Логіка формування знання

Результати наукового пізнання фіксуються у певних формах наукового знання. їх досліджує такий напрям логіки науки як логіка формування знання.

Логіка формування знання - це логічний аналіз структурних частин або форм побудови наукового знання.

Факт (від лат. factum - зроблене, здійснене) - це певна подія чи результат дії.

Розрізняють факт у філософії і науковий факт.

Факт у філософії - це фрагмент дійсності, який належить до об’єктивної або суб’єктивної реальності. У першому випадку він називається фактом дійсності, у другому - фактом свідомості.

Факт у філософії конкретизується через систему філософських дисциплін. Факт в онтології - це дещо реальне, на противагу ви­гаданому, щось конкретне, одиничне чи окреме, на відміну від аб­страктного і загального; у гносеології - це синонім поняття істина, те, що є істинним, вірогідне знання про окреме явище; у логіці і ме­тодології наукового пізнання - це аналог того, що існує в об активній дійсності, особливе речення, яке фіксує емпіричне знання; у прак- ссології - це прояв, результат практичної дії

Науковий факт - це форма емпіричного знання, отриманого на підставі обробки результатів наукових спостережень, вимірювань та експериментів. Наукові факти виражаються у таких твердженнях як «Земля обертається навколо Сонця», «Друга світова війна почалася першого вересня 1939 року».

Різновидом наукових фактів є аномальні факти.

Аномальний факт - це науковий факт, який не пояснюється іс­нуючим науковим знанням, науковим законом чи науковою тео­рією, але сумісний із ними. Наприклад, аномальним фактом тривалий час називався факт раптової та одночасної появи різноманітних багатоклітинних організмів 540 мільйонів років тому, у так званий докембрійський період. Він суттєво послаблював позиції теорії при­родного добору, за якою життя у цей період не існувало.

Як форма емпіричного знання факт протиставляється теорії чи гіпотезі та узагальнюється в ній.

Теорія - це найбільш розвинена форма організації знання, модель відповідного фрагмента дійсності.

Розрізняють філософську і наукову теорію.

Філософська теорія - це найвища форма і результат філософ­ського пізнання, порівняно завершена система філософського знан­ня. Найвідомішими філософськими теоріями є метафізика, діалектика і феноменологія.

Наукова теорія - це форма вірогідного наукового знання, яка дає цілісну систематизовану понятійну картину певної сфери дійсності та дозволяє пояснювати і передбачати явища із цієї сфери.

Наукові теорії можуть бути: емпіричними, теоретичними, фено­менологічними, динамічними, фундаментальними, фрагментарними тощо.

Класифікацію наукових теорій здійснюють за такими під­ставами:

1) за об’єктом дослідження їх поділяють на математичні, фізичні, біологічні, соціальні та інші;

2) за мірою узагальнення знання, сферою охоплення, процедурою пояснення і прогнозування кола наукових фактів — на універсальні та неуніверсальні;

3) за логічними методами побудови - на індуктивні, аксіоматичні або дедуктивні, гіпотетико-дедуктивні',

4) залежно від застосування методу формалізації на формальні та неформальні', формальна теорія — це множина тверджень, замкнених відносно вивідності; неформальна теорія — це теорія, яка систе­матизує й узагальнює емпіричні або фактичні дані та синтезує їх у певну цілісність;

5) залежно від застосування методів різних наук для дослідження певного об’єкта і побудови відповідної системи наукового знання - на міждисциплінарні (евристика, теорія штучного інтелекту, теорія смислу тощо) та дисциплінарні',

6) за різними способами пояснення і прогнозування виокрем­люють полемічні, конкуруючі або альтернативні теорії', альтернативні теорії - це системи наукового знання, які створюють на підставі принципів та аксіом, що суперечать іншим теоретичним системам.

Якщо якийсь науковий факт не пояснюється наявним науковим знанням, набуваючи статусу аномального факту, виникає наукова проблема.

Проблема (від грецьк. problema - перешкода, ускладнення, зав­дання) - це особливого виду завдання, яке потребує розв’язання, але шляхи його розв’язання або невідомі, або відомі не повністю, або дуже важкі для виконання.

Проблемою також називають і сам процес розвитку знання. У цьому процесі виокремлюють кілька етапів:

1) формування нерозвинутої проблеми, або передпроблеми;

2) розвиток проблеми - формування розвинутої проблеми першого рівня, потім другого, третього тощо шляхом поступової конкретизації способів її розв’язання;

3) розв’язання або виявлення нерозв’язуваності проблеми.

Проблема у науці або наукова проблема - це методологічна фор­ма наукового знання, яка виникає внаслідок послідовного розгор­тання якоїсь наукової теми аж до виявлення внутрішніх супереч­ностей у системі наукового знання, що спричиняє доцільний та ос­мислений науковий пошук. Серед наукових проблем виокремлюють фундаментальні та прикладні, предметні та процедурні.

Проблема дає поштовх до розробки гіпотези - способу її розв’язання.

Гіпотеза - це форма організації вірогідного знання, пов’язана із попереднім поясненням деякого явища чи події. Вона є особливим припущенням і процесом пізнання, який полягає у побудові цього припущення.

Наукова гіпотеза повинна відповідати таким вимогам:

1) не суперечити фундаментальним принципам наукової раціо­нальності, на яких базується та розвивається наукове знання. До них належать принципи об’єктивності, обгрунтованості законами науки, несуперечливості фактичним даним, історичності та інші;

2) бути по можливості простою, відповідно до принципу простоти, за яким гіпотеза вважається простою, якщо вона не має додаткових припущень, уточнень, коригувань тощо;

3) бути такою, яку можна принципово перевірити на істинність.

Виокремлюють конкуруючі, основні та допоміжні, пояснювальні та прогнозувальні наукові гіпотези.

Центральна ідея або головний задум, який міститься у гіпотезі, називається концепцією.

Концепція (від лат. Conceptio - сприйняття) - це система понять, які описують те чи інше явище та виражають певний спосіб його розуміння.

Вона зазвичай використовується для систематизації гуманітарного знання. Для систематизації ж природничо-наукового знання застосову­ється переважно теорія.

Проблема спричиняє не тільки розробку гіпотези, але й вироблення дослідницької програми.

Дослідницька програма чи просто програма (від грецьк. program- та - публічне оголошення, розпорядження, указ) - це матрична струк­тура, на основі якого відбувається організація, впорядкування та розвиток науки. До її складу включається ядро та два захисні шари - шар позитивної та шар негативної евристики. Розрізняють програми оптимальні й неоптимальні, реалізовані й нереалізовані, реалізовані актуально та потенціально.