Формальні та змістовні правила міркування

Наведені приклади яскраво свідчать про те, наскільки важливо знати правила та закони мислення і вміти їх за­стосовувати у практиці міркувань. Отже, фундамент куль­тури мислення складають правила і закони мислення.

Щодо різних сфер людської діяльності формальне пра­вило можна визначити так: ф о р м а л ь н и м назива­ється правило, застосування якого передбачає даним (відомим) тільки форму того, що перетворюється згід­но з цим правилом, незалежно від знання (або наявнос­ті) змісту перетворюваного.

Формальні правила логіки застосовують до окремих ду­мок, тобто, до формул, що виражають ці думки. Думка, в якій фіксується відображення предмета через сукуп­ність його суттєвих ознак, називається поняттям (на­приклад, число, дім, планета), а думка, в якій фіксуєть­ся зв’язок предмета та його ознаки — судженням (наприклад, «Планета — космічний об’єкт», «Число не є реальним об’єктом»). Тобто, застосовуючи формальні правила логіки, ми звертаємося до форми понять і су­джень.

Звідси для перетворення понять і суджень за формаль­ними правилами слід виділити їх форму у «чистому» ви­гляді, тобто, у відокремленому від змісту перетворюваних понять і суджень.

Під змістом поняття розуміють його смисл (ознаку об’єкта, відображуваного в понятті) і значення (сукупність об’єктів, що є носіями цієї ознаки). У свою чергу, зміст судження складають його смисл (знання того, що і про що конкретно в ньому стверджується) і значення (його істин­ність або хибність).

З м і с т о в н і правила беруть до уваги саме зміст того, що згідно з ними перетворюється.

Розглянемо на прикладі відмінність формальних правил від змістовних. Звернемося до правил, що перетворюють форму складних суджень (тобто суджень, що складаються з простих, поєднаних сполучниками «і», «або», «якщо,...

Візьмемо два судження:

1. Варшава — столиця Франції.

2. Якщо Варшава — столиця Франції, то 2 ? 2 = 4.

До цих суджень можна застосувати одне з формальних правил логіки, яке допоможе одержати нове судження або висновок. Це правило має вигляд:

очевидно, що перше судження хибне, а друге навряд чи хто прийме за таке, що має смисл у звичайному розумінні цього слова. У цьому судженні немає смислу між простими судженнями, пов’язаними сполучником «якщо..., то». На­ведений приклад показує, що для застосування форма­льного правила істинність суджень та їхній зв’язок за смислом не суттєві. Це характерно для будь-якого фор­мального правила логіки.

Отже, смисл суджень (те, що і про що говориться в ньому) та його значення (істинність та хибність) можна за­лишити поза увагою як таке, що не є суттєвим для засто­сування формальних правил логіки. А якщо це так, то, позначивши судження «Варшава — столиця Фпаниїі» бу-

Коли виявиться, що судження «А» та судження «якщо А, то В» істинні, то обов’язково буде істинним і «В». У випадку їх хибності істинність «В» не гарантована.

Отже, головною властивістю формальних правил є можливість їх застосування на основі знання тільки форми понять, суджень.

Процес мислення, підпорядкований формальним прави­лам логіки (або формально-логічним правилам), є форма­льно-логічно правильним. Іншими словами, якщо хтось, розмірковуючи, із суджень форми «А» і «якщо А, то В» робить висновок «В», то він міркує формально-логічно правильно. А якщо хтось намагається зробити висновок із суджень «В» і «якщо А, то В», то він міркує формально- логічно неправильно, оскільки немає такого правила за яким можна було б зробити подібний висновок.

Формально-логічні правила є важливим об’єктом дослі­дження логіки.

Отже, одних формальних правил для повноцінного про­цесу мислення замало.

Окрім формальних правил, у процесі міркування вико­ристовуються і змістовні правила, які враховують зміст понять і суджень. До змістовних правил належать пра­вила неповної індукції, правила аналогії, пояснення, пе­редбачення тощо.

Особливістю змістовних правил є те, що ми їх не може­мо застосовувати до суджень і понять, зміст яких нам не­відомий. Запис змістовних правил за допомогою символів не повинен вводити в оману відносно їх змістовного харак­теру.

Таким чином, якщо схема (набір формул) застосовуєть­ся у будь-яких випадках без звертання до змісту, то вона виражає формальне правило. А якщо існує хоча б один випадок, коли схема не може бути застосована без поси­лання на зміст, то вона виражає змістовне правило.

Візьмемо для прикладу правило неповної індукції, яке має вигляд послідовності формул:

Залежність цього правила від змісту понять і суджень, до яких воно застосовується, визначається тим, що засто­сування його до певного змісту має сенс, а застосування його до іншого змісту (за такою ж самою схемою) призво­дить до явно хибного висновку. Проілюструємо це на при­кладах.

Наприклад, про людей, яких ми зустріли на вулиці, ми цілком слушно стверджуємо, що перший зустрічний має здатність до мислення, другий — має здатність до мислен­ня, n-на людина здатна мислити. За правилом неповної ін-

дукції робимо висновок: «Для будь-якої-людини властива здатність мислити». Але, припустимо, що перша людина знає, як пройти до Києво-Печерської Лаври, друга — теж і n-на теж знає дорогу до Києво-Печерської Лаври. Чи мо­жемо ми в цьому випадку застосувати правило неповної індукції? Звичайно, ні. Оскільки отримаємо хибний висно­вок: «Будь-яка людина знає дорогу до Києво-Печерської Лаври».

Тільки враховуючи зміст суджень, можна ефективно використовувати це правило.

Таким чином, знання та доречне застосування фор­мальних і змістовних правил є фундаментом культури мислення. А саме у формуванні культури мислення поля­гає один з аспектів практичного значення логіки, крім то­го, що логіка є теоретичним підгрунтям ряду галузей су­часної техніки.

Цілком слушно виникає запитання: що становить тео­ретичне значення логіки? Аби відповісти на це запитання, необхідно показати, що таке логіка як наука. А це перед­бачає визначення предмета, методу логіки та систематиза­цію головних етапів її розвитку як науки.

3.