ЗВИЧАЇ ЧЕРУСІВ ТА ІНШИХ ЗГАДАНИХ ПЛЕМЕН ПЕРЕД ПРИХОДОМ НІМЦІВ.

Черуси жили по селах. Почитали, як даки і гали в Галії, святі де­рева, спеціяльно дуба, жили, як і даки, родами в довгих хатах, поділених сіньми на окремі родини. Взір будови хат трипільський.

Коли були пяні, нахил до газарду був так сильний, що програвали худобу, зброю, а часто і своїх дітей і себе в раби. Були завсігди скорі до бійок, до засідок, до нападів і воєнних небезпек. (Тацит ібід). їх жінки не брали участи в піятиках, вони були володаринями домашнього вогйща -хати і в хаті їх мужі не мали голосу і мусіли повинуватися жінкам, (ібід). В хаті, безсумніву, не одна жінка, за прогру в кости худоби, змивала мітлою голову чоловіка, як Одарка в "Запорожці за Дунаєм" і це у великій мірі запобігало нерозважному газардуванню. Дуже шанували подружу вірність, що знаємо з історії Галії і дохристиянські Руси.

Паша Київська Русь - боярство за Володимира пила що дня, що нам відоме з попередник розділів. Погорджувала чесним смером-хліборобом. Любила пісні, музику, забави, а тяжку працю виконували раби, смери пла­тили дань на "князя і дружину". Цікаве, що в княжій гридниці, як козаки, пили також з одної "чари", а городові козаки черпали горілку з миски лож­ками. (Павло Алепський в гостях Богдана). Козаки на Січі "дудлили" з бочки "ковшем", (поємности пів кварти), танцювали гопака при музиці і ди­вилися з погордою на хліборобів, яких звали "гречкосіями". Так, як черуси, козаки, за що будь сварилися, билися, засідали на тар, робили походи, гра­били не лише турків, але кого попало. Служили кожному, хто заплатив (жолд) -полякам, москалям, австрійському цісареві, папі, туркам і т.п.

За вірну службу москалі присилали січовикам щорічно 100 двоколок жита з голодної Mockobії, а свої пшеничні степи доокола Січи були ліниві засіяти на своє виживлення. бо вони "не гречкосії",

B 1918 - 1920 роках придніпрянське село пило самогон, грабило панські і куркульські маєтки, воювали - село з другим селом, повіт з по­вітом, співали, танцювали і питали галицьких вояків "за яку Україну ви анґлічани воюете"? Скаже хтось; не всі, зрозуміло, що не всі, але більшість 60 % народу чекала "пролетарів" з Москви.

Ті західно - європейські праруські племена, за свою вдачу, стали погноем різних народів від Перського заливу і гір Алтаю до Атлянтику.

Дорогі Читачі! Чи маєте якусь асекурацію, що з нами, якщо ми не змінимо своєї вдачі, не обєднаємось доокола свойого Христа в своїй рідній національній Церкві і одній всеукраїнській партії під кличем; само­стійна Церква і Україна (яка б вона не була). За 100 літ,а може й скоріше не станеся з нами те саме,що з черусами і сотнями інших прарусько-гальських племен? В останн'їх ЗО літах ми стратили Лемківщину і Засяня з Перемишлем на заході, а Донщину і Кубанщину на сході, Пряшівщину на півдні в користь словаків. Чи Ви про це думаете? Черуси, як і гали в Галії та наша Русь ділилися на 4 верстви; друїди, боярство, вільні смери, що платили дань і раби. Як і на Руси-кілька, чи кільканадцять родів творили племя; кілька племен - нарід з окремою назвою. За горою, потоком, чи лісом, жило інше племя, чи рід, що говорили тою самою мовою, а були собі ворожі, Кожне племя очолював, вибраний на вічу, отаман, що мав обмежену вічем владу. З часом ті виборні отамани, маючи збройну силу, перемінилися в дідичних, але дальше з вічевим устроєм. Усі справи родові чи племінні рішали на племіннім вічу (Тацит). Справи війни чи переселення рішали на окружному вічу цілого народу. (Тацит ібід). Усі віча відбувалися на новю або в повні 'місяця. Ніколи після повні, (ібід).

Друїди, як в Галії, Індії, Дакії та правдоподібно на Руси ділилися на родові, племінні і народні (священики, декани, єпископи). Народний давав прикази племінним, а ті родовим. Кожним вічем проводив друїд, племінний чи народний. Кожний вільний мужчина мав право голосу, (ібід).

Мали обряди в честь своїх богів, багато дечого з тих обрядів, з прийняттям християнства, увійшло в різдвяні, задушні та зеленосвяточні дні.

Ті усі племена, від Рену по Вислу мали в першому столітті вже високу цивілізацію і моральні закони. Вони, як ми бачили, перетворюва­лися вже в сильні державні нації.

— 1920 р. не могли встоятися, бо не мали свойого церковно-обєднуючого -релігійного осередку, що дає народові національну честь і гордість.

Козаки билися за благочестиву віру грецьку, якою кермували мос­ковський і грецький патріархи. Пізніше москалі, визнавці грецької благо­честивої віри знищили самостійність благочестивої козацької державиКиїв- ський митрополит тої самої віри кидає в Глухові прокляття на благочестивої віри гетьмана, а москалі нищать благочестиву Січ і церкву св. Покрови, без одного стрілу спротиву. Питаємо чому? Бо благочестивої віри парох Січи о. Сокольський, убраний в ризи з хрестом в руці сказав, що не вільно стріляти у військо благочестивої віри цариці Катерини (німки з походження). За цю за­слугу благочестива цариця заслала благочестивого о. Сокольського в Си­бір (65. ст. 229).

Якщо б була своя національна Церква окрема від греків і москалів віра, такого хамства в нашій історії не було б, Не було б вислову: "якне буде такої України, як моя партія, то хай не буде ніякої", Додаймо до тої фрази ще одну, модну тепер фразу; "Як не буде такої національної Церкви - Патріярхату, як нпр, Баун-брукський бородатий трираменний або філядель- фійський голений, з червоними ярмурками двораменний, то нехай не буде ніякого.".

Тацит, після отруєння чи замордування військового Генія Армінія, кінчить свій опис Че-Русії такими словами:"Побудова федеративної "Че - Русії" і зріст популярности Армінії викликала зависть і ненависть ватажків ( REGULIS ) малих племен (страх і лють Риму), вони (за римське золото) убили Армінія. Не диво, вони в І. стол. були ще не дозрілі (NON MATURI TAS¹ до своєї держави". За 1900 літ ми NON MATURI TAS до нині.

Ми в 1918 - 1920 роках не були також матурітас. По 50 літах, тут маємо ще більше релігійних і патріотичних кациків, що з зависти саботують на нинішні часи нашого духового Армінія, вязня сибірських концентраків

- кардинала Иосифа. Тому Рим до нині говорить: "Ви нон матуріті". Чи і на Страшний Суд станемо тежИОИ MATURI ТІ?

Закінчуючи тему аллянів, варта згадати, що Аміян Марцелін, опису - ючи їх звичаї і вигляд (226. P. C. LIBRI, V.’31.) називає їх масаґетами, а ки­тайці "алляня", "нім. ALLEN ". Брак слівника старокитайської мови,не доз­воляє докладно означити значення слова "Аллянь". Пригляньмося, що го­ворить про масаґетів-саків 400 літ перед Аміяном Геродот (кн. 1. розд.215). "Масаґети подібні до скитів убранням (шкіряним), виглядом, ростом і зви­чаями. їх спосіб життя тотожний скитському. Одні племена мають коні, інші зовсім коней не мають, тому їх військо кінне і піше. Узброєні; піхота в лук, спис і боєва сокира (цагар); кіннота - лук, меч, і боєвий топір, що є най­більш улюбленою зброєю масаґетів. їх і їх коней убір, як і в скитів при­крашений бронзою і золотом.їх зброя прикрашена золотом. Не мають заліза і срібла, мають досить золота і бронзи. (Розділ 216. кн. І.).

Звичаї масаґетів такі: Кожний мужчина має одну жінку, яку в роди­чів купує, удержує (живить) і одягає, але усі жінки є спільні усім мужам то- го самого племени. Кожний масаґет мае право посідати кожну жінку (не дівчину, бо вона є власністю роду), яка йому подобається.

Три рази пробували алляни здобути Закавказзя (Вірменію) в рр. 35, 72, 133 але лиш грабили і верталили назад в Прикавказзя під натиском персів і римлян. Вісті про ці походи подав крім Аміяна, юдейський історик Йосиф Флавій у своїй "Історії жидівської війни", в оригіналі " PERI TOU JOUDAI KOU POLEMON ". Він також перший подав вістку, що в 65. р. алляни зустрілись з римлянами над рікою Дунай (328. кн. к.), яких він наз­вав скитами. Тому, що Йосиф Флявій згадує у своїй праці 2 рази про Хрис­та, отці Церкви покликувалися на свідчення юдея Флявія. Флявій насвітлює в своій праці невідомі події, обставини і труднощі, серед яких жив, навчав і помер на хресті Спаситель світу.

Постараємося запізнатись, хоч побіжно, з Флявієм, (хоч це не на­лежить до історії аллян), та тими невідомими обставинами, серед яких нав­чав Христос, бо Флявій посередньо мав вплив, як побачимо, на розвиток літератури Київської Руси.

Йосиф, син Матафії, галилей з роду, народився 38. р. по воскресінні Христа. Римляни називали його, як і Христа юдеем, але Йосиф написав свою "Історію" арамейською, а не єврейською мовою. Арамейська мова була в часах Флявія мовою палестинських самарів, галів (галилеїв) Сирії і Месо­потамії. Це була мова інша від єврейської (328 ібід) та (4. т. ІЗ. ст. 89—90). З арамейської мови перекладено Історію Йосифа на грецьку мову. Иосиф брав участь в повстанні проти Риму і був одним з членів проводу. В 64 р. він був послом від повстанців до Риму (знав латинську мову) для звільнення полонених повстанців. Був на авдієнції в Церона, умів ворожити і здобув, довіря жінки Нерона - Помпеї. Загальне повстання жидів проти Риму поча­лося 66. р. Йосиф побачив, що Рим сильний, перейшов в 67. р. на сторону римлян, якими командував тоді трибун Веспазіян. Йосиф виворожив Bec- пазіянові, що стане імператором. Веспазіян післав Йосифа в Рим і замкнув в тюрмі. В 69. р. Веспазіяна вибрано імператором і він випустив Йосифа з неволі, надав йому римське горожанство і своє родинне прізвище Флявій.

Тепер Веспазіян післав свого сина Тита здобувати Єрусалим, а з ним Йосифа, як дорадника і він був при здобутті Єрусалиму Титом. Завдяки порадам і проханням Иосифа, Тит не вирізав цивільного населення, що 4 роки по геройськи боронили Єрусалиму. Це здобуття коштувало тисячі трупів гальських легіонерів, з яких у 80 % складалася римська армія. Ці легіонери походили з недавно здобутої Галії (Франції).

Жиди назвали Иосифа зрадником і не згадують про нього в своїй історії. Але той зрадник своїм дипльоматичним хистом урятував життя десяткам тисяч жидів від вимордування озлобленими легіонерами.

Флявій посвятив свою історію Веспазіянові і Титові. Вона скла­дається з семи книг. В ІУ. книзі розділ 10. говорить про аллянів на Дунаю. В тій книзі розділ X - XI. розповідає про повстання "варварів" в Германії і про аллянів над Дунаєм, а в книзі УП. про напад на Вірменію. Иосиф Флявій, фарисей з оромеїв, переходом до римлян, боронив оромеїв, галів і ідумеїв, з яких 2/3 складалася повстанська армія. Иосиф був історик, поет і патріот оромеїв, за те відреклися його юдеї. Це був в одній особі оромейський Го­мер і Тукітид. Він, хоч звалює вину за бунт проти Риму на зелотів, то ге­ройську оборону ними Єрусалиму і Масади описує з таким поетичним запалом, любовію і пошаною, що формою опису збуджує подив до нині. Щоб його опі - куни дозволили видати таку патріотичну працю, Иосиф вихвалює великодуш­ність Веспазіяна і Тита, що за 4 роки жорстокої війни, не вирізали цивіль­ного населення. Так підхлібством і славословієм Иосиф дістав опробату і фінанси на видання своєї праці.

Як бачимо, то ідумеї не були юдейською сектою, як фарисеї чи са* дукеї, а зюдейщеним народои, як галилеї. (328). Про зилотів євангелисти лиш згадали, але їх діяльности і значення не подали. (Йоан,глава УІ.розд.15). Апостол Симон "Зилот" був членом тої організації, Петро також. Toiviy, що між Христовими апостолами були два зилоти, варта запізнатись з ними та докладніше з іншими релігійними та політичними партіями, що діяли в ча­сах діяльности Христа в Палестині. їх було 4. Перша - "фарисеї", що сту­діювали т. зв. "Тору" (Пятикнижжя). Фарисеї були цивільні, переважно ба­гаті люди. Походили з юдейського купецтва і земельних вельмож. Постали після повороту юдеїв з вавилонської неволі. До впливу на політику Палести­ни прийшли за юдейського царя Івана Гіркана І. (135 - 104 р. до Xp.). Як бачимо імя Іван Гіркан цілком не юдейське. Він походив із зюдейщиного племени гірканів - гірняків з родини Макавеїв. Гальське "MAKABH" - це освічений, вишколений, здібний герой. Як бачимо, назва Макабеї також не юдейська. Жиди усі назви закінчували на "еї", юод-еї, макаб-еї, ідум-еї, галил-еї, амор-еї і т.п. Племея гірканів жило на захід від ідумеїв в горах Пеґев, В часах Івана Гіркана І. ідумеї і самар-еї були те лиш васалями юдеїв і мали свою адміністрацію і національні віри. Вони вірили в одного Bora - Яву-Ягве, але під впливом Зороастритизму вірили в несмертельність душі, і ангелів. Іван Гіркан враз з фарисеями хотів зуніфікувати Тору,як перестарілу і зблизити її до віри галилеїв, амореїв, ідумеїв, самар-еїв та інших для повного зюдейщення. В тій ціли, за його ініциятивою, фарисеї проголосили, що Тору можна інтепретувати-пояснювати в той спосіб, що

замість Мойсеевого "око за око" можна б взяти гроші за око, а не пімсту (4. т. 12. ст. 1050) та ("Тора" ісход глава 21, розділ 24). Від того постає єврейське слово перушім - фарисей - сепаратист.

Виходячи з того заложения, що Тору - пятикнижжя можна приміню- вати до вимог і обставин часу, фарисеї проголосили зміни, яких не було і на має до нині в Торі (ібід). 1. Від сходу до заходу сонця треба молитися, учитися і точно придержуватися обряду; наприм. не їсти разом з неюдеями,не їсти з того горшка, якого діткнувся неюдей і т.п. 2- Людина має вільну волю, коли молиться і придержується обрядів, Bor її помагає. Коли не ви­конує приписів, чорт бере владу над людиною (ібід). 3. Душа людини є нес- смертельна, одержує по смерти нагороду або кару за свої діла. 4. Не можна змінити Божої кари за гріхи народу силою, збройно, бо Бог призначує істо­рію народу за його заслуги. 5. Молитися можна всюди, не лише в святині Со­ломона. 6. Усі люди радяться рівні, але юдеї є старшими братами між на­родами, від коли пізнали одного Бога і помагають (силою) другим народам пізнати Ного. Наш старший брат москаль від Андрія Боголюбського пома - гає нам в той самий спосіб. 7. Фарисеї відкидали кровну жертву, бо це звільнювало їх від жертвування. Як заховували фарисеї ті всі точки, знаємо від евангелистів (Матей, глава XXIIl. 2 розділ і Лука, глава ХУШ, розділ 10).

Після такої реформи Тори, Іван Гіркан 1. поміг фарисеям увійти до Сенедріону (найвищчий трибунал), а всі народи, що мали свої власні святині, змусив прийняти юдеїзм, змодернізовану Тору фарисеїв. Він знищив на­ціональні святині ідумеїв, самарів на горі Ґеразім, галів і других (4. т. 12. ст. 1065).

II. Садукеї (євр. зедукім). Ця назва походить від імени найвищо - го жреця Задека з покоління левітів, з ча&ів царя Давида. З того роду похо­дять, розмножені за тисячоліття, задокеї - садукеї. Це був також старий аристократичний рід левітів, що мав повну владу над святинею Соломона. Впливали на народ приношенням кривавих жертв і становищем, (Кн. Царів,гл. І. розділ 34).

В "Торі" Мойсея немає згадки про несмертельність душі, про анге лів і воскресения з мертвих. Мойсей вимагав кривавих жертв Богові і десятину з усіх стад, Ізраїля левітам-жрецям. Садукеї виконували до останньої букви приписи "Тори" Мойсея (Левит, глава I. II. IIl.).

Іван Хреститель називав фарисеїв і садукеїв кублом отруйних змій що жили з народу. (Садукеї спалювали вимиті внутренности і ноги звірят Богові, решту поїдали самі),(ібід) та Матей, глава 16 і ПІ. розділ 7 і 6). Садукеї мали храмову поліцію, вони увязнили Івана Хрестителя, Христа, а пізніше Петра і Йоана (4. т. 12. ст. 105).

ПІ. Партія Ессени. Це монаший чин у видовбаних печерах гір пу- сиині на північний захід від Мертвого моря. Постили, молилися,переписували папіруси. Вірили в безсмертність душі, нагороду, чи кару за гріхи,але не вірили у воскресения мертвих, (ібід). Ессени ділилися на дві підсекти: Оум- ранів і Терапевтів це була як і секта зилотів партія зюдейіцених оріїв не юдеїв. Правдоподібно з Ессенів походив Іван Хреститель, бо хрестив людей лиш кілька кільометрів від місця перебування Ессенів (ібід ст. 1051 -1052).

ІУ. Найсильніпіа була партія зеалотів — зелотів і їх відноги сіка­ріїв. Слово "зеал" - противний ідолам - чужовірю. Це була напів тайна організація, основана в Галилеї в часах Ірода Великого (37. р. До Xp. 4 рік по Xp.). Зелоти вилонили з себе тайну терористичну організацію зв. сікарії. Назва походить від острого обосічного штилєта зв. "сікай" наше сікач (назва гальська). Иосиф Флявій називає зелотів і сікаріїв "четвертою фільо- Софією". Галилеї мали свій національний тонкий вовняний пиащ-кирею без рукавів. Під тим плащем носили той "сікай" і мордували ним усіх прихиль­ників римлян і римську адміністрацію. Зелоти мали віру в Тору, в безсмерт­ність душі (не воскресения), ангелів і єдиного Бога. Не уважали гріхом мордувати поган римлян і усіх, хто з римлянами співпрацював. Переводили атентати в гімназіонах, на ярмарках, в театрах і купецьких караванах. За­бороняли платити податки Римови. Варава і оба розбійники на Голгофті не були бандитами, це були правдоподібно сікарії. Сікарії не грабили убитого. Правдоподібно до сікаріїв належав апостол Петро, що кинджалом-сікаєм відтяв вухо Малхови на Оливній горі.

В 66 р. по Xp. тобто в ЗО літ по воскресенні Христа, зельоти під няли революцію в Галилеї. Трибун Веспазіян у проводі армії криваво зду­шив бунт, мордуючи цивільне населення. Зельоти і сикарії утікли до Єрусали­му. Вони повалили там проримський уряд і вибрали свій, (ібід ст. 1053). До них прилучився нарід ідумеїв і спільно зробили революцію в Юдеї і Єрусалимі. Вождами зельотів в Галилеї і Єрусалимі була родина "Яірів", знана з воскре­сения дівчини, дочки Яіра Христом...

Першим провідником був Іван з місцевости Ґішала. Оден Яір ко­ронувався королем Єрусалиму, але був замордований. Юдеї боронилися по геройськи (до бою стали всі верстви народу) до 70 р. В тому році недобитки оборонців Єрусалиму перебилися з горіючого міста і під проводом другого Яіра схоронитися в неприступній твердині Масада, на березі Мертвого моря. Там вони боронилися ще 3 роки і в 73 р. вирізали себе самі, щоб не дістатися в руки римлян. Римляни, що прийшли в, ніким не боронену, твердиню, з ве­ликою пошаною і здивуванням дивилися на взаїмно помордованих мужів, жі­нок і дітей (ібід). Тит не мав кого провадити за тріюмфальною колесницею 73. р. в Римі. Навіть жорстокі римляни шанували мертвих героїв.

Помпей похоронив тіло Мітридата УІ. Евпатора, що відібрав собі життя після зради сина Фарнака з військовими почестями в родинному гро- бівці понтійських царів, а Тит наказав похоронити взаїмно помордованих оборонців Масади.

Тепер приглянемось палестинським обставинам в часах Христа. З повище наведеного бачимо, що юдейська віра в одного Бога була пояснювана в 4 різні способи. Рим стояв на вершку своєї сили. Поганська жорстокість, насилля меча і нагайки, визиск, тяжка праця низів, рабство, що творило - 40 % тодішнооо людства, творили безнадійну темряву терпінь і визиску слаб­шого сильнішим. Рим романізував державною системою підбиті народи, за­мінював їх в погній імперії і державної релігії.

Ми запізнались, що сталося з галами і даками, Малою Азією. Те саме мало статися з Палестиною, яку в 66. р. до Xp. (масакруючи населен­ня і жреців перед "Скиніею Завіта") підбив Помпей (4. т. 12. ст. 1052). Коли б світ пішов тим самим шляхом дальше, Палестина була б змушена силою обставин, поділити долю Еспанії, Галії, Англії, Мезії, Дакії і других. Віра в Бога була б пояснювана дальше правилом нагайки і "око за око". В тих жорстоких часах Боже Милосердя розсвітлюе темряву поганства "Вифлиєм- ською Зорею", зсилає свойого Сина, що приніс з собою нечувані від сотво- рення людства-ідеї: всепрощення, любовм та рівности перед Богом всіх на­родів, без старших з нагайкою і кайданами братів, римських, німецьких,, перських, грецьких чи московських. Науку Божого Сина ми знаємо, Юдеї відкинули її, а білі орії, за греками і римлянами з пошани до їх поганської фільософії і цивілізації, прийняли в більшости церемонію обрядів, а не Ного дословну науку. За ту облуду, розсадників облуди покарав тяжко Хри­стос. Римська і Візантійська імперії зникли з лиця землі, Юдеї зістали розсіяні. Грецький народець за 3.000 літ свого існування, начислює около 9.000.000 населення. Розбитий на взаїмно поборюючі себе революціями пар­тії є і сьогодні паралітиком на історичному шляху народів. Те саме зїта- лією. Зникла з лиця землі і наша Київська імперія, що 900 літ тому дорів­нювала римській своїм простором. Правнуки Київської імперії нині одинокі з усіх народів світу є рабами, працюють і служать старшому братові, який відібрав їм прадід ну землю, як Рим дакам. Питаємо - за яку провину? За провину братовбивства, зависти і ненависти брат до брата. Ніяка нація в своїй історії не має стільки братовбивств, як нині наша. Ціла наша історія, це міжусобне кровопролиття. Від 1918 - до 1948 рр. не москаль, а наш босяк, що не вірив в Христа, мордував куркуля в імя Маркса індивідуально, а піз­ніше в "комнезамі". Москалі вивозили в Сибір лиш тих, яких "комнезам^-" назвав куркулем. В р 1929 - 1930 було вивезено з України около 2 мільйони куркулів. Ф. Хотенко (очевидець) пояснює, що комнезамники зачислювали в куркулів кожного, хто мав до революції 10 або більше десятин землі. ("Аме­рика" з 23.XI.1974). Автор статті говорить: "Ці пявки (комнезамники) бага­тіли рухомим майном куркуля". Кров убитих впала Каїновим прокляттям на весь народ. "І сказав Бог Каїнові; Голос крови брата твого кличе до мене з землі. Від нині проклятий ти на землі, що прийняла кров брата твого. Коли будеш управляти землю, вона не дасть плоду тобі. Ти будеш вигнанцем і скитальцем на землі".

Що мають наші колгоспники за 60 літ праці на прадідній землі за свої братовбивства? Плід праці забирає москаль, а наш нарід за гріх ски - тається перекотиполем по Сибірі, Колимі, Туркестану Приамурю. Москалі зі своїми родинами зайняли в 90 % всі уряди України.

А тепер погляньмо в яких обставинах Бого-чоловік голосив свій Месіянізм. Зелоти голосили не платити Римові податків і не виконувати, римських розпорядків. Сікарії вбивали митарів і прихильників Риму. Фари­сеї і садукеї не убирали нікого. Фарисеї робили доноси, а садукеї храмовою сторожею арештували. В Сенедріоні (найвищий трибунал) засідали фарисеї і садукеї разом, виносили присуд, а виконування кари смерти виповняв Рим в особі намісника (Пилат).

Тому, що Христос не мішався в справи "цего світа" (в політику). Фарисеї і садукеї хотіли провокацією втягнути Бого-чоловіка в політику. Вони запитали Horo в присутности народу, чи належить платити податок Ри­мові. Витання було таке ясне і недвозначне, що Христос, на їх думку, му­сів відповісти "так обо ні". Коли відповість "ні", буде ворогом Риму, коли скаже "так", замордують Його сікарії. Відповідь Христа знаємо. Засо­ромлені, палаючі ненавистю провокатори, зникли. Христос продовжував своє післанництво дальше.

Друга провокація, це примусова зустріч Марії Магдалини з Христом. Фарисеї і садукеї за апробатою Тори, мали по кілька жінок. Закон Мойсея дозволяв юдеєві, коли жінка його не вдоволяла, дати їй без подання причини т. зв. "розвідний лист" і прогнати її без ніякого забезпечення (Второзаконня, глава 24. розділ І.). Як нам відомо, кожна замужна юдейка була коротко’ острижена і мусіла безоглядно слухати чоловіка. Розведена могла знову вийти заміж, коли її відросло волосся. Щойно в XI. ст. по Xp. під впливом хозар, що прийняли юдаїзм (але їх жінки білої - орійської раси, мали більші права), юдеї сефардисти з Палестини змінили закон Мойсея в той спосіб, що чоловік мусів подати рабінові причину розводу і дати її частину майна т, зв. "розвідне". (4. т. 7. ст. 520).

Багаті фарисеї і садукеї в часах Христа дуже часто користали з дозволу Тори, проганяли дещо старших жінок, беручи собі молодші. Мойсей -мабуть - беручи що раз молодші жінки, дожив 120 літ.

Євангелисти не подали, чи Марія Магдалина не була розведеною жінкою без засобів до життя, яка пішла грішити мабуть з римлянами. Закон Мойсея наказував зловлену на гарячому учинку жінку - укаменувати. Фари­сеї привели її перед Icyca, що голосив "любов і всепрощення", щоб його скомпромітувати перед народом. Коли б Христос був сказав "простіть її", садукеї мали право арештувати Його за злочин зломання закону. Коли ска­же "убийте її", то назвуть Христа ошустом, що інакше проповідує, а що інше каже виконати. Відповідь Христа знаємо. Лють і сором фарисеїв були великі. Марія стала найвірнішою почитателькою Спасителя. Серед таких облудних обставин Христос бачив майбутнє свойого оромейського народу, отих зельотів і сікаріїв, їх безвиглядну революцію, морди, пожежі, виселення і поневірку і плакав над їх недолею на Оливній горі. Але так мусіло ста­тися. За гріхи тодішнього людства, Христос мусів умерти і воскреснути для відкуплення народів. Христос своєю наукою, що по Його вознесінні ширилася, як пожежа, завалив поганський Рим. Римські лєґіонери - Християни не хотіли битися за поганських богів. Знаний нам сон імператора Константина! напис на хресті "під цим знаменом побідит". На бій з Максентієм (що був убитий на мілєранськім мості коло Турина), лєґіони Константина несли хрест і Константин під тим знаменом виграв бій, став імператором, християнином і улєґалізував Христову віру. Христос побідив Рим, побілить в недовзі Москву, якщо наш нарід молиться щиро там а ми тут будемо просити про це ХристаІ

Ми в 1918 р. відкинули знамя Христа, а прийняли червону діявольську зірку Маркса, Ч и ми готові після 60 літ прийняти Христа і Ного знамя серцем не устами? Так, як тут є в царині церковній і політичній, на жаль, тої готово­сті не видно.

Якщо, так є і там, то Христос може почекати ще 50 літ.щоб українське імя зникло з лиця землі. Для Бога століття є одним моментом.

Ми довше зупинилися над Иосифом Флявієм і його "Юдейською вій­ною" бо це був найстарший переклад на руську мову Київської держави, під наголовком "О ПОЛОНЕНІЇ ИЕРУСАЛИМА". В тому перекладі бачимо об­раз високої культури Київської Руси з часів Володимира Великого. Harpi слів і речень твору Иосифа постали наші староруські літературні памятники. Ось кілька прикладів: В описі битви Ярослава з Мстиславом під Листвином 1024 Р. наш літописець говорить: "И БЫВШИ, НОЩИ, БЫТЬ TMA, MO- ЛОНЬЯ, И ГРОМЬ И ДОЖДЬ" повість временних літ т. I. ст. 98 в істо- рії Иосифа: Нощь. БО БЯШЕ БЕЗЛУННА И БУРНА И ГРОМНА". (КнЛУ.гл. І. розділ 9).

Інший примір: "Ярослав же сіде Києві утерь пота с дружиною". (Повість Временних літ ст. 98). У Иосифа "Вся же Галилія взята бисть страданиьиь вельіми потомь" (Кн. ІУ. гл. II. розділ 5). Таких паралель дуже багато. Звернемо увагу лиш, що за свідченням Йосифа, що знав історію Палестини, Юдеї з великим трудом після 200 літних довгих жорстоких воєн, при допомозі Єгипту, підбили Галилею, прилучили до Палестини (Єрусалиму) і накинули їм свойого Ягве. Йосиф у своїй праці говорить про аллянів. Русь­кий перекладач називає кавказьких аллянів ясами. "Начальна літопись" в перше згадує ясів під 965 роком. Перекладач праці Йосифа говорить: " ЯЗИК ЖЕ ЯСЕСКЫЙ ВІДОМО ЕСТЬ ЯКО ОТ ПЕЧЕНИЖЕНЬСКА РОДА РО­ДИСЯ, ЖИВУЩЕ ПОДЛІ TAHA - (Дону) H MEOTCKАГО МОРЯ" (кн. УН. гл.УП. розділ 3). Печеніги стали сусідами Руси 890 р. (70. т. І. ст. 236). На основі тої згадки можна догадуватись, що переклад Флявія появився в X. стол. Стилістичну спільноту між твором Флявія находимо в Іляріоновім творі "СЛОВО O ЗАКОНЕ И БЛАГОДАТИ" та інших найстарших літера­турних шедеврів імперської доби Київської держави X-Xl століть.

Заходить питання, чому саме в тому часі появився переклад твору Флявія? Одинадцяте століття, це доба напружених відносин поміж музулма- нами і християнським світом. В 1071 р. турки сельджуки в бою під Мандзі- керт (19. УН.) недалено озера Ван у Вірменії під проводом султана Альп -Арсляна вирізали візантійську армію і взяли до неволі імператора Романа Діоґена (205. ст. 282). Турки зайняли Палестину і почали побирати від хри­стиянських паломників до Єрусалиму великі податки. Це викликало обурення в християнському світі. Західня Церква,після реформи Бенедиктинів в Клюн- ському манастирі, мала знаментих проповідників, що світили прикладом високої християнської моралі і аскези. Це збільшувало ряди щорічних палом- ництв.

Такі папи, як Григор УН. і Урбан II., вихованці Клюни (4. т. 10. ст. 909) та (4. т. 22. ст. 892) були моральні, високо освічені,знамениті бе­сідники,допльомати і політики (ібід).Оба вони через чорне і біле духовенство мали великий вплив на маси. Це привело до Хрестового походу в 1096 р. Відгомін тих подій викликав зацікавлення в Київській імперії. З тих причин твір Флявія, в якому рівночасно, крім війни, був опис провінцій Палестини, став найстаршим перекладом з грецької а може і з арамейської мови київ­ського письменства. Доказ, як високо стояла культура в Київській імперії. Що переклад міг бути з арамейської мови, в київському перекладі є ужиті 2 арамейські слова, яких в грецькому перекладі немає. Перше-це арамейське слово "МАГЛАВ" - шкіряна (ремінна) нагайка, яку руський перекладач нази­ває маглавій (343. В II. р. 108). В українській мові нагайка, сплетена зі шкіри з деревиною рукояткою, називалася "малахай" (Словар Грінченка т. 2. ст. 400). Беренде (ібід) наводить друге арамейське слово "козда" - одіж, наше ґазда - господар. Колись усю одіж і весь домашний посуд виробляли для себе члени родини - роду. Хто господарив, сіяв збіжжя, лен, коноплі, стриг вівці, виробляв доморобні полотна - сукна і з них одяг, що звався казда - казДівка, пізніше козачка, гуня і т.п. Той хто мав засоби до виробу і виробляв казду, називався казда - ґазда. Казда - ґазда - це продуцент хліба і казди. Тому лемківське слово ґаздинити і наше ґаздувати - це ви­робляти усе, що потрібне в родині, Слово казда - ґазда кілька тисяч літ старше від слова господар, що походить від господин - пан, начальник дому та родини. Лемківське "ґаздівка" це ґаздівство. (Словар Грінченка т.І.ст.345).

На закінчення повернемо ще до наших сарматів та вандалів. При­гляньмося ще одному старинному бунтови черні - пролетарів проти своїх куркулів: Нам відомо, що на Угорщину проти даків Рим спровадив кочових сарматів-язиків (медосаків). Коли алляни перейшли Дунай десь в околиці теперішнього мадярського міста ^,' BAJA " на захід, деякі з тих племен осі­ли на захід від ріки Тиси в сусідстві язиків, мали монархістичний, стро­гіший, більш автократичний суспільний устрій. Язики (кочові) вибирали міжплемінного начального вожда лиш на час війни або переселення на інші терени. В сусідстві коло них замешкали сармато-вандали. Слово "ван-дал" має два склади (двоє старинних слів). Гальське UAN (не мали букви " W ") - це ягнята, вівці, гальське DAI L - вим. DAL, це 1. поле, 2. округ, 3. поле бою, 4. майдан (257. ст. 97 та 275).

Як бачимо вандали належали до племени сатем і були як і язики кочовиками та мали подібну мову. Але вандали мали поділене населення, як і скити, на верстви. Ті, що мали многочисленні стада, були боярами, та уживали тамги - гербів. Ті, що мали малі стада, були вільними людьми, не потребували тамги, бо випасали своїх 20 - ЗО штук худоби особисто. Але була й третя верства, що не мала худоби (пропили, програли чи стратили з інших причин); вони були слугами в бояр за їжу і "ґазду" - убрання та дах над головою для себе і своїх родин. І вандали і язики в обмежених просторах Угорщини, мусіли покинути скотарське життя і перейти на осіле хлібороб­ське і годівляне господарство. (343). Вони почали для тої цілі ділити землю і на взір римлян пролетарем не давали наділів. Це вандалам удалося, бо вандальські безхудібні і так служили боярам.

Інакше було в язиків. Вони прийшли 250 літ перед вандалами, вони були вже до приходу вандалів скотарями і рільниками. Багаті посіли більше землі, бідніші менше, а безхудібні - стільки, що могли самі обробити ло­патою і мотикою, а решту доповняли риболовством і мисливством, але були вільними людьми. Вандали і язики були так споріднені мовно, що жили мир­но в сусідстві понад 100 літ. В 332 р. аллляно-ґоти (західні) під проводом Аллярика напали на вандалів. їх врятували від загибелі язики, що наспіли вандалам на допомогу і відігнали готів (325. т. П. ст. 85 - 90). Після тої допомоги захотілося вандалам злучитися з язиками в одно королівство, але вимагали від язиків, щоб вони завели в себе такий самий лад, бо їх слуги (на пів вільні) захотять мати ту саму волю і земельні наділи, що язикські.

Св. Евзебій, єпископ з Самосати (Сирія),(343) говорить, що боярство язиків також хотіло злуки, але проти нього виступили низи. Евзебій нази­ває бояр за римлянами "ардара-ґантами". Латинське ARDEO-DERE-DARSI

- це блистячий, світлий додаток до імени (герб). Латинське GANEO-ONI S

- це покуса, охота ( SIMPSON лат. словар). Ціле слово ARDAR - GANTI

- це покуса вивищуватися, блестіти. Низи, що не хотіли злуки Евзебій нази­ває їх "ліми- ґантами". Лат. LIMEN - INIS- це поріг дому, власний дім, мешкання. Ліміґанти це покуса затримати власний поріг дому (власну хату,а чия хата, того власть).

Наша тисячолітня приповідка "Не минайте наші низькі пороги" (Поріг замикає прямокутник хати (підвалина) бо двері рсзділюють цілі стіни. Лиш долішний і горішний (платва) пороги держать цілість деревяної (зрубної) хати. Рим пішов на зустріч бажанням ардараґантів, признав їм герби і зміну суспільного ладу. Тобто третя верства, що не мала худоби і тамги чи гербу, мусіла віддати землю боярам і стати їх слугами (ібід). Це викликало пов­стання язикських низів. Зрозуміло, що дві нижчі верстви побили ардаргантів, які утікали, одні за Дунай до імперії Константина, другі до квадів. Це діялося 337 р. після смерти Константина.

Насувається потреба приглянутись назві квад: Римські історики пишуть ту назву "QU-AD". Знаємо, що талиське слово "CU" - ку - це пес, гальське -AD¹ - шапка (накриття голови). Квади носили шапки з песячих шкірок". Але св. Евзебій подає в другому місці інший факт, який дає до думання, що утеча ардараґантів до двох народів не відбувалося одночасно. Він говорить таке: "Савромати (язики), коли проти них повстали скити (а ми знаємо, що якесь скитське племя жило в угорщині, заки прийшли до ІІІконії) узброїли рабів для розбиття скитів (мабуть обіцяли рабам волю). Колиж раби розбили скитів, звернули зброю проти своїх панів, а ті утікли до імпера­тора Константина. Це було ще далеко до смерти імператора. До квадів утікали ардараґанти за якихсь пізніших революцій низів. Остання була в році смерти імператора (ібід - 343).

Смерть імператора використали квади (і ардараґанти), що жили в теперішній Чехо-словакії і напали на римські провінції. Імператор Констанцій син Константина перейшов Дунай з великою армією і почав вогнем і мечем нищити квадів Вирізував жінок і дітей. З оповідань Евзебія і Дміяна Марце- ліна виходило б, що до квадів утікла інша частина язиків, може повставші раби вигнали вільних селян,бо Евзебій говорить, що то були вільні савромати (ібід). Марцелін каже, що !мігранти зробили напад на римські провінції. (328." R,G *т. 1.). Він не подає дати, тому можна думати, що той напад був рівночасним з нападом квадів. Що так могло бути, доказує факт, що імпе­ратор сам командував армією і спеціяльно жорстоко почав вирізувати жінок і дітей ліміґантів та палити села. Видно, він уважав ліміґантівпричиною тих усіх воєн. Римлян провадили знаючі терен вигнані ліміґантами бояри

-ардараґанти. Квади і ліміґанти почали просити мира (ібід).

Імператор приказав відділити тих савроматів - язиків - ардараґан­тів, що були у квадів. Ардараґанти нарікали, що їх вигнали ліміґанти, вони мусіли стати васалями квадів і мусіли воювати з ними проти Риму, (ібід кн. 17. розділ 9 - 20). Імператор простив їм провину і затвердив їм короля з тих ардараґантів, що давніше утікли до Константина, а тепер прийшли з імператором. Той король бояр звався Зиз (Зизаній), (назва руська). Тепер, вигнані 20 літ тому ардараґанти від квадів та імператора полупилися разом’ Були ще три інші вожди ардараґантів - Рум, Зинавер (Зиновій?) і Врадило (імена словянські). Вони прирекли слухати Зиза. Тоді імператор віддав їх землю, яку 20 літ тому відібрали їм ліміґанти (ібід(. Заохочені ласкою ім­ператора ардараґантам, квади почали просити ласки також. Виглядає,що квади і ліміґанти були окружені. Імператор простив їм також. (Стали на­певно клієнтеляріями Риму).

Прийшла черга на окружених ліміґантів. Тому, що ліміґанти були виновниками 20 літних неспокоїв, бо вони не лиш вигнали ардараґантів, але й спровадили на великі простори землі дакські племена, які Аміян називає пи- сензи і анусензи. (ібід кн. 17. гл. 13. ( ЗО). Були це правдоподібно галь - ськ і а кусали - низькі ростом (257. ст. 15) і писаґи - коти (ст. 201). Ці назви не мають пояснень в латинській мові. Імператор присудив ліміґантів ви­різати. Римляни не щадили ні жі нок, ні дітей, а мужчини боронилися з мечем в руці. Ніхто з ліміґантів не просив пощади, кожний гинув в нерівному боїо з мечем в руці. (Марцелін кн. 17. гл. 13. р. ЗО). Ix хати римляни палили. Так вирізано якусь округу найбільше винних.

Видно ардараґанти (Зиз) просили імператора решті дарувати життя. Вони мусіли зложити зброю із жінками і дітьми явитися перед римським та­бором (ібід).,Ліміґанти мусіли виконати наказ. Тоді імператор наказав обеззброєним ліміґантам покинути рідний край й йти на вигнання в світ за межі Римської імперії, (ібід). Марцелін не говорить чи лиш мужчини і хлопці до означеного віку мусіли покинути край, а жінки і дівчата та малі хлопці -чи не мусіли іти на службу бояр - ардараґантів. Так виглядало б з даль­шого опису Марцеліна, як це побачимо. Те, то імператор подарував усю землю ардараґантам також вказує на те, що вони стали панами землі, а ліміґанти мусіли бути їх слугами. Обеззброєні ліміґанти, окружені римля - нами зістали під загрозою смерти викинені на вигнання. Куди? - Марцелін не каже. Це діялось 358 р. (ібід).

Але на тому не скінчилось. Літом 359 р. ліміґанти вернулись до границь Римської імперії. Про це дано знати імператорові, якого табір був у " ACI MENCUM " - правдоподібно нинішнє мадярське ESTERGON або SHENTENDRE. Можливо, що ліміґанти перебули цей рік правдоподібно в нинішній Словакії, бо границею Риму були ріки Дунай - Рен. Імператор дав приказ двом трибунам з перекладачами запитатись їх, чому вони зломили його приказ? Трибуни повідомили імператора, що ліміґанти просять ласки і помилування, бо минулу зиму вони ледви пережили. Вони просять, щоб ім - ператор їх вислухав. Імператор дозволив говорити з ними. Він казав ле­гіонерам висипати високу могилу при валах табору, зі стятим верхом, з якої міг би бачити товпу ліміґантів і до них говорити. В тій ціли він доз­волив їм перейти на правий бік Дунаю, а після того поставив сторожу доо­кола, а навіть в човнах позаду них на ріці. Ліміґанти бачили те все, вони без зброї були здані на ласку імператора.

Наступає найбільш неясний, за описом Марцеліна, момент, що спро­вокувало обеззброєних ліміґантів до бунту - божевілля, що привело їх до загибелі. Марцелін говорить, що коли імператор лиш вийшов на трибуну-мо­гилу і хотів говорити, оден ліміґант кинув з близької віддалі тяжким чобо­том в імператора з криком "Марга, Марга", почав бігти на могилу, а за ним другі (мабуть з кинджалами) також з криком Марга. Вони підняли боєві ззнамена, закінчені острими вістрями, якими хотіли убити імператора(ібід кн. 19. гл. 11 розділ 10).

Мабуть імператор був ударений чоботом, він збіг з могили до табо­ру, а римляни з усіх сторін кинулися на ліміґантів і вирізали усіх. (ібід). Тому, що Марцелін не згадує в цій різні про жінок і дітей, можна додума­тись, що там жінок не було. Не хочеться вірити, щоб ліміґанти, ще заки ім­ператор почав промову (розміється, через перекладача), кинули в нього чобо том. Вони ж, мабуть, не були пяні ані божевільні. Видно імператор Кон- станцій сказав щось такого, що спровокувало їх на самовбивство, а чого Мар­целін не доказав.

Ми зупинилися так докладно над Марцеліном, бо це 1. дальший до­каз, що сармато-язики були предками словян - Руси (бо словяни з неба ‘раптом не упали). Повище сказане підтверджують назви їх вождів Зиз (Зи- заній), Рум, Зинавер (Зиновій), Врадило та боєвий крик "Марга".

Наші гуцули в злости кляли: "Смарга би тє втєла". в ромунських гуцулів "Марбга", гальське ^,,MARH" - чит. марг - це смерть, неживий, убитий (257 ст. 171), - це в дохристиянській Руси - Смаргло і Марена. Від назви Смаргло походить назва смерть, від слова "марг" - Марена і Мара - привид, 2. Назва Угорщини Панонія. В мові хатів боярин називався "панк", що нам відоме, В поляків за часів Цястів була рада панів, В нашій мові пан - це той, що мав багато землі. Тому, що в угорських язиків ім­ператор Констанцій вирізав ліміґантів - селянство і рабів, осталися лиш багачі, власники землі - пани (боярство). Тому назва край панів - Панонія, яка в часах Великоморавської держави мала осібного короля на імя Коцел,

3. Тому, що ми не маємо записаних подій Київської Руси з ІУ. ст. по Xp., це перші відомости про наших найближчих сусідів панонів, рідних братів наших савроматів-язиків на північ від Карпат. Бачимо, що наші закарпатці, аж до наїзду гунів (375 р.) були клієнтиляріями Риму. На пів­ніч від Карпат, до наїзду ґотів, було те саме. Анти виперли ґотів в При- чорноморя. Після гунів Східньо-римська держава Візантія робить антів правобіч Дніпра візантійськими клієнтиляріями, про що буде мова пізніше. 4. Що наша вдача від кімерів та сама. Без старшого брата і його нагайки, правити собою не уміємо. Бунти - революції, аж прийде старший брат, хоч би дикий, брудний, некультурний, лиш щоб не сві й. Покаже нагайку, як ски­ти своїм рабам і ми тихі, послушні, даємо, як скитам, збіжжя, полотно, доїмо їм кобили, робимо кумис, масло, сметану, доглядаємо їх стад, пере­студжуємося, передвчасно вимираємо і гноїмо кожного наїздника своєю національною масою. Старші брати з маленьких народців ростугь, а ми,що століття корчимося територіяльно і національно.

В 1918 р. і до нині те саме.

Констанцій вирізав ліміґантів не лиш тому, що вони воювали, але тому, що як далекозорий політик, хотів кровно—кількісно ослабити язиків, що разом були занадто небезпечні Римові. Ленін і Сталін не тому мордували куркулів, власників від 10. десятин в гору- в Сибірі, а в дома штучним го­лодом (вони могли працювати в колгоспах), а тому, щоб обезкровити і знеси­лити нашу націю на століття та прислати замість куркулів в Україну 6.000.000 москалів з родинами. Біднякові дали досить дешевої "водки", щоб не думав і безвільно, як віл ішов освоювати цілинні землі Казахстану, Кірґізії і т.д.

Панони після вирізання ліміґантів, перестали бути грізні Римові.

Українці, одурманені нині алькоголем і вимордуванням заможнішої верстви села України, перестали бути грізні Москві. Ті наші пролетарі, в порівнянні до римських, не служать Україні, навіть розмножуванням. Нині в Україні одно - двоє дітей в родині, в москалів від 3 до Г». Нині москалі твор­ять около 40 % населення земель за Збручем. Галичину, Буковину і Закар­паття ще не було часу так обмосковити, але час робить своє, працює на ко­ристь Москви. Мішані подружжя там і тут працюють в скорому темпі над зник- назви "український".

Слід запитати - хто винен за такий стан?? Винного в історії України ніколи немає і не було. Були лиш бунти і провідники бунтів, але то робив народ, то за ті випадки, що на століття поневолили націю, ніхто не винен. Усі чесні, усі були героями, хотіли добра народові і робили той нарід рабами. В 1918 - 1920 роках Бог побудував нам самостійну державу. Hauii соп і ял -блазни відкинули поміч Антанти, що визнала самостійність України, розігна­ли армію домів, покликали німців, а відтак договором з Леніном москалів, запхали нарід в червоне ярмо, а самі вивтікали за кордон. (ДмитроДорошенко ко "Історія України" т. І. - II. та Петро Солуха "Договір з Москвою"). І не дай Боже сказати, що соціялблазни, босяки духа, своїми поступками і за­конами розгойдали пролетарів і вулицю, стероризували націоналізацією зем- лі усіх, хто мав більше, як 10 десятин і покликали москалів, щоб тих україн­ців вимордувати.

Яка різниця? У 359 р. різали ліміґантів римляни, а від 1929 р. до сьогодні, після 1570 літ мордують нас москалі. Римлян покликали ардара- ґантив.Винниченко і М, Шаповал у проводі наших соціялблазнів підняли бунт.і покликали москалів- 1 все звалили на народ, а усі соніялблазни чисті, як невинне дитятко. Kоли сказатиГ правду, що вони не народ поносять вину за ганьбу і ярмо народу, то це контроверзія обплювування забронзованих лже -героїв, яким місце на смітнику, а не в пантеоні національної історії. За 1600 літ ми остали до нині з тим самим характером анархізму, в царині по­літики і релігії.

Стільки про наших предків савроматів.