водночас вони є властивостями наративних субстанцій, котрі з них утворено. А тому слід бути одночасно наративним реалістом, для якого історична нарація є відтворенням минулого таким, яким воно дійсно було, та наративним ідеалістом, для якого віддалення від історичної реальності, розгляд її з максимально великої відстані є передумовою досягнення об’єктивності. Відповідно до такого тракту­вання, в історичній нарації присутні три категорії: звичайні об’єкти дослідження, висловлювання про них, зафіксовані в окремих твер­дженнях про події минулого, а також наративні субстанції (як Наполеон в нарації історика X). Таким чином утворюється трискладова логіка історичної нарації, що виокремлює об’єкти, висловлювання і наративні субстанції.

Для опису наративних субстанцій в логіці історичної нарації використовують термін «наративний універсум», що є аналогом терміна «можливий світ» логіки Г. Ляйбніца.

Наративний універсум - це можливий світ, у якому існують наративні субстанції. Він являє собою лінійний потік взаємосумісних тверджень, що викликає аналогію з Ляйбніцівським принципом наперед визначеної гармонії, за яким усе, що відбувається із субстанцією, міститься вже в її понятті.

Подібно до монадології Г. Ляйбніца, у наративному універсумі немає місця для причинності, оскільки монади (або ж наративні субстанції) не впливають одна на одну, а тому, скажімо, немає сенсу говорити про

причини французької революції, можна лише запропонувати пере­конливий опис історії Франції між 1774 і 1794 роками.

Розрізняють два типи наративних субстанцій. Перший з них - скстенційний. Він стосується тих наративних субстанцій, що опи­сують концепти, наприклад, «Ренесанс», «Просвітництво», які ніколи не можна охарактеризувати однозначно (при цьому сам концепт може бути вилучений із наративного універсуму).

Другий тип - інтенційний. Він стосується звичайних речей і поза­мовної дійсності. їх сутність (тобто необхідні й достатні умови при­належності) можна описати як, наприклад, наративна субстанція «Лю- довікХІУ» або «Версальський палац».